ЛЕГЕНДАРНА БОЙОВА ОПЕРАЦІЯ
Минають роки. Проте є події, які непідвладні часу. Такою подією минулого ХХ століття є 1944 рік, вписаний до історії Великої Вітчизняної війни золотими літерами, як рік визволення Одещини і Одеси від фашистських окупантів.
10 квітня 1944 року відбулося неймовірне. Одеса фактично була визволена за одну добу. Блискавично була проведена, тепер легендарна, бойова операція: комплексна за складом атакуючих військ, грандіозна за масштабами, класична за мистецтвом ведення бойових дій і нищівна за досягнутими результатами.
Про це я хочу докладно розповісти, як безпосередній учасник тих подій, як той, що дивом залишився живим і святкує у квітні, але вже 2008 року, і свій своєрідний ювілей – день народження, 85-річчя…
Проте продовжу свою розповідь про те, як розвивалися бойові події. Після визволення Миколаєва, 28 березня, головні сили 3-го Українського фронту, яким командував генерал армії Р.Я. Малиновський, було кинуто до Одеси. 5-та ударна армія генерал-лейтенанта М.М. Шарохіна – у напрямку Очаків – Тилігульський лиман. 8-ма гвардійська генерал-лейтенанта В.І. Чуйкова, форсувавши Буг в районі Троїцьке – Андріївка, прорвала на широкій ділянці фронт, що утримувався численним угрупованням фашистських армій «А» фельдмаршала Шернера, розгорнула наступ уздовж магістралі Миколаїв – Одеса. Одночасно у прорив була введена потужна кінно-механізована група генерал-лейтенанта І.О. Плієва, який вже тоді прославився.
Кубанський козачий корпус і 4-й механізований Сталінградський корпус, посилений 200 танками, а також бригадою самохідних артилерійських установок і зенітних гармат, завдаючи потужних ударів, стрімко увірвалися у глибокий тил приголомшеного ворога, просуваючись у напрямку Березівка – Роздільна.
Не витримавши такої масованості дій наших військ, ворог почав відступати, сподіваючись сконцентрувати під Одесою всі свої сили, щоб будь-якою ціною утримати її. Фельдмаршал Шернер навіть хвалькувато заявив, що Одеса перетворена ним у неприступну фортецю і що саме під Одесою він дасть реванш за розгром під Сталінградом 6-ї армії фельдмаршала Паулюса у 1943 році.
Справді, нашою розвідкою було встановлено, що Гітлером з цією метою вдруге було створено також 6-ту особливо озброєну армію «месників» - адже він не забув, як Одеса у період героїчної оборони 1941 року 73 дні стояла неприступною фортецею. Командувачем 6-ї «армії месників» було призначено генерала Холлідта, який тоді був дуже успішним. Але на жаль! Дати реванш йому не вдалося.
Наступ наших військ на Одесу переможно тривав. Одночасно, з боку моря, для сприяння успішному наступу військ 3-го Українського фронту активно діяла оперативно-десантна ударна група, спеціально створена командувачем Чорноморського фронту (ЧФ) адміралом Ф.С. Октябрьським (ОПГ ЧФ), яка дислокувалася у Скадовську.
Невідворотні розгромні удари по морських комунікаціях фашистів, їхніх базах в румунських портах Констанці, Галаці, Суліні і Тулчі завдавалися потужним авіаз’єднанням у складі 5-го торпедоносного полку, 40-го полку пікіруючих бомбардувальників, 11-го і 36-го полків винищувачів і 1-ю мінно-торпедною авіадивізією,а також загонами торпедних катерів, які були перекинені із 2-ї Новоросійської бригади.
Ці сили у першій декаді квітня наглухо заблокували підходи до Одеської затоки і вихід із Одеського порту, а також вихід із Дунайського гирла. Були захоплені і потоплені понад 20 великих самохідних барж, танкер «Челено», а пароплави «Ардеал», «Альба Юлія» і танкер «Фіруз», одержавши серйозні пошкодження, вимушено ретирувалися.
Мені довелося брати участь у низці зухвалих набігових бойових операцій ОПГ ЧФ. Щоб зберегти місто, Командувач фронту Р.Я. Малиновський наказав: «Артилеристам по місту не стріляти, льотчикам місто не бомбувати!» Було ухвалено також рішення: наступ на Одесу провадити шляхом її охоплення, щоб ворог не міг відійти до Румунії.
