Нещодавно в Одесі вандали поневічили пам'ятник загиблим морякам у парку ім. Т.Г. Шевченка. Торік громадськість регіону була обурена варварським відношенням до меморіалу пам'яті генерала Інзова в Болграді. Ці та інші факти змусили мене замислитися: хто ж ще повинен охороняти пам'ятники за наявності обліку і контролю управління охорони нерухомих об'єктів культурної спадщини облдержадміністрації. З його начальником Н.А. Штербуль ми, власне, і говорили про це.
ОБЛІК ТА КОНТРОЛЬ
– Загалом в нашій області 4615 пам'яток культурної спадщини, з них 82 – національного значення, – розповідає Наталя Анатоліївна. – Відповідно до спеціального Закону від 08.06.2000 № 1805-III «Про охорону культурної спадщини», ухваленого у 2000 році, в Україні повинен бути сформований Реєстр об'єктів культурної спадщини. На жаль, він не створений і понині. Проте ще за радянських часів існували спеціальні списки пам'яток, які ми не тільки зберегли, але й постійно доповнюємо і удосконалюємо. Чесно скажу, не у всіх областях України існують такі проблеми, як в Одесі, – бурхлива господарська діяльність змушує міську владу особливо уважно стежити за збереженістю подібних об'єктів.
Згаданий Реєстр пам'яток місцевого значення затверджується наказом міністра культури і туризму, пам'яток національного значення – постановою КМУ. Щодо кожного об'єкта потрібно зробити облікову документацію. І не так це просто, як здається. Візьмемо питання адреси. Перлина регіону – будинок Одеського національного театру опери й балету – розташований він на вулиці Ланжеронівській, 8. А юридична адреса – провулок Чайковського, 1.
Але бувають проблеми і за наявності у пам'ятки культурної спадщини однієї адреси. Як відомо, з 2005 року донині діє мораторій на приватизацію таких об'єктів. Типовий одеський приклад: флігель будинку є пам'яткою, а внутрішньодвірські будівлі із квартирами – ні. І у людей, які живуть у цих будинках, починаються проблеми при спробі їх приватизувати. Тому створюється спеціальна облікова документація за затвердженими формами. За наявності всіх потрібних паперів управління подає їх до експертної комісії при Міністерстві культури і туризму, потім обговорення відбувається в науково-методичній раді. Після схвалення готується наказ міністра про затвердження об'єкта як пам'ятки культурної спадщини.
– А як же справи з пам'ятками монументального мистецтва, яких в області налічується 156?
– Питання балансової приналежності таких об'єктів, на жаль, так і не вирішено, – роз'яснює Наталя Анатоліївна. – Тривалий час ситуація була досить неясною. До чого це призводить, говорить і випадок зі стародавньою гарматою з парку ім. Шевченка, яку спочатку вважали викраденою. Та й межі самого парку, який на початку минулого століття приймав міжнародну виставку, не визначені. Повірте, це створює чималу загрозу його існуванню.
І ось зовсім нещодавно, перед Новим роком, ситуація в Одесі змінилася. Рішенням Одеської міськради на управління з питань охорони нерухомих об'єктів культурної спадщини від 21.12.2007 р. покладено обов'язок «забезпечення належних умов експлуатації, своєчасного ремонту і реставрації об'єктів монументального мистецтва, меморіальних і пам'ятних дошок, які не є об'єктами культурної спадщини». Крім того, цими днями керівники правоохоронних органів Одеської області виступили з такою ініціативою – об'єднати зусилля щодо боротьби з фактами вандалізму, спрямованого проти пам'яток монументального мистецтва.
Н.А. Штербуль активно підтримує цю ініціативу і висловлює впевненість, що найближчим часом буде підписано відповідний протокол.
