Валентин Барсков виставляється рідко. Вперше показав він понад 80 своїх робіт у Благодійному фонді «Хесед Шаарей Ціон», що дає можливість добре пізнати особливості авторського письма.

Художник з 1966 року навчався у відомій московській «Строгановці», але доля привела його до не менш відомої «Мухінки» – Ленінградського вищого художньо-промислового училища ім. В. Мухіної. У перерві між ними Барсков у Киргизії займався монументальними роботами – мозаїка, вітраж, карбування, розпис, скульптура. Повернувшись до Одеси, викладав у художньому училищі ім. Грекова рисунок, живопис, декоративне мистецтво. Потім почав займатися вільною творчістю. Тоді-то і почали виходити з-під його пензля різножанрові, але незмінно позначені тонким ліризмом роботи.

Мабуть, так влаштовано внут рішнє «я» художника, що бачить він у цьому світі насамперед гармонію. Будь-яке творіння природи здається йому досконалим. Він оспівує багряні клени і замерзаючий водоспад, березові гаї і кам'янисті верховини, лугове різнотрав'я і сніжну синяву. Йому вдається не просто знаходити гарний пейзаж, але і одухотворяти його. Іноді – у буквальному значенні. Його корчі виглядають казковими істотами. Пеньок у рожево-бузкових заростях іван-чаю здається чудовиськом з «Аленького цветочка».

Художника з такою душею не може не вабити до квітів. Важкі, багаті на відтінки китиці бузку доповнюються на його натюрмортах кетягами акації, сповнених світ лом. Холодні лілії контрастують з теплими чайними трояндами. Три червоні квітки на одній з картин символізують народження, розквіт і згасання людського життя.

Картини Барскова повертають нас і до язичницьких коренів, у багатий на міфи та легенди період буття слов'ян, які жили у злагоді з матір'ю-природою.

Окремий цикл становлять роботи філософської тематики. Алегорично, у художній формі, живописець показує боротьбу добра і зла у цьому світі, становлення особистості, її духовні пошуки. Неуважний глядач побачить у таких картинах лише абстрактне поєднання ліній і колірних плям, а спостережливий побачить і зрозуміє їхню символіку.

Багато пейзажів Барскова сприймаються так, ніби вони навіяні розповідями Паустовського. І не випадково. Мещера, яку всією душею любив Костянтин Георгійович, – рідні місця художника. Він сходив її вздовж і впоперек, часто разом з братом Дмитром, любителем-краєзнавцем. Разом вони написали пізнавальну і ліричну книжку про рідний край – «Притяжение Мещеры». Вона проілюстрована поетичними пейзажами Валентина. Зрозуміло, що одеський музей К.Г. Паустовського не міг залишити без уваги ці роботи і планує влаштувати наступну виставку полотен Барскова у своїх стінах.