– Степановичу, куди ж ти?
– Пізніше підійду, – махнув рукою колишній коваль, густо залившись рум’янцем. – У мене – гості.
Гості – це всього лише я. А компанія, яку поспішає залишити Микола Степанович Мазлін, – ціла рада учасників бойових дій села Городнього.
Щойно, провівши збори «первинки», бойові товариші залишилися на «сьоме питання» – скільки того життя залишилося, людям похилого віку хочеться хоч іноді побути разом.
– Наш Степанович завжди уникає товариських зустрічей – йому незручно, – тихенько говорить мені пенсіонер Афанасій Константинов. – Що ж виходить: служили пліч-о-пліч, у всіх статус учасників бойових дій є, а в Мазліна – немає. Наш Степанович – людина дуже скромна, і не хоче прославитися самозванцем.
У 1968 році близько 240 чоловіків з Болградського району було призвано на військові збори. А в результаті опинилися у Чехословаччині, де одержали в руки бойову зброю. З них понад сорок чоловік були мешканцями села Городнього.
Багато води збігло з тих пір, більшість учасників чехословацьких подій одержали належний за законом статус учасників бойових дій, а ось сільський коваль Степан Мазлін, який спочатку не надавав значення оформленню документів, дотепер не може домогтися правди. Листування з відомствами триває дев'ять років!
Рада ветеранів війни і учасників бойових дій села Городнього зробила все можливе, щоб допомогти товаришеві. Але, на жаль, – нічого не вийшло. Вирішили звернутися до газети «Одеські вісті».
Ми побували на зборах «первинки», у яких брали участь не лише жителі Городнього, але приїхали кілька людей з ради ветеранів сусіднього села – Нових Троян.
– Я був писарем при штабі, – розповідає про чехословацькі події голова ради ветеранів Городнього Федір Петрович Богоєв. – Їздив по частинах. Коли зустрів Миколу Мазліна, свого односільчанина, звичайно, зрадів. Ще, пам'ятаю, запитував, як у них у частині годують.
– Ми були розосереджені по лісі, – згадує Дмитро Дмитрович Стоянов, який був командиром третього взводу. – Мазліна зустрів випадково, хоча, як з'ясувалося, наші батальйони стояли поруч. Але, незважаючи на те, що були сусідами, ніколи було влаштовувати зустрічі – служба є служба, все-таки не на курорт приїхали.
Колишньому командирові другого взводу лейтенантові строкової служби Ніколенку зустріч із Мазліним запам'яталася через конфлікт:
– Уявляєте, там, у Чехословаччині, ми з Миколою посварилися через щітку для побілки, її видали в єдиному примірнику на два взводи. Ледве не побилися!..
У документах Болградського райвійськкомату підшиті письмові показання свідків Івана Стойкова, Петра Георгієва, Дмитра Водичара, Івана Семкова, Михайла Курдоглова, Андрія Бальжика та інших жителів Болградського району, які служили в частині № 75626, мають статус УБД і одностайно стверджують: Мазлін Микола Степанович теж був у Чехословаччині.
Крім свідчень земляків, є інші документальні підтвердження. Це – лист-подяка єфрейторові Мазліну, підписаний генерал-майором Гуськовим: «За відмінне виконання завдання Наказом міністра оборони СРСР № 242 від 17 жовтня 1968 р. вам оголошена подяка...» Такі ж самі листи-подяки, за тим же підписом генерал-майора Гуськова, є у всіх вищезгаданих жителів Болградського району. Крім цього, у військовому квитку сільського коваля є запис від 1968 року, де він значиться стрільцем в/ч 75626.
Але комісія облвійськкомату невблаганна: їй потрібно підтвердження архіву.
У довідці Центрального архіву Міністерства оборони, на запит Болградського військкомату від 1999 року, говориться: «...у списку військовослужбовців запасу, які прибули для проходження зборів, Мазлін М.С. не значиться. У наказі частини... участь рядового складу запасу по закінченні зборів відображена кількісно».
У відповіді на повторний запит, зроблений Болградським райвійськкоматом у 2003 році, той же архів уточнює, що в наказі мотострілецького полку (в/ч 75626) № 299 від 25 жовтня 1968 р. записано: «Рядових запасу по закінченні зборів вважати такими, що відбули у свої РВК у кількості 265 чоловік (списки не додаються)».
Співробітники архіву намагалися піти другим шляхом – знайти список людей, яким була оголошена подяка. Але не знайшли такого списку – його теж немає. Зарахування Мазліна до списків в/ч 75626 також не відображено, що, втім, цілком зрозуміло: він не був «строковиком» – це були всього лише військові збори.
Комісія при Одеському облвійськкоматі відмовила Мазліну двічі – у 2002 і 2005 роках, «у зв'язку з тим, що немає архівного підтвердження про участь у бойових діях».
Ми зустрілися з військкомои Болградського району Анатолієм Ільченком, і він зазначив: такі випадки зустрічаються досить часто. Багато тих, хто брав участь у військових конфліктах СРСР у Чехословаччині, на Кубі дотепер не можуть довести, що вони там були.
Але нашому ковалеві від цього не легше. У своєму листі до редакції Микола Степанович пише: «Мені 63 роки, я все життя пропрацював ковалем, пенсію одержую нормальну і не маю потреби в грошовому утриманні. Але я просто хочу, щоб односільчани знали: я чесно виконав свій обов’язок».
…Наближається велике свято – 9 Травня. За традицією в цей день рада ветеранів села Городнього обов'язково збереться за святковим столом. І знову Миколу Мазліна товариші будуть наполегливо кликати у своє коло. І знову коваль шукатиме привід, щоб не прийти.
P.S. У Болградському військкоматі на наше прохання ще раз переглянули документи, що є в наявності, і порекомендували громадянинові Мазліну звернутися до суду, запевнивши, що в нього є всі шанси довести свою правоту.
Не знає сільський коваль, де в тому суді вхід, а де вихід. Але товариші обіцяють допомогти.
