Напередодні 55-річчя ми зустрілися з Б.І. КУСТУРОВИМ – начальником управління ветеринарної медицини в Арцизькому районі
Наша розмова з Борисом Івановичем почалася з його підліткових спогадів, коли дідусь запросив місцевого ветеринарного лікаря додому, щоб розібратися, від чого захворіла коза. Тоді-то він вперше і побачив, як двоє молодих людей надавали допомогу тварині. Через кілька днів коза була вже здоровою, і за її життя не доводилося турбуватися. Сталося маленьке диво. Свій внесок у вибір життєвого шляху сина зробили й батьки. Батько був одним із кращих механізаторів. Навчив Бориса управлятися з усіма видами техніки ще в школі, тому що в будь-яку вільну хвилину, щоб не шукав син пригод, забирав його до себе на роботу. Мати все життя пропрацювала санітаркою й, вийшовши на пенсію, донині живе в Острівному.
– Тепер я розумію, чим боліла та коза, – посміхаючись, говорить Борис Іванович. – Напевно, саме тоді й стало зрозуміло: бути мені ветеринаром. Адже я виріс у селі. Постійно доглядав за тваринами, годував їх.
Вступив я до Одеського сільськогосподарського інституту відразу. Був це 1970 рік, коли в Одесі лютувала холера. Потрапив до групи із хлопцями, які вже відслужили армію. Я вдячний їм за добру життєву школу. Багатьох з них вже немає на світі. Але зі старостою курсу Василем Івановичем Сидорком, що працює в Білгород-Дністровському районі, підтримую взаємини дотепер.
Борис Іванович із захопленням згадує першу зустріч із професорами вузу, імена яких були відомі далеко за межами Одещини. Професор Володимир Миколайович Колесников відкривав студентам таємниці гістології. Завдяки йому Борис Іванович навіть посідав перші місця на Всесоюзних олімпіадах з цього предмету. Лекції з паразитології професора Івана Лукича Тараненка неможливо було слухати байдуже. Вони заворожували глибиною знань. Терапію викладав Кадир Курбанович Масум-Заде. Темою диплома студента Кустурова стала профілактика захворювань свиней. Пізніше вона дуже придалася у практичній діяльності. Зокрема, у роботі великої свинарської фірми «Дністровська» довелося впроваджувати заходи щодо профілактики анемії.
Незважаючи на успіхи в навчанні, думок про продовження занять наукою у Бориса Івановича не виникало. Він з радістю повернувся до рідного села Острівного. Незабаром пішов до армії, де служив у будівельних військах, а далі почалися роки завзятої праці, коли найбільше заважало нерозуміння з боку керівників господарств і району. Правда, саме це загартовувало характер і переконувало в особливому, неминущому значенні для забезпечення епізоотичного благополуччя ветеринарної служби.
Так ще в часи роботи Бориса Івановича головним ветеринарним лікарем в Острівному (по закінченню вузу), за вказівкою секретаря райкому партії на місцеву птахофабрику завезли птицю із сусідньої. Крок цей з ветеринарною службою погоджено не було. Почався падіж. Борис Іванович з'ясував, що в селі, звідки привезли птицю, була віспа. Голова колгоспу Дмитро Шидеров підтримав молодого ветлікаря, і було вжито рішучих заходів з оздоровлення птахофабрики. Ця людина ще не раз допомагала Кустурову, ставши його своєрідним наставником.
Той же перший секретар райкому одного разу розлютувався, побачивши телят в диму від пару кристалічного йоду. Йому здалося, що молодий ветлікар знищує поголів'я. Співробітник обкому партії, ветлікар за освітою Володимир Василевський, заспокоїв: це новий, дуже ефективний метод лікування.
Загалом, із труднощами й проблемами кар'єра молодого лікаря розвивалася. І в 1979 році, у віці 26 років (унікальний випадок!), він став головним ветлікарем Арцизького району, змінивши на цьому посту Івана Івановича Димченка.
Доводилося доводити виправданість щеплень навіть за умови, що після них спостерігається деякий спад надоїв. Переконувати, що не варто приховувати зараженість більшості господарств району (на той час їх було 12) на туберкульоз. Кустуров, незважаючи на молодість, був безкомпромісним у питаннях дотримання вимог ветеринарного законодавства. І поступово його перестали сприймати як недосвідченого хлопчиська. Почали поважати й прислухатися до його думки. Дуже підтримав молодого фахівця тоді Василь Іванович Мараренко, який нині працює у відділі незаразних хвороб управління ветмедицини в Арцизькому районі. Довіру молодий лікар виправдав повністю: район оздоровлений від туберкульозу, лейкозу та інших особливо небезпечних захворювань.
