На останній сесії Болградської районної ради начальник управління економічного розвитку Болградської райдержадміністрації Кирило Бельтек відзвітував про виконання програми економічного та соціального розвитку у 2007 році. Потім на трибуну вийшла заступниця голови райради Марія Гайдаржи і озвучила пропозицію фракції Партії регіонів: визнати роботу райдержадміністрації за деякими напрямами недостатньою. А саме було вказано на негативний стан справ на кількох підприємствах харчової та легкої промисловості, а також у депресивних селах Дмитрівці, Олександрівці, Нових Троянах і хуторі Коса.
Пропозиція, не відображена у проекті рішення, для працівників райдержадміністрації була несподіваною, і вони почали заперечувати. Зокрема Іван Акдерлі, перший заступник голови райдержадміністрації, звернув увагу депутатів на те, що молокозавод і м'ясокомбінат у 2007 році збільшили обсяг продукції на 111 і 400 тисяч гривень відповідно. А щодо факту спаду обсягу виробництва на винзаводі, то Іван Савелійович нагадав про минулорічну посуху, коли виноградники ледве не загинули. Якщо говорити про швейну фабрику та деякі інші підприємства, які працювали у Болграді за радянських часів, то, відзначив перший заступник, закрилися вони не у 2007 році, а давним-давно. Можна, звичайно, напружити пам'ять і пригадати, хто тоді був при владі, хто у наступні роки безуспішно намагався реанімувати виробництво, але кому сьогодні потрібна ця сумна хроніка?
Що стосується становища у згаданих селах, то на захист деяких із них постали працівники сільського господарства. Так, депутат Петро Мандажи із Нових Троян відзначив, що базове сільгосппідприємство минулого року мало прибуток у розмірі 1,3 млн грн. Цього року, відзначив депутат, у Нових Троянах не лише вчасно провели комплекс сільгоспробіт, але й можуть допомогти у цьому сусідам.
На захист хутора Коси виступив сільський голова Криничного, поінформувавши депутатський корпус, що два раніше збиткових сільгосппідприємства об'єднано в одне, завдяки чому стан справ покращився.
Підсумки 2007 року почали жваво обговорюватися. Звучали різні думки. Чи можна аналіз роботи просто "приймати до відома", якщо за підсумками року обсяг виробництва у районі склав 47,5 млн грн, що менше за показник 2006 року на 11%? Що страшного у тому, якщо сесія вкаже райдержадміністрації на окремі недоробки? Інша сторона нагадувала, що у Болградському районі лише прямі втрати від посухи склали понад 17 мільйонів гривень.
Невідомо, скільки б часу тривала дискусія, але не витримав депутат Анатолій Білоус, керівник розсадницького підприємства ім. Суворова:
– Не треба районній раді нав'язувати роль інквізиції! Минулого року ми усі працювали у міру своїх сил і можливостей, але посуха все звела нанівець – район залишився без кормів та зерна. Сьогодні другому і третьому поверхам треба об'єднати зусилля для розв’язання проблем Болградського району, а не влаштовувати марний "базар".
Добра половина зали зааплодувала, висловлюючи згоду із реплікою заслуженого працівника сільського господарства Білоуса. Для читачів пояснимо: на другому поверсі адміністративного будинку розташовано апарат Болградської районної ради, а на третьому – керівництво райдержадміністрації.
Про полеміку працівників апарату райради та райдержадміністрації можна було не згадувати на сторінках газети, пам’ятаючи про те, що у суперечці народжується істина. Але, на жаль, це не суперечка, а, швидше, протистояння, яке стало характерним явищем у структурах влади – від Києва до самих до околиць. Якщо говорити про Болград, то доки вищі поверхи з'ясовують стосунки, на першому щодня годинами підпирають стіни десятки дідусів та бабусь, які чекають своєї черги на прийом до фахівців Пенсійного фонду. На усіх – чотири стільці... Це я до того, що органам місцевого самоврядування ділити немає чого. Окрім проблем.
ЯК ГАЗЕТА «ДРУЖБА»
НАЖИЛА ВОРОГІВ
На сесії Болградської районної ради міг проявитися ще один конфлікт. Цього разу між органами місцевого самоврядування та "четвертою владою" – районною газетою "Дружба". Наскільки нам стало відомо, готувалася пропозиція висловити недовіру редактору. Але питання про газету довелося зняти із порядку денного, тому що редактор Тетяна Желяскова напередодні пішла на лікарняний.
Наскільки я знаю, конфронтація "третього", а потім і "другого поверху" із "четвертою владою" виникла з тих самих часів, коли почалися відомі політичні події із усілякими люстраціями, інтригами та партійними іграми.
Болградський район сходить вниз. Фінансування соціально значимих об'єктів усе менше й менше. Власні доходи в бюджеті становлять тільки десяту частину, минулого року у районній скарбниці частка трансфертів із вищих бюджетів вже перевалила за 90%! Трохи статистики. Лише третя частина працездатного населення Болградського району має робочі місця. При цьому середньостатистична зарплата працюючого "щасливця" – 704 гривні на місяць. Загін позбавлених права працювати (офіційно працювати) становить близько 30 тисяч чоловік, а на обліку у Центрі зайнятості тим часом перебуває 2,7 тисячі. Допомога незаможним сім’ям з дітьми минулого року склала 17 мільйонів гривень. Для порівняння: на потреби охорони здоров'я виділено близько 12 мільйонів гривень. Звідси два питання – скільки ж у районі незаможних сімей, і як виживає охорона здоров'я?