КІЛЬКА СУМНИХ ПРИКЛАДІВ
Про перетворення Одеси на туристичну Мекку дружно говорять батьки міста. Що ж, уявіть себе заморським гостем і пройдіться вулицями Південної Пальміри. Пункт перший – вулиця Пушкінська, музей великого поета. У пам'ятника Олександру Сергійовичу відпиляна тростина. Та ж доля спостигла спис у скульптурній композиції біля стадіону «Спартак». Викрадено металеву троянду з пам'ятника акторці Вірі Холодній. Вимазаний білою фарбою постамент, на якому стоїть скульптурне зображення Івана Франка. До речі, воно не є об'єктом культурної спадщини, тому не взято під охорону державою. І таких пам'ятників багато, особливо тих, що з'явилися в останні роки. Це пов'язано з різними проблемами, серед яких – формування вищезгаданого Реєстру.
Н.А. Штербуль вважає, що держава зобов'язана на ділі, а не на словах захищати об'єкти, які взяла під охорону. І тут на перший план виходять – знайомо, чи не так? – фінансові проблеми, які, на думку моєї співрозмовниці, ускладнюються наявною тендерною системою. Однак управління охорони об'єктів культурної спадщини облдержадміністрації не сидить склавши руки і подає до суду на зловмисників. Зокрема на викрадачів статуї з Пале-Рояля, вандалів, які вимазали чорною фарбою колонаду відреставрованого будинку собору в Ізмаїлі, і інших «гідних» співгромадян. На жаль, відшкодувати збиток за рахунок правопорушників – завдання вкрай важке.
– Непросто контролювати ситуацію і в районах області, – продовжує Н.А. Штербуль. – В управлінні працюють дев'ять чоловік, і у нас немає відомчої вертикалі, хоча її наявність визначено законодавством. Відзначу, що трохи легше працювати з південними районами: у Білгороді-Дністровському працює наш інспектор, колишній співробітник дільниці реставраційних майстерень.
Однак моя співрозмовниця вважає: справа не в наявності ставок і посад і навіть не в належній охороні об'єктів культурної спадщини. Найпотужніший чинник вандалізму – цинізм, а також уседозволеність і безкультур'я.
Не треба думати, що тільки в нашому регіоні живуть громадяни, які по-хамськи ставляться до пам'яток культури. Рік тому я побував у Феодосії, де збереглися залишки середньовічної генуезької фортеці. Руїни вежі «Джованні ді Скаффа» розташовані далеко від центру, і табличка «Пам'ятка архітектури» не заважає окремим особам улаштовувати тут пиятики: про це свідчили гора битих пляшок і зола від багаття. Столиця Закарпаття Ужгород славиться своїм чудовим замком-музеєм. А ось студенти з вузу, розташованого поруч, при мені засмічували парапет рову пластиковим посудом, недокурками і, знову ж, порожніми пляшками.
Ну а вкрай обурливий випадок стався в Донецьку. Там з постаменту вкрали... пам'ятник-паровоз! Його ледве встигли врятувати правоохоронці, які знайшли об'єкт у пункті прийому металобрухту в розпиляному вигляді.
У чому ж причина появи сучасних вандалів? Перша – економічна. Монументи, зроблені з металу, з радістю приймуть як лом. Бізнес, добродії, бізнес! «Бабло» породжує зло. А чого ж ми хотіли? Мені доводилося спілкуватися з людьми, у яких назви вулиць викликали тільки такі асоціації: «Там стоять мої рекламні щити» або «Я тримаю там магазин». Представник «золотої молоді» скаже: «Там розташований модний шинок, де я вигулював одну телицю!» Музеї, пам'ятні місця, та й самі назви вулиць у них зацікавлення не викликають, Так що наплювацьке ставлення до історії свого міста, краю, країни цілком характерне для частини племені молодого і, на жаль, знайомого, наскрізь цинічного і зараженого споживацтвом. І останній штрих. Чому може навчити школярів вчителька, яка витирає липкі від морозива пальці об колону у приміщенні театру?
