«Коли я бував за рубежем, то часто виникало таке відчуття, що там набагато більше інвалідів. Але коли я запитував, то мені відповідали: «У нас їх не більше, ніж у вас. Просто інваліди мають можливість повноцінно, нормально жити і бувати в усіх громадських місцях» (з інтерв'ю голови Одеської облради Миколи Скорика).
Наші під'їзди до адміністративних та лікувальних закладів, транспорт, пішохідні переходи, ліфти і, вибачте, туалети... Саме їхній стан визначає те, що прийнято називати «безбар'єрним середовищем». Середовищем, у якому людина з обмеженими фізичними можливостями може почуватися повноцінним членом суспільства. На жаль, у нас, в Одеській області для зручного під'їзду інвалідів масово обладнані хіба що центри зайнятості та релігійні установи. Про це на спеціальному навчальному семінарі розповів Олег Прохоров – радник губернатора і голова спортивного клубу інвалідів «Одеса-Баскет». Для участі в семінарі, який проходив в адмінбудинку на Канатній, 83, були запрошені не тільки представники організацій інвалідів, але і керівники районних рад і райдержадміністрацій Одещини, мери міст обласного підпорядкування. По-перше, для того, щоб привернути пильнішу увагу місцевої влади до цієї теми (поки що Комітети доступності створено лише у 20 районах і містах області з 33-х). По-друге, для того, щоб допомогти їм здійснювати цю роботу правильно. Адже якщо той же пандус перед входом до установи встановити без дотримання певних нормативів, то користі від нього буде мало – користуватися однаково незручно… З цими та багатьма іншими моментами присутніх ознайомив координатор програми безбар’єрності Національної асамблеї інвалідів України Ярослав Грибальский (Київ).
Передбачаючи запитання деяких громадян на тему: «Та про що ви розмірковуєте, тут і у здорових проблем повно», дозволю собі ще раз процитувати Олега Прохорова:
– Ми провадили моніторинг декількох районів нашої області на предмет доступності різноманітних установ для інвалідів. І «в кулуарах» мені не раз доводилося чути розмірковування таке: «Та у мене в районі всього чотири інваліди-візочники, я що – повинен витрачати гроші на ці пандуси?» Відповісти хотілося б таке. По-перше, ніхто з нас не знає, що чекає його у житті. І керівного чиновника теж може підстерігати нещастя. А по-друге – справа у зручності не тільки інвалідів. Пандус полегшить життя мамам з візками, людей з тимчасовими проблемами зі здоров'ям, робітникам, які затягують важкий вантаж тощо ... Отож, ці витрати виправдані».
Нині на Одещині лише 15 адмінбудинків райдержадміністрацій і міськрад обладнані пандусами. Можливо, після семінару ситуація зміниться на краще?
– Ми повинні усвідомити, що інваліди – такі самі члени суспільства, як всі ми, – говорить голова обласної ради Микола Скорик. – Гадаю, найяскравіший приклад цього – Президент Рузвельт. Він, багато років прикутий до інвалідного крісла, став Президентом у часи Великої депресії і зумів вивести США на зовсім новий виток історії. Тому завдання всіх галузей влади – керуватися щодо інвалідів не почуттям жалю, а почуттям рівноправних взаємин. А для цього суспільство повинно забезпечити їм нормальні умови життя.
У принципі, всім присутнім було зрозуміло, що створення «безбар'єрного середовища» на вітчизняному ґрунті – це питання майбутнього. Але от наскільки близького чи далекого майбутнього? Зрозуміло, що 22 «Інва-таксі» на область – крапля у морі. Що 100 тисяч гривень з обласного бюджету для облаштування житлових і громадських об'єктів – теж досить скромна сума. Але ж і крапля камінь точить. Радує хоча б той факт, що координатор обласного Комітету доступності, депутат облради Віктор Волков репрезентує будівельну комісію – є надія, що виділені кошти будуть витрачені а призначенням.
Вивчаючи програму семінару, можна було переконатися, що на шляху «безбар'єрного суспільства» ще чимало перешкод. Проведення обстежень, узгодження проектів, архітектурний контроль, схеми маршрутів, складання кошторисів зрештою! Без фахівців явно не обійтися. Але, крім цього, кожен з нас може внести до справи реабілітації інвалідів свою посильну частку. Спонсорську або будь-яку іншу допомогу. Хоча б інформаційне забезпечення, прикладом якого просимо вважати цю статтю.
