Після переможного завершення російсько-турецьких воєн колишня Очаківська провінція Північне Причорномор’я являло собою велику, безлісу степову рівнину. Здавна була вона ареною кривавих воєн, набігів (готів, гуннів, половців, печенігів), які загрожували слов’янським народам. Російські поселення були тут у 40-50 рр. ХVІІІ cтоліття, коли ці землі ще належали васалам Туреччини – кримським ханам, так званій Очаківській орді.
Після першого, Кючук-Кайнарджійського, миру, Росія мало що одержала. Межиріччя Дніпра і Бугу залишилося за Османською імперією. Щоправда, у 1779 році Кримському ханству вдалося здобути незалежність. Це якоюсь мірою убезпечило південні кордони Росії.
У 1788 р. Туреччина порушила мир, що призвело до другої війни. Г.О. Потьомкіну було наказано розпочати бойові операції. Під час наступу О.В. Суворову за підтримки адмірала Ф. Ушакова вдалося взяти важливу турецьку фортецю Кінбурн, а згодом і столицю турецької провінції – Очаків. А 14 вересня 1789 р. війська Де Рибаса, улюбленця Потьомкіна, взяли Хаджибей (майбутня Одеса).
О.В. Суворов у цей час воював за Дунаєм і 11 вересня взяв Римник, за що одержав почесне звання князя Римницького. Згодом він іде на Акерман і здобуває його. На черзі Ізмаїл. “Я баталій ніколи не програвав”, – скаже пізніше полководець. Про взяття Ізмаїла 11 грудня 1790 р. буде написано багато статей та книжок. Це була блискуча перемога російської зброї та військового мистецтва. Але за умовами Ясського мирного договору Росії поки що довелося залишити це місто туркам.
І тому проти Бессарабсько-Дністровських твердинь вирішено було споруджувати свої фортеці. Одну на місці колишнього турецького поселення Аджидера (пізніше це буде Овідіополь), другу – у Хаджибеї (майбутня Одеса), третю – у Тирасполі. “Аджидер не можна залишати без будь-якого нагляду, – говорив Суворов, – тим більше, що турки не лише мають відкриту дорогу до Очаківської провінції, але можуть завдати втрат нашим верфям і депо у Миколаєві”.
Розпочалося будівництво...
Суворов очолив “Експедицію будівництва всіх трьох фортець”) у нього у підпорядкуванні були Катеринославський правитель В.В. Каховський, Де Рибас і заступник С.Г. Волконський). Безпосереднє спорудження Аджидерської фортеці очолював талановитий інженер Де Волан. До речі, нові назви споруджуваним фортецям і поселенням, що виникли біля них, дав саме він.
Всі три фортеці були засновані у 1793 р. Щоправда, пізніше, коли потреба у фортецях відпала, їх скасували. А поселення навколо них розрослися у великі населені пункти. Про фортецю в Овідіополі зараз нагадує лише так званий Суворовський вал – рештки фортечної стіни на північно-західній околиці селища. Про фортецю в Одесі – фортечний вал у парку ім. Шевченка.
Фортецю в Овідіополі називали “граничною”, оскільки вона повинна була захищати всю нижню лиманську частину нового кордону.
У січні 1792 р. Катерина ІІ видала указ про адміністративний поділ Новоросії. Її було поділено на – повіти. Потреба у чорноморських козаках відпала – вони переводилися на Кубань, ішли за Дунай, або переходили у землероби, одержуючи у Північному Причорномор’ї наділи. Одесу з передмістями, околицями вирішено було передати грецьким морякам, які воювали на боці Росії. Згодом був рескрипт імператриці від 25 жовтня 1792 р. про створення під керівництвом Де Волана “експедиції” для спорудження фортець. Зберігся її лист В. Каховському “о немедленной постройке крепости на левом берегу Днестра против Аккермана”. Відповідь В. Каховського: “Строить на месте Аджидера крепость и поселение. Плодородная земля, изобильные рыбные ловли и остатки... садов привлекут многих к обитанию в сих местах”. 22 травня 1792 р. вже прибуло 160 солдатів – для спорудження фортеці, охорони берегів і створення військового містечка. З листа О.В. Суворова П.А. Зубову дізнаємося про будівництво в Аджидері флотилії з 50 суден. Сподвижник фельдмаршала Де Волан тим часом затвердив у Санкт-Петербурзі проект “Новое расположение адмиралтейских строений при Аджидере с приобщением магазинов, карантина, гофспиталем и прожекта купеческому городу в сем месте”, а також “Подробный план Аджидерского карантина”.
Масштабне будівництво розпочалося після того, як 10 листопада 1792 р. командувачем військ на півдні Росії став генерал-аншеф граф О.В. Суворов. Будівництво в Аджидері підпорядковувалося безпосередньо йому. Через 2 тижні він одержав доручення імператриці самому відвідати фортецю в Аджидері та Хаджибеї з метою прискорення їх спорудження. Суворов з Де Воланом двічі побували в Аджидері – у січні 1793-го і в травні 1794-го – і провели там інспекцію робіт. Фортецю було закладено 15 червня 1793 р., а російський “штандарт” (прапор) підняв Де Рибас 21 вересня 1795 р. У своїй книжці “Моє життя в Росії” Де Волан вже називає Аджидер Овідіополем (1795 рік). У цьому ж році було юридично озвучено і назву “Одеса”.
Суворов особисто спостерігав за спорудженням фортеці і поселення. Так, у березні і в серпні 1793 року він ще раз відвідав Овідіополь.
Успішне завершення будівництва було відзначено указом Катерини Другої від 14 грудня 1795 року. У ньому було особливо підкреслено заслуги О.В. Суворова та Ф.П. Де Волана.
