м. Білгород-Дністровський

Тетяна Орлова:

– На відміну від багатьох інших жінок, мені довелось виявитися «сильною», і протягом десяти років прослужити в армії. І ось вже після моєї демобілізації минуло кілька років… Одного разу мені на роботу зателефонувала схвильована сусідка і повідомила, що мене очікує сюрприз. Саме до неї звернувся чоловік, який під’їхав на автомобілі і розшукував мене. Переконавшись, що адреса, ім'я і прізвище правильні, чекати не став. Тільки передав для мене величезний букет пурпурних троянд, музичне шампанське і розкішну коробку цукерок. Дуже незвичайною виявилася пляшка шампанського, що грає мелодію на невеликому пристосуванні біля пробки. Але головне, за розповіддю, це була нібито і незнайома для мене людина. Минуло вісім років, я так і не з'ясувала, хто був цей таємничий шанувальник. Можливо, тому цей безкорисливий чоловічий вчинок запам'ятався мені надовго?

м. Ізмаїл

Ірина В’ячеславівна:

– У далекі вже сьогодні вісімдесяті роки мені довелось працювати у Лебедівці на одній з баз. Транспорт до цього села якийсь час ходив з перебоями. І мій майбутній чоловік раз на тиждень доїжджав до Татарбунар, а звідти ішов до Лебедівки пішки. Потім, коли ми вже одружилися, його сандалі прибили до вхідних дверей замість підкови... Жаль, доля нас розвела, але гарне запам'яталося на все життя...

Алла Василівна Галкіна, директор Ізмаїльського архіву:

– У юності моїй був цікавий випадок. Сталося так, що дуже серйозно захворіла, потрапила в реанімацію. А я симпатизувала одному юнакові, який жив в іншому місті. Зателефонувавши мені на роботу, він довідався, що я в реанімації. Самі розумієте, тоді і уявлення не мали про мобільний зв'язок. Він додзвонився до одного із знайомих, якому свого часу обіцяв дістати дефіцитну запчастину для мотоцикла. І поставив умову – щоб його клієнт в обмін на запчастину купив на квітковому базарі три троянди – червону, рожеву і білу, і передав їх у реанімацію.

…Розплющивши очі, перше, що я побачила, були ці троянди. І одразу зрозуміла, від кого вони...

Життя у нас склалося по-різному, у мене давно вже родина, як, мабуть, і у нього. Але ті квіти досі перед моїми очима...