Це були гарні фотознімки гарних людей. Світяться азартом очі, напружені м'язи, підняті в спортивному кидку руки... Мить ривка. Мить сподівання. Навіть падіння або досадливий жест невдачі виглядали тут «тимчасовими труднощами». Але в реальному житті труднощів у героїв цих знімків цілком достатньо. Тому що зображені на них – інваліди. Або як зараз «політкоректно» висловлюються: «люди з обмеженими фізичними можливостями». Фотовиставка одесита Олександра Кушніра, присвячена цій темі, відбулася нещодавно на Канатній, 83 – саме напередодні останньої сесії облради.
Того ж дня у переліку прийнятих на сесії регіональних програм значилася й програма реабілітації і трудової зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями. Найімовірніше, вона була б прийнята і без впливу сили мистецтва. Але в цьому випадку мова йде про щось більше, ніж миттєвий і буквальний результат. Скоріше – про формування нашого з вами ставлення до цілого прошарку людей. Адже, як стверджує статистика, кожен десятий житель Землі – людина з обмеженими фізичними можливостями. У нашій області їх мешкає понад 123 тисячі...
Один із них – Олег Прохоров – голова спортивного клубу інвалідів «Одеса-Баскет» і радник губернатора з питань життєдіяльності інвалідів.
– Робота нашої спортивної спілки почалася не з реєстрації юридичної особи, а просто з людської ініціативи й пошуку однодумців, – розповідає Олег Олександрович. – Тому зареєструвалися ми в 2002-му, але фактично почали займатися спортом з 1998 року. Шукали можливості в місті: де і як можна це робити. Справжнім домом став для нас Центр Бориса Давидовича Літвака (Благодійний фонд «Майбутнє»). Там зараз два рази на тиждень займаються баскетболісти. Завжди раді нам у тирі на Буніна, 17. У більярдному клубі «Золота куля» ми провадили змагання республіканського масштабу.
Взагалі ж на Параолімпійських іграх одесити здобули «золото» у таких видах спорту, як легка атлетика, плавання, боротьба. Досягнення наших баскетболістів поки що скромніші: восени минулого року ми посіли в Кишиневі друге місце на чемпіонаті ротарі-клубів причорноморських країн (там були репрезентовані Румунія, Молдова, Туреччина й Україна). Кілька чоловік від нашого клубу їдуть зараз на Параолімпійські ігри з кульової стрільби. Але важливі не тільки рекорди. Ті люди, які приходять до нас займатися, стають сильнішими і гарнішими. Вони вже носії ідеї активної реабілітації.
У нас немає якогось фіксованого членства, але в наших заходах з різних видів спорту ми задіюємо до 70 чоловік. Ми розуміємо, що людей, які потребують подібної допомоги значно більше. Тому початковою метою було підняти дух людей з обмеженими можливостями, показати їм наявні можливості, зробити їх соратниками. Звичайно, це не тільки наша праця, але й величезна допомога меценатів з Одеси й області, до яких ми звертаємося.
З Олександром Кушніром – автором фотовиставки – майбутні герої його знімків познайомилися в травні минулого року (тоді проходив Кубок міського голови з баскетболу на візках). Пізніше були й інші заходи: міжнародний марафон Співдружності в липні 2007-го, коли інваліди-візочники з України, Росії, Білорусі й Молдови пройшли маршрутом від Москви до Одеси. І літній табір на мисі Тарханкут, де ампутанти й люди зі спинно-мозковими травмами мали можливість зайнятися дайвінгом...
При цьому Кушнір, для якого фотографія – хобі, а основне заняття – бізнес, не просто займався «відображенням дійсності». Він ще й підтримував (фінансово й організаційно) подібні акції.
– Чому мене зацікавила ця тема? Я б сформулював по-іншому: не зміг пройти повз них, – відповідає на мої запитання Олександр Юлійович. – Ви говорите, зараз інколи спекулюють такими темами, як інваліди, діти-бродяжки, сироти... Але я не хотів заробляти собі фотографічні дивіденди, щоб усі розплакалися. Спекулювати саме на почуттях, а не на чомусь іншому.
Фотографи взагалі ж досить цинічна публіка. Звичайно, можна стояти й знімати людину на дорозі – розчавлену, але ще живу, замість того, щоб їй допомогти. Тому хотів показати зовсім інше, знімав у зовсім іншому ракурсі. Ви ж бачили мої роботи? Та нам усім у цих інвалідів ще вчитися й вчитися!
Які теми ще цікавлять? Історичні куточки Одеси. Те, що зараз відбувається з нашим містом – це кошмар, залишаються тільки бетон і пластмаса. Ми позиціюємо себе як місто-курорт, але який же це буде курорт, якщо ми втратимо свою самобутність і залишаться одні індустріальні пейзажі? Дітей фотографую. Дружу із двома дитячими будинками, намагаємося разом організувати якийсь відпочинок, різні поїздки. Взагалі ж постійно чимось займаюся: підводне плавання, подорожі... Фотографія для мене – це не спосіб заробітку, а метод самовираження. Фотографувати подобалося з дитинства, але серйозно цим почав займатися тільки три роки тому. У мене сім фотоапаратів. Подобається плівка. «Цифра» дуже зручна, але вона не зрівняється із плівкою за динамічним діапазоном, за передачею кольору. ...Звичайно, «цифра» буде вдосконалюватися. Вже зараз є такі сучасні гарні фотоапарати, але вони коштують близько 30 тисяч доларів. Тобто, краще ми за ці гроші купимо пару автобусів і будемо їздити із дітьми подорожувати.
Роботи Кушніра побачив депутат Одеської обласної ради Віктор Волков, який також впритул займається проблемами інвалідів. Він і запропонував ідею цієї виставки керівництву облради.
– Ідея виставки полягала в тому, щоб привернути увагу до теми реабілітації інвалідів увагу громадськості, зокрема й чиновників – розподільників фінансів, – говорить Віктор Якович. – На жаль, сьогодні люди з обмеженими фізичними можливостями змушені боротися з багатьма своїми проблемами самостійно. Я, наприклад, курирую Іванівський район. І впритул зіткнувся з тим, як часто ці люди опиняються, що називається «на краю дороги». Завдяки якимось спонсорським зв'язкам нам практично вдалося перекрити потреби цього району в інвалідних візках. Але необхідно налагодити цю роботу по всій області. За Указом Президента при губернаторові було створено Комітет доступності, який повинен забезпечити доступність різних установ для людей з обмеженими фізичними можливостями. Я є координатором цього Комітету доступності від обласної ради і займаюся вирішенням цих питань. Людям з обмеженими можливостями потрібні практичні навички адаптації до сучасного життя, можливість добиратися до магазину і громадських місць, можливість займатися фізичною культурою й спортом. І я пишаюся, що доля звела мене з дуже сильною людиною – Олегом Прохоровим, який допоміг мені вникнути в цю проблематику.
– Серед наших активістів є люди з вищою юридичною й економічною освітою, фармацевти й багато інших, – знову долучається до розмови Олег Олександрович. – Ми намагаємося не тільки фізично, але й соціально реабілітувати членів нашого клубу. Не скажу, що всіх вдається працевлаштувати, але ми провадимо в місті таку роботу. Тому якщо виникають якісь питання щодо спорту або соціального захисту – звертайтеся до нас у клуб. Телефон – 743-18-12.
