Офіційно цей захід називався семінаром на тему «Умови створення безбар’єрного середовища для маломобільних груп населення». Але присутність на ньому голови облради М.Л. Скорика, заступника голови облдержадміністрації А.Л. Ткачука, депутатів обласної ради, керівників багатьох управлінь облдержадміністрації свідчило про те, що цій зустрічі надається першорядне значення, й розмова піде не тільки про теоретичні й методичні аспекти позначеної теми.

Уже у вступному слові голова облради М.Л. Скорик відзначив важливість проблеми – створення умов для безперешкодного доступу осіб з обмеженими фізичними можливостями до об’єктів соціального й культурного призначення. Цьому питанню були присвячені два укази Президента, рішення облради від 01.11.2003 року, засідання колегії облдержадміністрації й відповідне розпорядження губернатора М.Д. Сердюка. Але сьогодні можна говорити тільки про початковий етап здійснення намічених програм.

І справді, як показало вивчення стану справ на місцях, у низці районів до розв’язання проблеми навіть і не приступали. Як, наприклад, можна пояснити хоча б той факт, що на сьогоднішній день в 13 районах і містах обласного значення, зокрема й у місті Одесі, не створені навіть відповідні комітети на чолі з відповідальними працівниками райадміністрації і виконкомів міськрад, які повинні взяти на себе місію виконання й указів Президента, і рішень місцевих органів влади. Але ж таке завдання було поставлено облдержадміністрацією майже рік тому.

Знову згадалися нещасливі пандуси, про які вже не раз писала й наша газета. Нехитрі спорудження, які дозволяють людям в інвалідних візках підніматися в громадські й культурні центри, бувати на прийомах з особистих питань, дотепер відсутні в 18 (!) адмінспорудах райдержадміністрацій і міськрад. Назвемо деякі з них: це Теплодарська й Южненська міськради, Ананьївська, Ренійська, Савранська, Тарутинська, Фрунзівська й деякі інші райдержадміністрації.

– Але, допустимо, нещасливий пандус є, і людина у візку з великими зусиллями все ж таки піднялася на перший поверх, – зауважив інвалід Олег Прохоров. – А що його чекає там? Адже немає навіть елементарної можливості відвідати хоча б той же туалет, інші побутові приміщення.

Отже, як бачимо, пандуси – це лише фасадна частина проблеми. Потрібно створювати умови інвалідам не тільки для відвідування бібліотек, лікувальних закладів, кінотеатрів, магазинів тощо, але й дати їм можливість безперешкодно попрацювати із книгою, подивитися фільм, попрацювати на комп’ютері, просто перекусити або відпочити в комфортних умовах.

Інша проблема – спеціалізований транспорт. Він поки що існує, в основному, в обласному центрі. В Одесі вже сім років працює спеціалізована транспортна служба «Інватаксі» щодо безкоштовного перевезення інвалідів. Її здійснюють 6 спеціально обладнаних мікроавтобусів фірми «Європа» за замовленням. Є й 22 автобуси, пристосовані для транспортування людей з обмеженими фізичними можливостями. Але цього недостатньо. Потрібні ще спеціально обладнані трамваї й тролейбуси, які місто мало намір придбати ще в минулому році, але так і не використало виділені з Держбюджету 11 млн гривень.

На згадуваній зустрічі обговорювалося й багато інших проблем, які пов’язані зі створенням безбар’єрного середовища для маломобільних груп населення. І все ж таки треба із задоволенням визнати, що ситуація на даній ділянці соціального захисту інвалідів стала змінюватися на краще. На семінарі наводився приклад системного підходу до позначеної проблеми з боку Ізмаїльської міської ради, багатьох районних держадміністрацій. На вирішення насущних завдань були удвічі збільшені асигнування з обласного бюджету, є така стаття витрат і в інших місцевих бюджетах.

– Гадаємо, – сказав на прес-конференції голова облради М.Л. Скорик, – що й сьогоднішній семінар буде сприяти успішнішому розв’язанню досить актуальної для нашої області проблеми.

А сам семінар, який вів Ярослав Грибальський – координатор програми безбар’єрності Національної асамблеї інвалідів України, справді дав відповіді на багато запитань, пов’язані з конкретною роботою щодо надання допомоги інвалідам, особливо маломобільним групам населення. Допомогли й продемонстровані відеофільми «Безбар’єрна Україна», «Дивися на мене, як на рівного», про роботу Ізмаїльської міськради та інших.

Хочеться сподіватися, що після всіх обговорень і дискусій у кожному районі й місті з’являться необхідні комітети зі створення безбар’єрного середовища для інвалідів – з реальними планами, з конкретними діями. У цьому сьогодні мають потребу сотні інвалідів.