ОБОВ'ЯЗКОВЕ СТРАХУВАННЯ ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ВЛАСНИКІВ НАЗЕМНИХ ТРАНСПОРТНИХ ЗАСОБІВ

Обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров’ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Суб’єктами обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності є:

– страхувальники (юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров’ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу);

– страховики (страхові організації, що мають право на здійснення обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів відповідно до вимог, встановлених Законом України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі – Закон) та Законом України «Про страхування»);

– особи, цивільно-правова відповідальність яких застрахована;

– Моторне (транспортне) страхове бюро України (далі – МТСБУ);

– потерпілі (треті юридичні та фізичні особи, життю, здоров’ю та/або майну яких внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортним засобом заподіяна шкода, цивільно-правову відповідальність за яку несе власник цього транспортного засобу).

Моторне (транспортне) страхове бюро України є єдиним об’єднанням страховиків, які здійснюють обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам.

Участь страховиків у МТСБУ є умовою здійснення діяльності щодо обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників (юридичні та фізичні особи, які відповідно до законів України є власниками або законними володільцями або користувачами наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, на основі договору оренди, довіреності або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах) наземних транспортних засобів (пристрої, призначені для перевезення людей та/або вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів, які підлягають державній реєстрації та обліку в органах Державної автомобільної інспекції Міністерства внутрішніх справ України та/або допущені до дорожнього руху, а також ввезені на митну територію України для тимчасового користування, зареєстровані в інших країнах; далі – транспортні засоби).

Об’єктом обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов’язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров’ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Відповідно до Закону укладаються такі види договорів обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності:

*внутрішній договір обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності, (далі – внутрішній договір страхування) – діє виключно на території України;

*договір міжнародного обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності (далі – договір міжнародного страхування) – діє на території країн, зазначених у таких договорах (членів міжнародної системи автомобільного страхування «Зелена картка»).

Під час в’їзду на територію України власник транспортного засобу, який зареєстрований в іншій країні, зобов’язаний мати на весь термін перебування такого транспортного засобу на території України сертифікат міжнародного автомобільного страхування «Зелена картка» або внутрішній договір страхування цивільно-правової відповідальності.

Страхувальник має право вибору страховика для укладення договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності, а страховик не може відмовити будь-якому страхувальнику в укладенні договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності на умовах, зазначених у пункті 15.3 статті 15 Закону.

Договори обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності можуть укладатися на умовах:

*страхування відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров’ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу, визначеного в договорі страхування, будь-якою особою, яка експлуатує його на законних підставах (договір І типу);

*страхування відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров’ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації будь-якого транспортного засобу або одного з транспортних засобів, зазначених у договорі, особою, вказаною в договорі страхування (договір ІІ типу);

*страхування відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров’ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу, визначеного в договорі страхування, особою, вказаною в договорі страхування, або однією з осіб, зазначених у договорі (договір ІІІ типу).

Нав’язування послуг окремих страховиків органами державної влади та управління при укладанні договорів обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів забороняється.

Забороняється укладання договорів страхування цивільно-правової відповідальності в місцях контролю наявності страхових полісів, у місцях проведення процедур реєстрації (перереєстрації) та оформлення дозвільних документів і в зонах пропуску через державний кордон України.

Особливості страхування цивільно-правової відповідальності окремих категорій громадян України.

Учасники бойових дій, що визначені законом, інваліди І групи, які особисто керують транспортними засобами, звільняються від обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України. Відшкодування збитків від дорожньо-транспортної пригоди, винуватцями якої є зазначені особи, проводять МТСБУ у порядку, визначеному Законом.

За умови страхування не більше одного транспортного засобу з робочим об’ємом двигуна до 1600 куб. см включно розміри страхових платежів за договорами обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів – пенсіонерів – громадян України та інвалідів ІІ групи, які особисто керують такими транспортними засобами, становлять 50 відсотків розміру базового платежу з урахуванням коригуючих коефіцієнтів, наведених у цьому Законі.

Відділ реєстрації нормативно-правових актів та об’єднань громадян, правової роботи та правової освіти Головного управління юстиції в Одеській області

ВИКОНАННЯ РІШЕНЬ ПРО ПОНОВЛЕННЯ НА РОБОТІ

Відповідно до частини 4 статті 367 Цивільного процесуального кодексу України, статті 25 та частини 1 статті 77 Закону України «Про виконавче провадження» (далі – Закон) рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу посаду працівника підлягають обов’язковому негайному виконанню.

У разі надходження до відповідного відділу державної виконавчої служби заяви стягувача про прийняття до примусового виконання виконавчого документа про поновлення на роботі, і якщо такий виконавчий документ відповідає вимогам ст. 19 Закону, державний виконавець зобов’язаний прийняти до свого провадження відповідний виконавчий документ і не пізніше наступного дня відкрити виконавче провадження та у порядку, встановленому Законом, провести відповідні виконавчі дії.

