Провівши поглядом рейсовий автобус, що залишив мене на околиці Баннівки, я відразу зрозуміла, що потрапила у село, де чудові господарі. Минулої ночі випав сніг, але ще не встигло ледаче зимове сонце доповзти до зеніту, як уже усі дороги в селі було почищено – усюди пройшовся трактор. У наш час, скажу я вам, не в кожному районному центрі після снігопаду розчищають вулиці...
У тяжкі роки після розпаду Союзу, коли всі села поринули в морок, Баннівка, як і раніше, привітно світила вночі вогні. На запитання своїх колег, як же вдається знайти кошти на оплату електроенергії, Баннівський сільський голова Віктор Петрович Генчев із властивою йому багатозначною посмішкою відповідав:
– Просто ми дуже любимо своє село...
Крокуючи до сільради, я думала про те, що Віктора Петровича, з яким ніколи не спілкувалася, все-таки непогано знаю. А хто ж його не знає?! Сам губернатор, коли приїздив до Болграда, побачивши Генчева, який наближався, діяв на випередження: «Так-так, я пам'ятаю: газопровід Василівка – Баннівка! Запевняю вас, ми працюємо над цим питанням!»
Газифікація рідного села для Віктора Петровича – завдання номер один. Керівник діє за принципом: «вода камінь точить». І результат є. Спочатку на магістраль було виділено 1,1 млн грн, потім – 250 тисяч, торік вдалося освоїти ще 230 тисяч. Таким чином, заповітна труба дійшла до села Василівки, до Баннівки залишилося «доточити» 9 кілометрів. За підрахунками голови, цього часу опалювальний сезон кожній родині обходиться у 5 тисяч гривень. Звідки селянинові узяти такі гроші? Ось і змушені земляки залишати родини, дітей, їздити на заробітки. Скільки ж це може тривати?..
…Сьогодні – неділя. І, чесно кажучи, я лаяла себе за те, що подалася до Баннівки у вихідний: кого ж я знайду? Але хвіртка в затишний дворик ФАПу була відчинена, у дворі покурював свою цигарку опалювач.
У фойє, де було тепло і пахло ліками, жінка в білому халаті давала настанови пацієнтові, який приходив на укол. На моє запитання про графік роботи завідувачка ФАПу Лілія Миколаївна Чілібійська сказала:
– Працюємо без вихідних, адже курс лікування переривати не можна. Сьогодні зранку і на крапельниці люди приходили, і на прогрівання. А скільки буває викликів вночі! Для нас, сільських медиків, це звичний стиль життя, ми – на передовій.
На мої розпити про життя-буття сільського медзакладу, Лілія Миколаївна сказала, що проблем особливих немає. Якщо не впораються самотужки, то «швидка допомога» завжди на ходу. А бензину дають стільки, скільки необхідно.
У середньому виходить так: 80 літрів на місяць виділяє сільрада, 120 літрів – СВК.
– У багатьох селах «швидкі» теж завжди напоготові. Тільки часто буває, що бензин повинен купити... сам пацієнт, – зазначила я.
У відповідь на моє зауваження завідувачка ФАПу здивувалася:
– Ні, у нас такого не буває!
…Школа цієї неділі теж виявилася відчиненою. У коридорі кипіла робота – щоб новий лінолеум, який постелили цього року, лежав ідеально, вирішили упорядкувати підлогу під ним.
Не без гордості показуючи світлі класи, дбайливо відремонтовані силами батьків і оформлені вчителями, директорка Ганна Георгіївна Генчева розповідала про те, яку велику допомогу одержує школа:
– Я порахувала: щорічно сільська рада і базове сільгосппідприємство «Баннівка» виділяють нашій школі близько 60 тисяч гривень. У вигляді меблів, музичної апаратури, будматеріалів та іншого, що зміцнює матеріально-технічну базу. Ми були першою в Болградському районі сільською школою, яка одержала комп'ютерний клас. Тоді сільрада разом з СВК вийшла до районного керівництва з ініціативою пайової участі. І цю ініціативу було підтримано. Наша сільрада взагалі взяла за правило фінансувати всі проекти – у такому разі, як показує практика, вдається швидше робити справи. До поточного навчального року наша школа підготувалася відмінно, і навіть у районному огляді-конкурсі посіла перше місце.
– Напевно, своїм шефам школа відповідає взаємністю?
– Звичайно. Ми беремо участь у всіх суботниках, які організовує сільська рада – прибираємо сміття, упорядковуємо стадіон, білимо дерева. Сільгосппідприємству, якщо не вистачає робочих рук, допомагаємо збирати врожай – овочі, кукурудзу. Школа повинна брати участь у житті села, а як же інакше?
Ганна Георгіївна показала нам кухню, де готуються гарячі обіди. Для молодших класів і для дітей-сиріт – безкоштовно, за рахунок бюджету, іншим ситний обід обходиться лише у 2 гривні. Єдине, на що поскаржилася директорка, так це на відсутність типової спортзали. У побудованій 47 років тому школі зала для фізкультури маленька.
