ТАКА ВОНА, НАША ВАЛЕРІЯ ВАЛЕРІЇВНА!
Здрастуйте, шановна редакціє нашої улюбленої газети «Одеські вісті»!
Хочемо розповісти про людину щедрої душі і палкого серця – Валерію Валеріївну Ляшенко-Щербакову, голову правління ОСМД кондомініуму «Балківський».
Валерія Валеріївна увійшла до нашого життя у 1999 році, незабаром після того, як оселилася у нашому далеко вже не новому 16-поверховому будинку, розташованому по вулиці Балківській, 36. Будинку, який зазнавав біди за бідою.
Насамперед вона привернула увагу оточення своєю інтелігентністю, красою, доброзичливістю.
Тоді ніхто не міг припустити, що в цій маленькій, тендітній зовсім ще молодій жінці таїться невичерпний запас енергії, що вона має великий організаторський талант, а головне, ділову хватку.
Валерію Валеріївну одразу ж запрошують до будинкового комітету, а після переходу будинку з балансу ЖЕКу до ОСМД кондомініуму «Балківський» (не будемо зупинятися на тому, які труднощі довелося перебороти, щоб відділитися від ЖЕКу), вона стає заступником і незамінимим помічником свого попередника Юрія Олександровича Звеліндовського.
За час їхньої спільної діяльності в будинку відбулися істотні зміни на краще. Було організовано цілодобове чергування щодо його охорони, здійснено повний ремонт покрівлі і міжпанельних стиків, замінено арматуру у підвалі і на горищі, відновлено освітлення у місцях загального користування, проведено заходи щодо енергозбереження. На всіх поверхах було встановлено фотоелементи і теплові лічильники, які дозволили мешканцям будинку платити за тепло удвічі, а те й у два з половиною рази менше, ніж колись. Мешканці з вдячністю зустріли це починання, розуміючи, що така праця – не кожному до снаги.
Незабаром рік, як Валерія Валеріївна офіційно є головою правління нашого будинку. Здібності її як неабиякого господарника і керівника – помітні. Діловий підхід до розв’язання поточних проблем, вміння виділити пріоритетні напрями, принциповість і висока вимогливість до себе та інших, що іноді межує з твердістю, чітке ведення діловодства – всього цього хіба що сліпий не помітить.
І ось результат! За короткий період повністю відремонтовано і перебудовано сміттєпровід, встановлено нові (!!!) ліфти (чи слід говорити про те, як це важливо для 16-поверхового будинку), зроблено повний ремонт ліфтового відділення і горищного приміщення, а також парадного і запасного виходів будинку, технічно оснащений системою відеоспостереження весь перший поверх, двір і запасний хід, відновлена система гарячого водопостачання, зроблена грошова оцінка рогуля території, за якою всі роки доводилося платити податок, у чотири рази вищий за той, який сплачуємо зараз. Починаючи з весни (це увійшло в традицію), організовуються суботники. Люди з ентузіазмом виходять упорядковувати територію біля будинку. Саджають квіти, посаджено не одне дерево, фарбують. До нового року вхід у парадну було викладено плиткою за короткий термін. А також в ідеальному стані наше горище, все зроблено по-господарському, з любов’ю.
Ви запитаєте, звідки ж беруться такі гроші, – адже вартість одних тільки ліфтів коштувала нам 220 – 240 тисяч гривень. Відповідь готова. Наша розумниця Валерія Валеріївна змогла упорядкувати і здати в оренду двом телефонним компаніям горищні приміщення, які принесли кондомініуму дохід у розмірі 60000 тисяч гривень на рік. Крім того, у нашому будинку з’явилося цифрове і кабельне телебачення, інтернет – від цих компаній будинок теж має вигоду у вигляді знижки для тих, хто особливо потребує. Але і це далеко не все.
Є у Валерії Валеріївни ще одна цінна якість – вміння зблизити людей, сприяти їхньому взаєморозумінню, взаємопереживанню. Вже давно стало традицією всім будинком відзначати багато свят, ювілеї, знаменні дати. Особливо трепетно ставиться вона до ветеранів, оточуючи їх турботою і увагою. Мати двох дітей, Валерія Валеріївна встигає приділити увагу кожному, хто цього потребує, від малого до старого, нікому не скаже «ні», ні від кого не відвернеться, завжди знайде потрібне слово, дасть ділову пораду. І люди тягнуться до неї з усіма своїми, часто навіть особистими, проблемами – такий великий авторитет цієї надзвичайної жінки. А це багато важить!
Ось така вона, наша Валерія Валеріївна.
Шановна редакціє! Через вашу газету ми хочемо висловити Валерії Валеріївні подяку за все, що вона для нас робить, і побажати їй ще багато років працювати так само плідно і з таким же горінням. Ну, а ми завжди їй допоможемо, підемо за нею і у вогонь і у воду.
Всіх жінок хочемо привітати з Міжнародним жіночим днем, побажати міцного здоров’я, щастя і великих успіхів у їхній нелегкій праці!
