НЕПОВТОРНІ МИТІ

«Чи здійснював заради Вас чоловік хоч раз у житті подвиг? Що запам’яталося?» – з таким запитанням напередодні свята кореспонденти «ОВ» звернулися до жінок, яких зустріли на вулицях Одеси, Білгорода-Дністровського, Ізмаїла… Ось їхні відповіді.

м. Одеса

Діана Гаєвська, менеджер:

– Одного разу я їхала поїздом до своєї бабусі у Київську область. У купе познайомилася з юнаком, з яким швидко знайшли спільну мову і навіть трохи подружилися. Вранці мій випадковий попутник допоміг донести сумку до маршрутки, почекав її разом зі мною, і ми розсталися.

Через місяць, ідучи з подругами коридором університету, я побачила знайоме обличчя: мій випадковий попутник стояв біля аудиторії з букетом квітів! Він приїхав у величезне незнайоме місто, де знайшов мене, знаючи тільки ім'я і назву вузу. Ту мить, коли ми стояли у коридорі і дивилися одне одному у вічі, я не забуду ніколи!

Євгенія Захарівна, пенсіонерка:

– Я перенесла важку операцію. І мій коханий чоловік, Євген, ніжно і турботливо за мною доглядав. Скажу чесно, не будь-яка жінка витримала б те, що стерпів мій чоловік. Вважаю, він зробив подвиг!

Наталя Меліщук, журналістка:

– Одного разу хлопець, з яким я познайомилася напередодні, шукав мене кілька годин поспіль, намотуючи кола по місту: я свідомо назвала неправильну адресу і час свого приїзду на роботу. Тоді мені здавалося, що якщо він справді захоче мене побачити, то обов'язково знайде спосіб. Це було свого роду випробування для нього. Потім він мене все-таки знайшов і вручив червону троянду. Слід додати, що шукав він мене після нічної зміни. Зараз цей відважний хлопець – мій чоловік. Гадаю, цей статус – гідна винагорода за його наполегливість.

Ганна Р., менеджер з реклами:

– У роки студентства мене покохав однокурсник. Присвячував мені вірші, освідчився у коханні. Але взаємного почуття не було, і хлопець пішов з інституту, стрімко змінивши своє життя. По-моєму, сумний, але серйозний і мужній вчинок.

Олена Чауш, домогосподарка:

– Цю історію я завжди згадую з розчуленням. І хоч минуло вже багато років, пам'ятаю її, ніби трапилося все тільки сьогодні.

Я зустрічалася з юнаком всього тиждень. Одного разу дощового і похмурого вечора він їхав після роботи через все місто, щоб побачити мене всього одну хвилину. Батьки не дозволяли мені гуляти вечорами, а його чекала ще безсонна ніч в обнімку з курсовою. Ми стояли під парасолькою рівно хвилину, що я згадую з трепетом вже понад 17 років.

Тетяна Степанова, технолог:

– З моїм чоловіком одразу ж після весілля ми зібралися поїхати відпочити у Крим. На одній проміжній залізничній станції ми вийшли, щоб купити щось у бабусь-торговок і не помітили, як поїзд рушив. Коли ми підбігли, повз нас уже на пристойній швидкості проїжджав останній вагон. Мій чоловік з не властивою для нього спритністю вскочив на підніжку, відіпхнув ошелешеного провідника і не замислюючись смикнув стоп-кран. Якби не його блискавична рішучість, залишилися б ми не тільки без речей, але і без медового місяця.

Наталя, менеджер фітнес-клубу:

– Я непостійна, трохи шалена, непередбачувана! Гадаю, бути поруч із мною – справжнє випробування для чоловіка. Отож, можна сказати, мій чоловік щодня робить подвиг.

Раїса Нефедова, бухгалтер:

– Це було ще у школі. До нас приїхали німецькі школярі, які пробули у нас тиждень. Коли ми їх проводжали на поїзд, один хлопчик подарував мені каблучку на очах у всіх і освідчився у коханні. Зараз це може виглядати смішно, але тоді, коли ми всі були дуже сором’язливі, мені здавалося, що це справжній подвиг. Мені заздрили всі дівчатка школи!

Тетяна Гончар, юрист з Києва:

– Якось я серйозно поранила руку. Була підозра, що зачеплено нерв, що залишуся інвалідом. І мій тодішній хлопець Андрій півтора місяці допомагав мені одягатися і вмиватися, готував їжу. Зараз я здорова і вдячна цьому чоловікові.

Антоніна Дроздова, домогосподарка:

– Ця історія сталася зі мною вже добрих два десятки років тому. У хлопця моєї подруги був мотоцикл. Він постійно дуже красиво під'їздив до нас і відвозив свою дівчину. Ми всі їй заздрили. І от, коли до мене почав залицятися один скромний хлопець, який і їздити не вмів, я легковажно йому заявила, що поки він не буде от так само кататися на мотоциклі, нехай навіть і не підходить до мене. Всього через кілька днів, стоячи з подругами, ми почули звичний звук мотора. Проте, коли ми побачили мотоцикл, що наближається, усі скрикнули від подиву, а я – від жаху. Той самий хлопець їхав на новенькому мотоциклі, причому не по дорозі, а по парапету набережної, щосекунди ризикуючи впасти у річку.

Через рік той самий відважний юнак запропонував мені стати його дружиною.

ПЕРЕДЧУТТЯ ВЕСНИ

Так називається виставка, яка відкрилася в Одеській міській художній галереї біля Сабанєєвого мосту. Дивовижно те, що світлі, дуже теплі роботи Олени Гавдзинської , Наталі Гармидер, Тетяни Гончаренко, Алли Крикун, Наталі Лози та інших авторів напрочуд вдало співпали із потеплінням, що прийшло до нашого південного міста задовго до календарної зміни пори року.

Передчуття весни виявилося вочевидь сильнішим у жінок-художників. І вони легко й ненав’язливо нагадують відвідувачам про те, що час гнати геть сумні думки, думати про майбутні свята і не таке вже далеке літо. Виставка триватиме до 10 березня.

Анатолій ВАКУЛЕНКО

ТВОРЧІСТЬ НАШИХ ЧИТАЧІВ

Я – ЖЕНЩИНА

Я – Женщина, и сказано все этим

К моим изгибам и разрезу глаз

Склоняли лиры мудрецы-поэты,

Воспевшие в веках меня не раз!

Мне ведомы величие и слава,

И нищета, и грусть, и боль разлук,

На мне держались

издавна державы,

Губами припадая к кистям рук.

Я, может быть, бывала и грешна,

Ища средь лабиринтов каплю света,

Мы грешны все,

когда в душе – весна,

И стоит ли судить меня за это?

Вхожу я в дом,

чтобы разжечь костер,

Согрев семью сиянием огня,

Волшебный вечер

крылья распростер…

Я – слабая… Бог мой,

храни меня!

Пошли мне сил,

чтоб выстоять и жить,Постигнув мудрость,

сохранить себя,

Я – Женщина, и призвана любить,

Ведь жить на свете можно ль,

не любя?

Я – Женщина, достойная романсов,

Я – Мать, Сестра, Подруга и Жена,

Среди эпох открытий, войн и вальсов

Сплела мне трон цветущая весна!

Виктория ИОЖИЦА,

пгт Сарата