– Але сільський голова тут часто буває, – відразу зазначила Ганна Георгіївна. – Віктор Петрович грає у волейбольній команді. Так, у нас в селі молодь активно займається спортом, є футбольна, баскетбольна і волейбольна команди.
На запитання про забезпечення школи кадрами, Ганна Георгіївна запевнила, що проблем немає:
– Торік, щоправда, у нас виникла проблема з викладачем англійської мови, і у пошуках фахівця ми з Віктором Петровичем Генчевим об'їздили всі найближчі села. Потім мої колеги здивовано запитували: «Як, сільський голова тобі й кадрові питання допомагає вирішувати?!» Так, допомагає! А хіба керівник громади може допустити, щоб у дітей не було вчителя англійської мови? З Віктором Петровичем ми їздили до Ізмаїла, разом були на прийомі у ректора гуманітарного університету. Професор Лебеденко запропонував вихід – взяти на роботу двох студентів-старшокурсників, що ми й зробили. І дуже задоволені. Молоді педагоги стараються. До речі, вони не очікували, що в селі після дощу до школи можна прийти, не забруднивши взуття – у нас в Баннівці всі вулиці асфальтовані.
Але ось, нарешті, сільрада. Віктор Петрович у своєму кабінеті гріє руки над масляним каміном. Сільрада – єдиний в Баннівці будинок, який не опалюється. Генчев вже третє скликання очолює громаду, а до облаштування свого кабінету руки так і не дійшли. А ось у Будинку культури мені відразу довелося скинути пальто – до чого тепло!
– У нашому селі пріоритети такі: на першому місці – виробництво хліба, на другому – культура, – розповівши про роботу колективу, підбила підсумок завідувачка СБК Ніна Георгіївна Генчевська.
І це зізнання пролунало як справжня сенсація – на тлі загального хору про те, що культура «на останньому місці» і «за залишковим принципом».
З колективом Будинку культури у сільського голови давні добрі відносини. Віктор Петрович навіть зізнався, що художній керівник Жанна Іванівна Пундєва свого часу допомогла йому подолати серйозний недолік. У молодості сором’язливий від природи Віктор Генчев щоразу заливався рум’янцем, коли доводилося виступати перед аудиторією. Атлетично складеному юнакові художній керівник давала несподівані ролі – від Зайчика до Снігурочки. Після таких виходів перед ясні очі односільчан Віктор Генчев подолав збентеження.
Сільський голова, як би зайнятий не був, і донині бере участь у роботі Будинку культури, з волі режисерів перевтілюючись в тих або інших героїв. Одного разу на районному фестивалі я побачила Баннівського голову, потомственого болгарина, у ролі щирого козака. Стоп! Про роботу Баннівського Будинку культури буде розповідь окрема.
А тепер – про секрети успіху. Про те, як вдалося найменшому в Болградському районі населеному пункту здобути третє місце в обласному конкурсі на найкраще село?
– Ми були б безсилі перед багатьма проблемами, якби не знаходили підтримки у голови СВК «Баннівка» В.Г. Пундєва, – підкреслює сільський голова. – Колись Василь Георгійович сам працював головою сільради і знає, що без допомоги базового підприємства, яке має у своєму розпорядженні техніку, робочі руки, певні кошти і фінансові можливості, місцевому самоврядуванню не обійтися. Торік, наприклад, за участю СВК у Баннівці побудували два колодязі, у яких добра питна вода – тепер жителям не треба її привозити здалеку. Кооператив виділяє техніку для санітарного очищення. Той же сніг – хто сьогодні прибрав? Голова СВК трактор виділив! Новий міст через річку, чудова банкетна зала, де жителі Баннівки відзначають всі значимі події свого життя – все це робиться за особистою участю кооперативу і особисто Василя Георгійовича Пундєва.
Жодного разу не відмовили у допомозі сільраді наші підприємці Тетяна Шевченко і Оксана Стоянова – якби в Україні всі бізнесмени були такими!..
Після того, як Баннівському сільському голові в Одесі вручили приз за третє місце, деякі люди дивувалися: а за що? Адже в Баннівці за останні роки не побудовано жодного солідного соціального об'єкта? «Ми не будували, але ми все зберегли, а це за наших часів – дуже непросто», – так відповідає Генчев.
…Очікуючи на зупинці автобус, дивлячись, як рум'яна сільська дітвора грає у сніжки, я подумала: дуже багатьох столичних чиновників треба відрядити сюди, до Баннівки, щоб постажувалися у Генчева, щоб побачили, який результат дає згуртована командна робота, щоб повчилися діяти цілеспрямовано, на благо всієї громади.
На зупинці – маленька продуктова крамничка. Із сусідніх будинків сюди поспішають люди. Кожен виходить з одним-двома гарними буханцями хліба. Його не возять з міста – його печуть у СВК. Купила і я. Вдихнувши найкращий у світі запах – аромат свіжої хлібної шкуринки, я згадала слова: «Просто ми дуже любимо своє село...»