З глибокою повагою,
мешканці будинку: Голубенко, Сіладі, Омірова, Банах, Мельникова, Савуляк, Мартинюк, Покуль, Ташматова, Берліних та ще 76 підписів
У ТРУДОВІЙ – ЛИШЕ ОДИН ЗАПИС
Є люди, долі яких складаються незвичайно, по-особливому щасливо. До таких людей належить Світлана Володимирівна Подуст, свинарка СВК «Родина» Саратського району. Скромна, доброзичлива трудівниця... Завідувач свинокомплексу В.М. Малойван, виділяючи найбільш виразні риси своєї підлеглої, говорить:
– Вона вся ніби зсередини світиться сонячним теплом, добротою. Ніколи не скаржиться на життя, добросовісна, чуйна. Незважаючи на важкі умови праці (холод, протяги), Світлана завжди посміхається, намагається в скрутну хвилину розрадити добрим словом своїх співробітників. Та і вся вона якась… сонячна…
Жінка, рідна сестра сонця… Мабуть, з уст керівника, трудівника це – найкращий комплімент, особливо для тієї, котра так тяжко працює. Світлана обслуговує 27 свиноматок і 150 поросят. Кожного ранку вона починає свій день з чищення корпусу, потім годує свиноматок, приймає опорос, відбирає маленьких поросят, відігріває під лампами. А вони, такі смішні й кумедні, впізнають свою годувальницю здалеку, кидаються до ніг.
– Можливо, ви не повірите, – говорить Світлана, – але коли в мене в житті якісь проблеми чи негаразди, я відпочиваю серед цієї поросячої малечі, яка кувікає, пищить і просить їсти. Дуже переживаю мертвий опорос, навіть іноді плачу, хоча працюю вже рік. А ще не люблю відбирати поросят від свиноматки, бо вони шукають найменшу шпаринку, щоб пролізти назад до своєї мами.
Щира, жвава, без комплексів, відверта, Світлана виросла в багатодітній родині – мати виховала без батька трьох дітей. Світлана Володимирівна, випускниця Плахтіївської СШ № 2, намагалася знайти себе як швачка, а згодом – як робітниця Саратського харчокомбінату. Щоб бути ближчою до своїх діточок, пішла працювати на ферму, де раніше трудилась її свекруха, яку молода жінка з повагою називає «другою мамою». Любов до тварин передалась і 11-річній донечці Оксанці, вона часто приходить до мами в корпус, допомагає в роботі та грається з поросятками. Працюючи добу через дві, Світлана Володимирівна і вдома встигає попоратися: догляду потребують корова, свині, гуси, качки. А материнської уваги так чекають двійко дітей-школярів та чоловік, який у всьому підтримує дружину, пишається її успіхами. Осінніми вечорами всі люблять збиратися в затишному родинному колі, спілкуватись, ласуючи маминим тортом «черепаха», дивитися телепередачі.
– Найважливіше для мене в житті – діти, – зазначає Світлана. – Саме в сім’ї я відчуваю себе щасливою. Щодня намагаюся у всьому знайти щось хороше, вірю людям, сподіваюсь на краще в житті, задоволена тим, що маю.
Дивлячись у прозорі зеленаві очі цієї молодої жінки, що мов два озерця проглядають з-під русявої чілки, мені хочеться їй вірити, бо стільки чистоти, щирості в цих словах! Справді, сонячна жінка…
Вікторія ІОЖИЦЯ
МАЙОР МІЛІЦІЇ
Для сільської місцевості жінка у військовій або міліцейській формі досить таки рідкісне явище. Напевне, саме тому ще в шкільному віці Руслані дуже подобалась жінка, яка тоді працювала в дитячій кімнаті міліції. Струнка, підтягнута, завжди зібрана і якась особлива. Навіть ще не дуже усвідомлюючи, чим вона займається, дівчина мріяла бути схожою на неї.
Коли закінчила школу, Руслана подумала, що дівчинці з простої селянської родини навряд чи пощастить вступити до університету на юридичний факультет. Тому стала навчатися на бухгалтера. Але своєї долі, кажуть в народі, навіть конем не об’їдеш. Коли повернулася після навчання додому і прийшла прописуватися у паспортний стіл, їй запропонували стати паспортисткою. Руслана пішла працювати за фахом – головним бухгалтером у сільгоспуправлінні. Та коли запропонували їй цю посаду вдруге, вже не відмовлялася.
З тих пір пройшло понад 20 років. За цей період Руслана Петрівна Савельєва виросла до начальника паспортного столу. Та нині через малу кількість населення в районі цю посаду скасували, тож Руслана Петрівна працює старшим інспектором відділу громадянства і міграції та реєстрації фізичних осіб Савранського РВ УМВС.
Робота, як для жінки, та ще й у селищі, дуже непроста. Але, як сказала Р.П. Савельєва, їй дуже допомагає чоловік. Станіслав Степанович взяв на себе майже всю роботу по господарству. Звик і не ремствує на те, що дружина часто затримується на роботі. А ще бувають цілодобові чергування та часті відрядження як до Одеси, так і по селах району.
– Виручає те, що самотужки керую автомобілем, – говорить жінка, – економлю час і кошти.
Багато важить і те, що Станіслав Степанович довіряє дружині. Адже не кожен на таке здатен. Все життя вона працює майже в цілком чоловічому колективі.
З великою повагою до материної роботи ставляться й діти. Більш того син закінчив Запорізький юридичний інститут, потім магістратуру. Нині працює в Міністерстві внутрішніх справ і готується до захисту кандидатської.
Під час навчання в інституті тричі проходив виробничу практику саме тут під керівництвом матері та її колег. Донька – Ярослава – навчається на другому курсі Академії муніципального управління на юридичному факультеті.
Коли збираються всі разом, а це найчастіше буває влітку, то найбільше люблять піти сім’єю на Буг і разом відпочити на природі, поспілкуватись. Понад двадцять років носить Руслана Петрівна форму, яка здавалась їй такою недосяжною в шкільні роки. А те, що вона стане ще й майором міліції, тоді і подумати не могла.
Не перестаючи спілкуватися зі мною, майор міліції промовляє звичне:
– Наступний, заходьте!
Лариса ПІВТОРАК, власкор «Одеських вістей», Савранський район
