Невеличке село Левадівка Миколаївського району добре відоме не тільки в Україні, але і далеко за її межами. Адже саме тут з 1909 по 1926 рр. жив майбутній відомий український поет-сатирик Степан Олійник. У подальшому Степан Іванович зі своєю родиною часто бував у Левадівці, вважаючи, що немає кращого місця на світі, ніж рідний дім.
У наступному році виповнюється столітній ювілей із дня народження нашого видатного співвітчизника. З цієї нагоди Левадівський сільський голова за підтримки районної влади ухвалив рішення про створення до цієї дати музею-садиби Степана Олійника. Нагадаю, що в Левадівці вже є музей Степана Олійника, що є філією Одеського державного літературного музею.
Багато труднощів постало на шляху ініціаторів. Стара будівля багато років перебувала у власності приватних осіб, які не намагалися зберегти історичну спадщину. Вирішення питання власності і передача будинку на баланс села тривали довго. Проте вони завершилися, і ініціатори приступили до реконструкції будинку-садиби родини Олійників.
З Києва приїхала донька поета Леся Степанівна, щоб своїми очима подивитися, як йдуть роботи. Крім того, вона є носієм безцінної інформації про те, як виглядав будинок у часи її дитинства.
Сьогодні донька великого українського сатирика – секретар Національної спілки композиторів України, генеральний секретар Національного комітету України міжнародної музичної ради ЮНЕСКО, а також культурний оглядач радіо “Свобода”.
Леся Олійник поділилася з нами своїми спогадами про дитинство і батька, а також планами з приводу відновлення рідного дому і створення в ньому музею.
– Леся Степанівно, яка частина Вашого життя пройшла в цих стінах?
– Як тільки я почала ходити, пам'ятаю, ми сідали в машину і приїздили до Левадівки не рідше ніж двічі на рік. Це, звичайно ж, були і Новорічні свята. Дітьми ми дружною і веселою ватагою бігали по хатах та колядували. Для мене це було цілком природно і органічно. А влітку ми обов'язково з родиною проводили в селі не менше місяця. Вже потім їхали відпочивати на море до Будинку творчості письменників в Одесі. Однак цей літній місяць, що проходив у селі, був незабутнім. Ви собі не уявляєте, наскільки це були яскраві враження! Адже наше село – жило як одна велика родина. І не тільки тому, що сюди з'їжджалися всі родичі, брати і сестри, а ще і тому, що життя в селі тоді було якесь інше. Усі один одного знають, допомагають і підтримують. Це була одна велика Олійниківська родина, що з того часу і стала так називатися.
Пам'ятаю, як не раз ми приїздили сюди після сильних дощів. А оскільки твердої дороги не було, то спеціально збирали кінні підводи і тягли машину до нашого будинку. Для села це була ціла подія.
Кожного літа батько влаштовував для односільчан літературні вечори. Проходили вони на подвір'ї біля клубу зазвичай після заходу сонця, коли всі впорувалися з домашніми справами. Це були чудові вечори з величезними букетами чорнобривців, з веселими вдячними людьми... Знаєте, я бачила батька на виступах у палацах і на республіканських з'їздах, але такої радості спілкування, як у селі, він не одержував більше ніде.
Але ж перші його критики – саме ті сільські дідусі, що слухали його сидячи на колодках. Перші його замальовки були про рідне село... Тобто все це було настільки пов'язано між собою, що не можна говорити про творчість Степана Олійника, не маючи на думці його любов до рідної землі.
Крім того, батько дуже любив степ. І ім'я в нього було ніби від цього слова – Степан. Все життя він носив вишиванки в жовтих та блакитних тонах. Через це, до речі, у 1932 році він потрапив за ґрати.
– А коли Ви були тут з батьком востаннє?
– Це було влітку 1982 року. Цього ж року його не стало. Але тут, у Левадівці, він завжди був дуже щасливий.
– Як Ви зустріли новину про те, що в будинку, у якому тривалий час жив поет-сатирик Степан Олійник, все ж таки буде створено музей?
– Для мене це, насамперед, означало повернення величезної частини нашого життя. Життя батька і нашої родини. Адже минуло вже стільки років, протягом яких неодноразово це питання порушувалося. І лише тепер, напередодні святкування столітнього ювілею з дня народження Степана Олійника, нарешті щось стало прояснюватися.
Знаєте, мене тішить те, що молоді та амбіційні керівники, як нинішній Левадівський голова Олег Котвицький, розуміють, що це необхідно продовжувати, що історію не можна забувати. Я дуже боялася, що пройдуть роки, і бюрократична тяганина остаточно зруйнує наш старенький будинок. Проте, дякувати Богу, що прийшли ті, хто справді розуміє значимість і важливість цієї справи. Тому я хочу висловити величезну вдячність всім, хто докладає зусиль до створення садиби-музею.
Леся Олійник із завмираючим серцем переступила поріг такого любого для неї будинку. Тут пройшли найщасливіші роки її життя, проведені з великою Олійниківською родиною.
Роботи в будинку провадяться дуже активно, і Левадівський сільський голова Олег Котвицький, який є головним ініціатором робіт, впевнений, що до сторіччя Степана Олійника ремонт буде завершено.
Будівельники керуються переважно декількома старими фотознімками, що збереглися упродовж десятків років. На них відображено внутрішнє оздоблення кімнат, розмальована піч, а також розташування на стінах святих образів і портретів.
Ніби нове життя продовжуваним роботам дав візит доньки Степана Олійника. Вона легко згадала, де і як стояла піч, які були вікна і як розташовувалися ліжка. Вся ця інформація відразу була взята до уваги представниками влади, які обіцяли посприяти в ремонті та обстановці приміщення.
На думку Олега Котвицького, Левадівського сільського голови, відновлення будинку-садиби важливо не тільки з погляду збереження історії цієї землі і пам'яті про її видатних людей, але і з міркувань розвитку села.
Сільський голова переконаний, що найближчим часом у нашій країні особливої популярності набуде так званий зелений туризм. До планів Олега Анатолійовича входить ініціація відвідування музею туристами не тільки на ювілеї видатного сатирика, але і постійно.