Оскільки, відповідно до приписів ст. 30 Закону, починаючи виконувати рішення, державний виконавець повинен пересвідчитись, чи отримана боржником копія постанови про відкриття виконавчого провадження і чи намагався боржник виконати рішення добровільно.

Виконання рішення в частині поновлення на роботі складається з:

*обов’язкової перевірки державним виконавцем факту допущення (фактичного допущення) до роботи відповідного працівника органом, який прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника. Крім цього, обов’язковому з’ясуванню підлягає питання попередніх обов’язків звільненої особи, оскільки конкретизація терміну «фактичне допущення» залежить від посадових або службових обов’язків. Наприклад, надання фахівцю саме тієї техніки, якою він користувався до звільнення тощо;

*встановлення державним виконавцем того факту, що боржник дійсно документально (правовий факт) оформив поновлення працівника на роботі, а саме видав про це наказ (акт, розпорядження), у якому, на підставі судового рішення, попередній наказ про звільнення або переведення працівника повинно бути скасовано;

*боржник зобов’язаний внести до трудової книжки звільненого працівника запис про поновлення його на посаді, що має вплинути на обчислення стажу роботи, який дає право на щорічну відпустку працівнику та у подальшому не призведе до порушення прав працівника, передбачених законодавством про працю;

*складення акта державного виконавця про фактичне допущення зазначеного працівника до виконання попередніх обов’язків на підставі відповідного акта органу, що прийняв незаконне рішення. Такий акт є підставою для завершення виконавчого провадження.

Отже, виконання державним виконавцем рішення суду вказаної категорії можна вважати фактичним та повним тільки після встановлення, що відповідний наказ про поновлення працівника на роботі видано, а працівника фактично допущено до виконання попередніх обов’язків.

За наявності зазначених обставин виконавче провадження підлягає закінченню за п. 8 ст. 37 Закону, про що державним виконавцем виноситься відповідна постанова.

Необхідно звернути увагу на те, що виконавче провадження не підлягає поновленню при повторному недопущенні працівника до роботи, а в останнього з’являється право на звертання до суду в порядку позовного провадження.

Законом передбачено, що у разі невиконання власником або уповноваженим ним органом (посадовою особою) рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника, державний виконавець застосовує до нього штрафні санкції та інші заходи, передбачені ст. 87 цього Закону.

Так, якщо боржник не виконав без поважних причин рішення про поновлення на роботі у добровільному порядку, державний виконавець негайно складає про це акт за місцем проведення виконавчих дій, на підставі якого, відповідно до приписів ст. 87 Закону, застосовує до боржника – посадової особи штрафні санкції у розмірі від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 170 до 340 гривень), боржника – юридичної особи – від двадцяти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 340 до 510 гривень), про що виносить відповідну постанову та направляє її сторонам.

У постанові державного виконавця про накладення на боржника штрафних санкцій, визначається термін (до семи днів) добровільної сплати боржником штрафу та обов’язково вказується на право сторін оскаржити постанову до начальника відповідного органу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець або до суду в десятиденний термін. Цією ж постановою або окремим зобов’язальним листом державний виконавець повинен визначити боржнику повторний термін для виконання рішення, який також не повинен перевищувати семи днів.

Після закінчення повторного терміну, наданого боржнику для добровільного виконання, державний виконавець перевіряє чи виконано ним рішення з урахуванням вищезазначених умов, про що складає відповідний акт.

У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин державний виконавець у тому ж порядку, востаннє, накладає штраф на боржника у подвійному розмірі.

Слід окремо зазначити, якщо рішенням, яке підлягає примусовому виконанню, боржником визнано юридичну особу, штрафні санкції застосовуються державним виконавцем безпосередньо до відповідного боржника – юридичної особи, яка самостійно несе відповідальність за невиконання покладених на неї обов’язків, а не до особи, яка займає вищу посаду на підприємстві, в установі, організації. У таких випадках застосування штрафних санкцій до власника, керівника, директора, виконавчого директора, начальника відділу кадрів юридичної особи тощо не допускається.

У зв’язку з тим, що рішення про поновлення на роботі неможливо виконати без безпосередньої участі боржника, при подальшому невиконанні ним вимог виконавчого документа державний виконавець порушує клопотання перед судом щодо вирішення питання про кримінальну відповідальність службових осіб (винних осіб) юридичної особи згідно зі ст. 382 Кримінального кодексу України. Виконавче провадження підлягає завершенню відповідно до п. 11 ст. 37 Закону.

Державний виконавець може роз’яснити право на звертання до суду або іншого органу, що прийняв рішення про поновлення на роботі, із заявою про стягнення з боржника середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці у заробітку за весь час з дня винесення рішення про поновлення на роботі по день виконання виконавчого документу.

Відділ державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області