Найулюбленішим заняттям Асми Кхіралла є читання художньої літератури, а найулюбленішим письменником – Тарас Григорович Шевченко. Чимало творів Великого Кобзаря дівчинка знає напам’ять і гарно їх декламує. Асма – найстарша, вона навчається у п’ятому класі. Її брат Ахмед – третьокласник, а сестричка Мака – ще тільки у першому класі. Щодня до Капустянської школи вони дістаються шкільним автобусом, бо мешкають у Дубках. Вчителі характеризують своїх вихованців з найкращого боку: здібні, виховані, старанні. Вони з великою відповідальністю ставляться до навчання і цілком усвідомлюють його необхідність. Адже у кожного з них є своя заповітна мрія: Асма прагне вивчитись на лікаря, Ахмед цілком серйозно налаштований стати вчителем математики. Сором’язлива Мака не зізналась, ким мріє стати у майбутньому. Та, напевне, обраний нею шлях буде не менш корисним і значущим, ніж у сестри і брата. У школі, з друзями і у повсякденному житті вони спілкуються українською мовою, яка стала для них рідною. І хоча по батьковій лінії діти мають сірійське коріння, з молоком матері вони ввібрали рідну мову, національну культуру.

Для Якубова Ісламбека Улугбек Угли рідною є узбецька мова. До Саврані він з батьками приїхав рік тому, тут же пішов до першого класу. Нелегко було хлопчині відразу збагнути що і до чого. Та у колі однолітків, під впливом своїх вчителів, при батьківській підтримці Іслам поступово адаптувався. Завдяки вродженій кмітливості, гострому розуму хлопчик ніби губка вбирає в себе незнайомі слова української мови на заняттях, під час перерв, граючись з новими друзями. А ще – займаючись дзюдо у спортивній школі «Олімп». Наслідуючи свого тренера, він намагається так само голосно і чітко віддавати накази, не відставати від інших членів команди, а в деяких видах вправ навіть і перевершувати їх.

– А українська мова не така вже й важка, – зізнається хлопчик. – Головне, щоб тебе хотіли почути і зрозуміти.

Настя, Катруся й Христинка Кім ще не звідали азів шкільної науки. Вони перебувають саме у тій порі золотого дитинства, коли улюблені казкові та мультиплікаційні герої здаються абсолютно реальними. Коли з ними можна гратися, спілкуватися і щиро вірити, що на світі немає нічого неможливого. Попри своє корейське походження по батьковій лінії дівчатка між собою спілкуються українською мовою, яку чують від своєї матері та пізнають на заняттях у дитячому садочку.

– Знати мову – отже пізнати культуру народу, – переконаний їхній батько Геннадій Кім. – І врешті-решт це стає просто твоїм обов’язком, якщо ти є часточкою цього народу.

Тож українська мова, ставши для усіх цих дітей мовою спілкування, стала і мовою єднання… з друзями, з природою, з Україною.