У такій ситуації журналісти, які репрезентують інтереси та сподівання своєї громади, можуть перебувати лише в одній позиції – в опозиції до явищ, що відбуваються. І періодично це позначається у публікаціях "районки". Проблеми, які порушують журналісти, звичайно, рикошетом б'ють по авторитетові влади.
Чи винне керівництво району у негативних тенденціях? Як працювати, якщо в стольному граді Києві – як у тій Малинівці, постійно "знову влада змінюється"?
За останні роки газета "Дружба" помітно дистанціювалася від органів місцевого самоврядування. І сама ж від цього постраждала: минулого року фінансова підтримка комунального підприємства виразилася такою сумою, що соромно озвучувати. В кожному разі, в сусідніх районах на підтримку районних газет виділяють у чотири-п'ять разів більше коштів. Як наслідок дуже гострого дефіциту коштів, "Дружба" втратила колишню мобільність, журналісти рідше їздять по селах. На сьогоднішній день у складі редакції залишилися три журналісти, які виконують функції технічних працівників. Про яку якість газети можна говорити, якщо журналіст однією рукою пише статтю, а іншою верстає газету, і паралельно приймає відвідувачів, які приносять листи та оголошення? Через необхідність заощаджувати журналісти відмовилися від опалення, здали в оренду добру частину кабінетів, залишивши для випуску газети лише одну кімнату.
До чого ж призведе конфронтація між пресою, що виражає інтереси громади, і органами місцевого самоврядування, які покликані виражати інтереси тієї ж громади?
«УСЕ ЦЕ БУЛО Б СМІШНО,
КОЛИ Б НЕ БУЛО
ТАК СУМНО...»
Що немає узгодженої позиції в самій райдержадміністрації, стало зрозуміло під час розгляду питання щодо розподілу коштів, які залишилися на розвиток, а це зовсім невеликі гроші – близько мільйона гривень. Попередньо "розкидали" ці кошти на ремонт об'єктів культури, дитячих садків та медзакладів. Заступник голови райдержадміністрації Микола Чанєв запропонував зарезервувати трохи коштів "про всяк випадок", тим більше, що цього року Болград чекає на закордонних гостей, які прибудуть на святкування ювілеїв гімназії та головного храму. Голова райдержадміністрації Дмитро Койчев не погодився зі своїм заступником, і депутатам довелося вирішувати, чию ж сторону підтримати?
Ще один привід схрестити шпаги – питання щодо призначення директорів шкіл. Тут вже зійшлися у дискусії представник прокуратури та начальник відділу освіти. Останній доводив, що не можна порушувати питання щодо призначення директорів шкіл у залежності від рішення сесії районної ради, яка, як на теперішній час, може керуватися міркуваннями "політичної доцільності".
Із військовою прокуратурою, яку репрезентував Михайло Кузьменко, намагалися з'ясувати стан справ депутати райради. Їх цікавило, чим закінчилася справа щодо зникнення 450 залізобетонних плит із руліжної доріжки військового аеродрому? І як відповідатимуть військові чиновники, які не забезпечили охорони свого об'єкта? Представник прокуратури повідомив, що командир частини, у віданні якої перебуває аеродром, не мав технічних та інших можливостей охороняти об'єкт, а посадові особи вищого рівня, швидше за все, одержать... припис. Що ж, оригінальне покарання за злочинну бездіяльність, яка призвела до знищення державної власності. Депутатам, які врятували аеродром від повного знищення, залишилося лише здивовано промовчати.
Що існує ще одна лінія розколу, показав депутатський запит Бориса Кальчева та його однопартійців, у якому виражалася стурбованість фактами тиску на сільські ради – їх зобов'язують зайнятися перейменуванням вулиць та знесенням пам'ятників соціалістичної епохи. Депутат так сформулював питання: чому б разом зі статуями Леніна не знести усі школи, лікарні та палаци культури, які було побудовано за років "режиму"? Представник Президента у Болградському районі Дмитро Койчев звернув увагу на те, що у найменуванні вулиць цілком можна увічнити імена своїх славних земляків, які внесли вклад у науку. До дискусії долучився депутат Микола Узун, який відзначив, що негоже забувати добре: у період радянської влади в Болградському районі щороку здавалося до експлуатації до 250 нових будинків – люди мали кошти, щоб їх будувати.
Ще одна лінія "фронту" місцевого значення – міська та районна ради. Мер міста Володимир Качанов обурився тим, що керівництво району "рік у рік розглядає питання щодо води", але не бачить досягнень мерії. І вже тим більше не допомагає їй.
Депутати, із якими вдалося поспілкуватися після сесії, так чи інакше констатували, що від пленарного засідання "залишився дуже важкий осад".
Гадаю, у ці дні багато хто міркує над питанням: чому земляки воюють один з одним? Кому вигідно цілою системою різних "міжусобних війн" послабляти виробничий та інтелектуальний потенціал району? Доки амбіції будуть розділяти і панувати?