Борис Іванович вже уп'яте обирається депутатом районної ради. За 25 років курирував молодіжну політику, питання аграрного сектору. Тепер Борис Іванович очолює найзначимішу комісію райради – бюджетну, до складу якої входять переважно економісти. Напевно, у цьому одна із причин того, що бюджет району виконується повністю.
Від пропозиції балотуватися на пост голови райради він відмовився категорично, вважаючи, що ця посада пов'язана більше з політикою. Йому ж, як і раніше, цікаво працювати в господарствах і на підприємствах, займатися своєю професійною діяльністю. Адже саме завдяки йому Арцизький район став одним з першопроходців відкриття сервісних пунктів (сьогодні їх у районі 21), пологових відділень на фермах з вирощування свиней і великої рогатої худоби, перейнявши досвід Вінницької області. Такий підхід дозволяв практично повністю зберігати поголів'я молодняку. Для профілактики тут застосовувалося ультрафіолетове опромінення крові тварин, для забору крові й введення лікарських препаратів – одноразові шприци. І в цих напрямах Арцизький район виявився першим. За всі роки роботи він привчив керівників району до того, що відмахуватися від вимог ветслужби не потрібно. Це може дорого коштувати.
Голова Арцизької райради Олександр Малєв спокійний за роботу бюджетної комісії, очолювану Кустуровим, тому що вважає його дуже порядною й тямущою людиною. Людиною, яка постійно обстоює інтереси бюджетної сфери – освіти, охорони здоров'я й культури. Так з ініціативи Бориса Івановича в селах з'явилися інструктори зі спорту.
Міркуючи про майбутнє служби, Кустуров приводить у приклад Болгарію. Там є й державні, і приватні ветлікарі. Але провідними залишаються державні ветлікарі. Вони, як і раніше, несуть основну відповідальність за епізоотичне благополуччя, залучаючи для проведення окремих заходів приватників. На думку Бориса Івановича, така форма організації роботи була б оптимальною і для України.
За пропозицією колишнього голови Арцизької райради Костянтина Пелівана, він взяв занедбаний, залитий водою будинок хірургічного корпусу ЦРЛ. Ніхто й не вірив, що йому вдасться добре відремонтувати і розмістити там основні, раніше розкидані по різних населених пунктах, служби ветмедицини району – управління лікарні, лабораторію. Сьогодні ними по праву можна пишатися.
– Мені пропонували роботу і в Одесі, – говорить Борис Іванович. – Тільки що робити болгарину в Одесі? Ходити на засідання національно-культурного товариства? А тут на вулицях рідна мова звучить. Багато людей поруч, з якими знайомий не один десяток років.
Дружина Бориса Івановича, Ніна Михайлівна, родом теж з Острівного. Син Володимир за квотою для етнічних болгар України закінчив ветеринарний факультет Тракійського університету в Старій Загорі (Болгарія). Він першим одержав звання магістра ветмедицини. У Болгарії Володимир познайомився зі своєю майбутньою дружиною Юлею – донькою ветлікаря з Рені. Повернувшись додому, він спочатку працював на митниці в Іллічівську, а потім в Одесі. Закінчив ще й Національну академію держуправління при Президентові України.
Донька Бориса Івановича, Яна, закінчила Одеську державну академію архітектури й містобудівництва. Зараз навчається на факультеті обліку й аудиту в Одеському державному аграрному університеті.
Онука Настенька, донька Володимира, народилася 8 березня. Отож тепер цей день у великій і дружній родині Кустурових є особливим святом.
Слухаючи Бориса Івановича, я мимоволі ловила себе на думці про те, що якщо людина вірно обрала свій життєвий шлях, то з роками їй тільки цікавіше стає працювати. Досвід допомагає передбачати подальший розвиток ситуації й пропонувати нові, часом зовсім несподівані підходи. Вже самому хочеться переконатися, що знову виявляєшся правим. Тож можна не сумніватися: Борис Іванович ще не раз здивує колег, запропонує впровадити щось нове. Інакше йому просто нецікаво працювати.
