(ОДЕСЬКОМУ МОРЕХІДНОМУ КОЛЕДЖУ ТЕХНІЧНОГО ФЛОТУ – 63 РОКИ)
Йшов листопад 1944-го. Тривала війна, хоча жорстокі, кровопролитні бої вже точилися за межами тодішнього Радянського Союзу. А виснажена, пограбована, розтерзана Україна, на тілі якої лишилися особливо важкі і глибокі рани, відроджувалася з руїн і згарищ.
Одним з першочергових завдань ставилося забезпечення роботи потужного морегосподарського комплексу, зокрема, портів, відновлення нормальних глибин біля їх причальних комплексів, в акваторіях гаваней, на підхідних фарватерах. Для цього потрібні були не лише спеціалізовані судна, але й висококваліфіковані кадри, здатні працювати на них.
Саме тому і було ухвалено рішення створити в Одесі морський будівельний технікум, невдовзі перейменований у морехідне училище технічного флоту, а вже за часів незалежної України – у морехідний коледж технічного флоту. Усе, пов’язане з організацією нового навчального закладу, забезпеченням його матеріально-технічної бази, перших наборів курсантів, організацією їх харчування у голодні 1946-47-й та подальші роки, лягло на плечі його першого і незмінного упродовж майже двох десятиліть начальника Олексія Володимировича Шпіца. Він був справжнім морським офіцером: струнким, акуратним, розумним, педантичним, небагатослівним. Незважаючи на зовнішню замкнутість і навіть суворість, мав добру душу і добре серце, за що його любили курсанти. Багатьох з них він вихопив з повоєнної одеської вулиці, відучив від крадіжок та бійок, від усього мотлоху “канави”, Костецької, “Майдану”, давши підліткам путівку і дороговказ на все подальше життя.
Зі спогадів одного з випускників Михайла Пойзнера: “Якось на 1 Травня училище “йшло” на парад Ришельєвською до Куликового поля. Йшли собі та йшли. Правда, без особливої виправки... Скрізь дівчата... А ми все ж моряки! Треба хоча б підморгнути... Рухались “коробочкою” по 8 чоловік у ряду. Поротно, чоловік чотириста. Коли підходили до будинку Шпіца, ще здалеку побачили на балконі його самотню, сухеньку постать. І хоча морехідкою вже командували інші “старики”, ми, звичайно ж, пам’ятали Шпіца, знали, де живе і все таке...
Колоною прошелестіло: “Шпіц... Шпіц...Шпіц!” І тут наші “передні”, миттєво оцінивши обставини, зумисне уповільнили крок, відпускаючи “цивільних” вперед. Утворилася вільна смуга. Ми підтяглися, стислися, мов пружина. І тоді хтось із “стариків” тихо, але твердо скомандував: “Марш! Рівняння на-а-а... право!”
Несподівано вдарили барабани. Наші барабани! Усього три барабанщики, але які! Це були унікальні хлопці, їх відбирали з тисяч курсантів... Барабанний дріб – справжній, флотський!
Кожний з нас відчув якийсь внутрішній поштовх... Ми несподівано навіть для самих себе миттєво підтягнулися і перейшли на парадний крок – карбований, з відтягнутим носочком. Затихли чужі оркестри...
Чотириста чоловік йшли в єдиному пориві, повернувши голови праворуч. Чотириста чоловік дивилися на Шпіца...
Старий обперся на поручні, з допомогою рідних підвівся і... заплакав. Потім, вивільнившись від рук, які його підтримували, виструнчився, віддаючи честь...
Затим Куликовим полем, мимо трибун, пройшли нормально. Але вже не так. Не так... Так ми ніколи більше не ходили...”
Чотири десятиліття минуло відтоді. Світлою пам’яттю Олексію Володимировичу Шпіцу лишилися, з-поміж інших його добрих справ, головний навчальний корпус нинішнього морехідного коледжу технічного флоту на вулиці Маразліївській, навпроти парку імені Шевченка, та екіпаж на вулиці Осипова, де зараз розміщено навчальний корпус перших курсів і заочне відділення. Започатковану ним розбудову навчального закладу продовжили послідовники, енергійні керівники й організатори навчально-виховного процесу Юрій Миколайович Слєднєв та Анатолій Сергійович Нізов. За їх активної участі, турбот і клопотань з’явилася будівля екіпажу на вулиці Успенській, а на морському узбережжі, в районі Отради – водна станція, обладнана усім необхідним.
І сьогодні коледж, очолюваний кандидатом технічних наук, доцентом Анатолієм Володимировичем Опаріним, лишається унікальним навчальним закладом на теренах незалежної України, що продовжує готувати висококваліфікованих фахівців для технічного флоту, що здійснює реконструкцію та спорудження портів, морських і річкових каналів, інших різноманітних гідротехнічних систем. Його вихованці (а за час існування тут підготовлено понад 10 тисяч штурманів-багермейстерів, суднових механіків і гідротехніків), відновивши у повоєнні роки роботу вітчизняних портів на Чорному та Азовському морях, Нижньому Дунаї, потому брали участь у створенні Іллічівського морського та рибного, Южненського, Усть-Дунайського, Октябрського морських портів, трудилися і трудяться далеко за межами Батьківщини: у Південно-Східній Азії, країнах Середземномор’я (Туреччина, Греція, Єгипет, Алжир, Марокко), Латинської Америки (Аргентина, Бразилія) та в інших точках Світового океану.
Коледж має ліцензію і готує спеціалістів для інших держав. Тут навчаються громадяни Сирії, Лівану, Тунісу, Марокко, Судану. До послуг курсантів – близько 60 лабораторій і кабінетів, навчальні майстерні, бібліотека з фондом у 60 тисяч примірників, актова зала на 450 місць, спортзали. Упродовж останнього часу здійснено реконструкцію машинної зали, майстерень, де встановлено нові сучасні верстати та різноманітне устаткування. Відкрився новий корпус для викладання гуманітарних дисциплін з лінгафонними кабінетами, обладнаними комп’ютерами, телевізорами, відеомагнітофонами. Усе це сприяє поглибленому вивченню англійської мови згідно з міжнародними вимогами. Адже навчальний заклад включено до так званого Білого списку Міжнародної морської організації (ІМО).
З 2003 року коледж, як окремий підрозділ, входить до складу Одеської національної морської академії, що дає можливість його випускникам навчатися далі, починаючи з 4-го курсу відповідних факультетів. Також система безперервної ступеневої підготовки фахівців реалізується спільно з Одеською державною академією будівництва та архітектури. Відтак щорічно до 50 відсотків випускників коледжу за спеціальністю “Будівництво гідротехнічних споруд” стають студентами академії на пільгових умовах. Ну а послугами судноводіїв і механіків, підготовлених спочатку у коледжі, а потім – у морській академії, останнім часом користуються не лише 45 суден Чорномортехфлоту, а й відповідні спеціалізовані компанії Нідерландів та Бельгії.