Особливо відзначилася в цьому плані група І.О. Плієва, яка вирушила до Роздільної, а також моряки і льотчики ОПГ ЧФ, які, заблокувавши Одесу, позбавили фашистів можливості відходу до Румунії морем. Узявши Роздільну, І.О. Плієв позбавляв Шернера можливості відходу на Тирасполь. Шернер, зрозумівши задум Плієва, кинув усі сили, щоб будь-якою ціною утримати Роздільну. Ось що розповідав згодом І.О. Плієв: «Щоб хоч якось уповільнити наше просування, Шернер кинув у бій великі сили штурмовиків і бомбардувальників 4-го гітлерівського повітряного флоту. Щодня стогнала під нашими ногами земля, здригаючись від вибухів бомб, а небо гуркотіло громом авіаційних гармат і кулеметів. Я воював з самого початку війни, але такої люті ворожої авіації мені бачити не доводилося. Нальоти вдень ворожої авіації уповільнювали наше просування. Але, як тільки наставала наша вірна спільниця – ніч, група знову стрімко рвалася уперед, надолужуючи упущене за день. У ніч на 4 квітня почався штурм Роздільної. Розуміючи невідкладність і важливість цієї операції, І.О. Плієв ухвалив рішення очолити штурм. По ескадронах пронеслося: «У атаку поведе сам генерал Плієв!»
4 квітня, до обіду, Роздільна була повністю очищена від ворога. Захоплені величезні трофеї: ешелони з танками, 70 гарматами, з різними боєприпасами, 1000 цистерн і вагонів з пальним і військовим майном, великі індентантські склади з продовольством і понад 40 паровозів, що стояли під парами. До вечора було захоплено станцію Кучурган, через яку проходило шосе Одеса – Тирасполь. 6-та «армія месників» замість реваншу опинилася «в мішку».
6 квітня, вранці, були взяті Мангейм і Кагарлик, а годиною пізніше – Ельзас, а потім Маяки і Біляївка, в яких були останні переправи через Дністер до Румунії. У Біляївці неушкодженою була захоплена відома всім одеситам водопровідна станція, і Одесі більше не загрожувала спрага.
Після цього група І.О. Плієва круто повернула на південь. Заклик: «Попереду Одеса!» робив дива. Становище 6-ї «армії месників» стало критичним. Шернер не знаходив виходу для її врятування. В ніч на 10 квітня група Плієва прорвалася до Татарки і Дальника. А на світанку І.О. Плієв особисто повів у атаку на Одесу своїх козаків. Ставши у весь зріст у командирському «вілісі», він наказав: «Прапороносці, уперед!» Вихорем у місто рвонули, блискаючи шаблями, козаки, за якими з ревом мчали танки і мотопіхота. До середини дня плієвці заволоділи Великим Фонтаном і вийшли до Чубаївки.
До ранку 10 квітня частини 4-го і 28-го гвардійських корпусів 8-ї гвардійської армії генерал-лейтенанта В.І. Чуйкова підійшли до Дерибасівської і вийшли до порту, забитого щільно завантаженими ворожими суднами, які намагалися втекти з Одеси. Але, на щастя! Порт наглухо був заблокований моряками і льотчиками ОПГ ЧФ. Все це стало багатими трофеями чуйковців.
У ранкові години 248-ма дивізія полковника М.З. Галая, яка входила до складу 5-ї армії генерал-лейтенанта М.М. Шарохіна, зламавши оборону на перешийку між Куяльницьким і Хаджибейським лиманами і Одеською затокою, захопила станцію Одеса-Сортувальна і, зім’явши фронтальною атакою ворожі позиції на підступах до міста, увірвалася на Пересип.
До 11-ї години галаївці вже були біля Оперного театру. Тисячі жителів міста зустрічали своїх визволителів. Сапери дивізії ретельно перевірили кожний завулок в театрі і знешкодили потужні міни уповільненої дії.
Після цього у складі виділеного з полків дивізії батальйону полковник М.З. Галай разом з командирами полків Прянішніковим і Філатовим піднялися на балкон театру і підняли переможний прапор на честь визволення Одеси.
Так славетно завершилася справді блискавична операція щодо визволення Одеси.
Леонід РЕМЕННИЙ, учасник героїчної оборони і визволення Одеси від фашистських окупантів
ПАМ’ЯТАЮ НІЧ, НЕЗВИЧНУ ДЛЯ КВІТНЕВОЇ ПОРИ...
Де б ми не побували, день 10 квітня завжди відзначається нами, одеситами, як велике свято. Адже наша Одеса, яка 907 днів перебувала під ігом ворога, була визволена Червоною Армією. Мені довелося бути очевидцем, свідком звірств фашистських окупантів, котрі встигли лише на Одещині знищити понад 240000 радянських громадян, більшість яких були євреями.
Згадую дні, бої, що передували визволенню Одеси
Вночі 29 березня наша дивізія намагалася форсувати Південний Буг. Дув сильний вітер, річка вирувала, заливаючи водою рибальські човни, плоти з десантниками. Лише до 10-ї години ранку передовому загону вдалося переправитися на правий берег.
