Народившись на Смоленщині в дуже бідній селянській родині, він в дитячому віці потрапляє до Одеси, куди його близькі переїздять у пошуках шматка хліба. А за якихось два десятки літ стає гордістю Південної Пальміри, одним з найшанованіших і найвідоміших її громадян, кумиром всіх міських хлопчаків від Пересипу до Ближніх і Далеких Млинів. Його ім’я з повагою і захопленням вимовляють на вулиці, у трамваї, на галасливому багатомовному і велелюдному Привозі, у респектабельній опері.
Мова про Михайла Никифоровича Єфимова, сина простого одеського робітника, колишнього електрика на телеграфі Південно-Західної залізниці. Захопившись авіацією, він 1909 року вирушає на навчання до Франції. Тут, у невеликому містечку Мурмелон, що за 180 кілометрів від Парижу, названому французькими репортерами гніздом людей-птахів, він проходить навчання льотній справі у школі дуже відомого у світі авіатора, творця надійних аеропланів-біпланів, Анрі Фармана.
Росіянина зустрічають холоднувато-насторожено. Проте через кілька місяців крига, завдяки дивовижній працелюбності, товариськості, природному розуму Михайла, скресла. У зимовий час, коли польоти практично не здійснювалися, Єфимов працював на заводі, де збирали і ремонтували мотори.
– Я добре опанував мотор, – згадував авіатор, – і це згодом принесло мені величезну користь: я не залежав від механіка, і апарат був у мене в порядку. Пізніше, в одному французькому спортивному журналі писали, що лише у мене за увесь час моїх польотів у Франції та Італії жодного разу не зупинявся мотор, і я не зазнав жодної аварії.
Анрі Фарман, оцінивши здібності нового учня, сам став навчати його літному мистецтву. І незабаром зрозумів, що з ним у небо піднімається пілот від Бога: розумний, розважливий, рішучий.
– Ви щасливчик, Мішеле! – вигукував після кожного польоту Анрі. – Природа наділила вас абсолютно всіма якостями, необхідними пілотові!
21 січня 1910 року Михайло Єфимов здійснює, у присутності спеціальної комісії Аероклубу Франції, три польоти на висоті тридцять метрів загальною тривалістю година тридцять хвилин при вітрі десять метрів за секунду і стає першим у Російській імперії дипломованим льотчиком. А через десять днів він, на біплані «Фарман», б’є світовий рекорд Орвіля Райта на тривалість польоту з пасажиром, протримавшись у повітрі годину п’ятдесят хвилин і подолавши за цей час 115 кілометрів.
Про ці та інші досягнення земляка газета «Одеські новини» писала: «З російських повітроплавців Єфимов є першим визнаним у Парижі пілотом-авіатором». За його успіхами стежила західна преса. Саме її журналісти помітили і гідно оцінили єфимівський «Vol plane» – плануючий спуск із виключеним мотором, котрий він майстерно виконував. Таке приземлення вважалося найскладнішим в техніці пілотування.
«Одесский листок» за 4 лютого 1910 року відзначав: «Польоти Єфимова, за які він удостоєний золотої медалі, були сенсаційними навіть серед авіаторів. Про кожен його політ посилали телеграми навіть у дрібні французькі газети». А журнал «Спорт і наука» у другому номері за цей же рік підкреслює: «М.Н. Єфимов, перший пілот-авіатор Одеського аероклубу, здійснив цілу низку блискучих польотів на Шалонському полі у Франції... Найвидатнішим вважається один з його останніх польотів, коли він здійнявся більш ніж на двісті метрів і на цій висоті літав протягом години над селами й лісами. Зі світових авіаторів лише шість чоловік – Латам, Полан, Райт, Ламбер, Руж’є і Єфимов – досягли на аеропланах висоти двохсот метрів».
Далі кореспондент «Спорту й науки» відзначає: «Фарман, визнавши Єфимова найвидатнішим і найздібнішим зі своїх учнів, доручив йому навчання пілотажу офіцерів французької армії».
