– Не пощастило, доведеться постояти, – сказав таксист і показав на похоронну процесію, яка повільно рухалася.
– Та-а-к, – багатозначно протягла жінка, що сиділа поруч. – Мруть люди, як мухи, з кожним роком все більше і більше. Вступати в полеміку не хотілося: декілька днів тому на сесії Арцизької райради головлікар району Микола Гаврилович Чернюк засвідчив зворотне – торік смертність знизилася, народжуваність зросла. Я все ж таки заперечила попутницям. Але вони напали на мене, як кажуть, «хором»...
І ось я в робочому кабінеті Миколи Гавриловича.
– Помиляються ваші попутниці: у районі ось вже декілька років помирає приблизно та ж сама кількість людей, – близько тисячі. З кількістю народжуваних воно, на жаль, непорівнянне.
– Але, можливо, сплеск народжуваності почнеться з введенням нових розмірів державної підтримки кожного немовляти?
– Навряд чи, я так гадаю. Взагалі, нашій державі слід було б серйозно подумати над проблемою відтворення населення. Чому б не розкласти на складові саму структуру смертності? Розумієте, якщо померла людина, якій за 80, – це одне. Це ніби – ну, прожила людина свій вік. Але тисячі загиблих на дорогах – молодих, що не встигли себе відтворити, – це вже зовсім інша статистика. А скільки вмирає – знову ж молодих, що не дали репродукції, від алкоголізму, наркоманії? До нашого загального суму, Україна увійшла до п'ятірки держав, де діти та підлітки вживають алкоголь у великій кількості.
– А в себе в районі ви не намагалися зробити подібного розкладу? Від чого, скажімо, найчастіше помирають люди, які хвороби найбільш наступальні?
– У нас у «лідерах», як, власне, і по всій країні, – серцево-судинні захворювання. З 940 померлих понад 500 припадає саме на них. Але і травми, онкологічні захворювання забирають багато життів. Трохи менші втрати від хвороб органів дихання і травлення. А від захворювань інфекційної групи смертність впала помітно. Це означає, що люди якщо і п'ють із крана воду, то кип'ячену, але більше – все ж таки з пляшок. І це дуже вірно. Адже зі ста випадків захворювання жовтяниці – це в майбутньому вірні 80 випадків цирозу.
– Але гепатит «Б», наскільки знаю, теж не обійшов нас стороною, і кого тільки в тім не звинувачують.
– Прошу звернути увагу: навіть в умовах високорозвиненої медицини здоров'я людини від неї залежить лише на 10%, інші 90 – від самої людини, її культури, освіченості. Отже і гепатит «Б», і СНІД – супутники безтурботності. У нашому районі з 82 ВІЛ-інфікованих шість – вже хворі. В основному це молоді, до 29 років, люди, а трьом – немає і двадцяти. Трагедія! Але ви ж знаєте: на кожного виявленого приходиться п'ять-шість не виявлених. Помножте 82 на п'ять...
– Мабуть, ці ВІЛ-інфіковані – переважно з неблагополучних родин?
– Поки що – так. Але справа в тому, що проблема ВІЛ-інфекції СНІДу тісно переплітається з проблемою наркоманії. А серед споживачів наркотиків – далеко не найнеблагополучніші. Вперше пробують, що воно таке, зовсім ще діти – заради інтересу. І починають з «травички».
– До речі, цими днями я поспілкувалася зі зграйкою хлопчиків років 13 – 14, говорили саме «про травичку». Виявилося, вони вже всі її спробували і говорили про це дуже весело, голосно сміючись. Тільки один з них сидів мовчки. Я і у нього запитала: «Ти теж курив?» і дуже сподівалася на негативну відповідь. Але хлопчик розвіяв мої сподівання: «А я що – рудий?»
Дай Боже, щоб травичкою все і закінчилося. Було це в Татарбунарах, а район цей відноситься до районів з низьким рівнем поширення ВІЛ – від одного до 50 випадків, а захворюваність – 21,9 випадку на 100 тисяч населення. Але, як і ці показники довести до мінімуму? Можливо, варто вдатися до якихось суворих заходів?
– Найвірніше – підвищувати культуру людини, цілеспрямовано вести роз'яснювальну роботу, що ми, зокрема, і робимо. І це відображено в окремому розділі районної цільової програми профілактики СНІДу і лікування ВІЛ-інфікованих хворих. Інша справа – чи достатньо коштів на все, що заплановано?
– Ваша інформація на сесії райради була тривожною: розрив між фінансуванням охорони здоров'я і реальними потребами значний. При нормативних півтора мільйона гривень на рік виділяється 612 тисяч. Зрозуміло, чому з п'яти тих, хто звернувся, лише один ваш пацієнт може лікуватися безкоштовно. Інші не задоволені: а ще безкоштовна медицина називається...
– Не наша, як бачите, у тому провина. Адже навіть з тих самих 612 тисяч гривень 30% йде на деззасоби. Тим часом, тільки на ліжко-місцях лікуються щорічно до дев'яти тисяч хворих. Ціни ж на медикаменти, самі знаєте, які. Якщо в минулому церебролізін коштував 70 копійок, то зараз – 148 гривень! Фармакологія нині приватною стала, медицина ж на колишній основі залишається і з нескінченними проблемами. Правда, при будь-якій можливості намагаються допомогти райдержадміністрація і райрада. Тільки з'явиться зекономлена копійка – направляють на потреби медицини. Але цій же, як я кажу, гідрі «треба» – кінця не видно. Потрібно відремонтувати 2 тисячі квадратних метрів покрівлі райлікарні. У нас морально і фізично застарів діючий з 1983 року флюорографічний апарат, а новий коштує мінімум 200 тисяч гривень. Сподіваємося на допомогу області, вона нам по можливості теж завжди допомагає... А взагалі потрібно переходити до страхової медицини, що і зробили вже, вважай, в усьому світі. Нашим парламентарям треба б поворушитися, а то ніяк у них руки не доходять до ухвалення очікуваного усіма Закону...
Микола Гаврилович який раз подивився на годинник. Всього десять хвилин залишилося до початку засідання активно діючої постійної депутатської комісії райради з охорони здоров'я та соціального захисту. На ньому він мав намір порушити актуальні питання.
