В Одеському музеї західного та східного мистецтва відкрилася виставка «критичної графіки» видатного німецького художника Отто Дікса. Її підготував Інститут зв’язків із зарубіжними країнами (Штутгарт). Співорганізатори виставкового проекту – Посольство ФРН в Україні, Ґете-Інститут (Київ), Німецький культурний центр та Благодійний фонд «Баварський Дім Одеса».
Не дуже відома у нас, творчість Отто Дікса відразу ж привертає увагу і навіть приваблює. Експозиція складається з двох розділів: графічних творів початку 20-х років минулого сторіччя та циклу офортів «Війна». Поєднуюча їх назва – «критична графіка» – цілком виправдана. Безумовно, критичне ставлення художника до війни та її наслідків характерне не тільки для серії однойменних офортів. На Першу світову молодий солдат Отто Дікс йшов, охоплений ура-патріотизмом. Прозріння не змусило себе чекати.
Жахи війни відображені ним у дусі суворого реалізму, аж до натуралізму. Але з метою посилення критичного ефекту художник використовував прийоми популярного на той час дадаїзму. Гротескне зображення калік, інвалідів, простих німецьких обивателів зруйнувало звичні естетичні канони. Графіка Отто Дікса, по суті – ілюстрація до таких «антивоєнних» творів, як «На Західному фронті без змін» Е.М. Ремарка, «Вогонь» А. Барбюса. До речі, Анрі Барбюс написав у передмові до виданого в 1924 році альбому офортів «Війна»: «Воістину великий художник, наш брат та друг Отто Дікс відобразив до неможливого ясно апокаліпсичне пекло реальності. Тільки не кажіть, що він перебільшує. Перебільшити війну неможливо. Неможливо збагнути до кінця її жахи, навіть якщо ти зазнав їх на власній шкурі».
Погляд на війну з того боку окопів – з боку супротивника – ще одне свідчення її антигуманної сутності. Але чому ж знову і знову, через десятиріччя після обох світових війн, завжди знайдуться ті, кому треба це доводити?..