Зумівши збити вороже прикриття переправи, полки дивізії, переслідуючи супротивника по бездоріжжю і багнюці, пройшли з боями через визволені села Кирнички, Єлизарівка, Миколаївка, Петрівка, а через дві доби вийшли до Тилігульського лиману. У ніч на 2 квітня наша 333-тя дивізія почала переправу через лиман. По дамбі піхотинці, роздягнувшись, залишившись лише у взутті, йшли до протилежного берега, по коліно, по пояс у воді, несучи на плечах кулемети, міномети. Передовий загін, втримавши оборону, зумів забезпечити переправу основних сил північніше села Гуляївки, подальший рух полків дивізії… З ранку 3 квітня пішов сніг, сніг танув, грунт, що не встиг підсохнути, перетворився у непролазне болото, температура почала стрімко знижуватися.
Сніг вкрив землю товстим шаром, вкрив сніг і водну поверхню лиманів, розливів, а частини ж рухалися по толоці (дороги прострілювалися), гинули, тонули хлопці. Опір німців був запеклим. Наші частини не встигли окопатися, а тому артилерійський обстріл був згубним.
Пам’ятаю ніч, незвичну для тієї пори (квітень), заметіль посилювалася, становище у бойових порядках ускладнювалося. Солдати у намоклих шинелях почали примерзати, а по дорозі просування – жодної споруди, де б можна було відігрітися.
Я був закріплений за агітатором полку, Георгієм Звороносом, який завжди перебував попереду частин, що наступали. Почали вживати заходів, виводити промерзлих бійців до поспіхом споруджених пунктів обігріву…
Лише 4 квітня вранці стихла заметіль. Незважаючи на сильний опір, наступ наших частин тривав, головними силами 333-ї дивізії (полки 1118 та 1120) наступали на села Петрівку, Олександрівку. Діяли наполегливо, рішуче, адже попереду нас чекали рідні оселі і тепло…
До обіду визволили в село, але посилювався опір ворожих частин. Довелося відходити, а потім знову організовувати удар контратакуючому супротивнику у відповідь.
До кінця дня 5 квітня ми вже наблизилися до Куяльницького лиману. А вже 6 квітня частини вийшли до Хаджибейського лиману, до сіл Ігнатове, Стара Вандаловка.
Активний наступ зростав, і до кінця дня 7 квітня, супротивник почав відступати до станції Вигода.
До кінця дня 8 квітня ми вже підійшли до полотна залізниці.
Незважаючи на посилений опір німців, з наближенням – підтримки двох бронепоїздів та авіації полки дивізії почали наступ на Нерубайське, Усатове…, а до кінця 9 квітня дивізія вже вела бій за Хомину Балку.
Назви населених пунктів, лиманів, знайомі з дитинства, хвилювали нас, і ніхто, нічого не могло б нас зупинити, але… у передмісті Одеси постала жахлива картина звірства німецько-румунських загарбників, скоєна буквально за півгодини до підходу наших бійців.
Німці зігнали у балку місцевих мешканців, жінок і дітей, і безжально розстрілювали їх. Побачили жах… Закрившись руками, уткнувшись у землю, лежать жінки, а поруч, притиснувшись до них, тендітні тіла дітей…
Мені довелося і раніше бачити всілякі жахи, але побачене, майже в Одесі, за кілька годин до визволення, вразило всіх…
У ніч на 10 квітня було одержано команду на штурм Одеси, і знову мій командир Зворонос визначає напрями, об’єкти атаки, вулиці, які треба було взяти…
Нашим орієнтиром була церква в районі Слобідки, біля Базарної площі.
Ні втома, ні запеклий опір ворога вже не могли зупинити наших солдатів – їх кликала у бій помста за скоєне фашистами, за побачене ними у балці…
Наступаючи до села Крива Балка, вибили звідти німців і… увірвалися у місто…
Від розуміння того, що «все закінчилося, Одеса визволена», спогади про пережите позбавили мене сил рухатися, я впав, і, мабуть, заснув (або втратив свідомість), а коли розбудили мене, кинувся не у місто, вулицю, будинок, який я по суті бачив, а скочив у машину нашої частини, яка рухалася вже до Дністра, перерви не було…
Піднесення охопило нас, на якомусь привалі дізналися, що Батьківщина салютувала військам, які визволили місто, 20 артилейськими залпами з 224 гармат, отже, салютували і нам – солдатам 333-ї Синельниківської Червонопрапорної стрілецької дивізії.
Взяття – визволення міста Одеси, наближення до колишнього державного кордону, вселяли впевненість у тому, що наближається закінчення війни, що Перемога близька…
Яків МАНІОВИЧ, Почесний громадянин міста Одеси