22 лютого 1910 року Михайло приїздить до Одеси. Місто влаштовує йому теплу зустріч. На вокзалі зібралося чи не все залізничне училище, котре він закінчив. Прийшли товариші по службі на телеграфі, друзі, родичі, репортери одеських газет. У матеріалі з цього приводу «Одеські новини» за 23 лютого повідомляють: «Перший свій візит пан Єфимов зробив своєму колишньому начальникові на залізниці – контролерові телеграфу Одеського відділення Південно-Західної залізниці С.С. Набоку, який, між іншим, повідомив М.Н. Єфимову, що, згідно з його проханням, він звільнений з посади залізничного техніка і що може одержати належні йому від залізниці понад 200 рублів (за тих часів це були дуже великі гроші). Пан Єфимов уповноважив свого колишнього начальника внести належну йому суму з просвітницькою метою – до фонду залізничних училищ Південно-Західної залізниці».
В інтерв’ю кореспондентові газети Михайло Єфимов сказав:
– Я залишив старого батька тут, в Одесі. Поспішав потішити його своїми успіхами і дати йому можливість хоча б решту життя провести у статках. На жаль, батькові так і не довелося побачити мене, він за місяць до мого приїзду помер.
…Вся Одеса – і старе, і мале, і биндюжник, і банкір – чекала того дня, коли першими в Російській імперії побачать політ російського авіатора: свого земляка. І ось настало 8 березня 1910 року. З самого ранку на вулицях панувало святкове пожвавлення. Ближче до обіду всі дороги, що ведуть до Бігового поля (іподрому) на Великому Фонтані, почали наповнюватися гучними потоками екіпажів, проліток, велосипедистів. Туди ж величезні юрби народу доставляв паровий трамвай. «Одеські новини» повідомляли, що «градоначальник мобілізував на польоти Єфимова 380 городових, 44 кінних стражників, 32 наглядачів. Для охорони й підтримки порядку на іподромі виділено 8 тисяч солдатів... Ніколи за час свого двадцятилітнього існування іподром не зустрічав і десятої долі такої кількості глядачів, що зібралася подивитися на польоти Єфимова».
Тисячі людських очей вглядалися у небачений досі аероплан. Всім присутнім давно відомо з газет, що це – «Фарман-4» з мотором «Гном» потужністю 50 кінських сил. Механік Роде готує, прокручуючи пропелер, мотор до запуску. Єфимов вмикає запалення. Лунає тріск, що переростає у гудіння, котре щомиті посилюється. Апарат рушає з місця й котиться, набираючи швидкість, по доріжці. Іподром захоплено зітхає: машина відокремлюється від землі, набирає висоту, летить уздовж трибун. Публіка дружно кричить «Ура-а-а!» Льотчик робить три великі кола на тридцятиметровій висоті, зменшує газ і плавно приземляється. Юрба щільним кільцем обступає «Фарман». Один із членів комітету Одеського аероклубу надіває на Єфимова лавровий вінок з написом на блакитній стрічці: «Першому російському авіаторові». Іподром нуртує. Газети наступного дня так відобразили цей момент: «Народ, той самий народ, з якого вийшов Єфимов, піднімає його на руки і несе».
Зворушений захопленим прийомом земляків, пілот робить у той день ще три польоти, зокрема на висоті сто метрів, а також з пасажирами: президентом Одеського аероклубу Анатрою і банкіром Ксидіасом.
«Щасливі одесити! – із захватом писав репортер «Петербурзького листка». – На їхню долю випало щастя привітати першого російського авіатора, і їм першим вдалося захоплюватися його дивовижними польотами. День, коли Єфимов зробив свій перший політ в Одесі, відтепер стане історичною датою для російського повітроплавання».
Його повторює кореспондент «Одеських новин», який пише: «Наші діти і онуки, для яких літання людей повітрям буде такою же звичайною справою, якою для нас є їзда в трамваї, не зрозуміють нашого вчорашнього захоплення. Тому що в речах, котрі стали повсякденними, чудес ніхто не помічає... На Біговому полі вчора відбулося таке, про що присутні на ньому колись будуть розповідати своїм онукам. Вони розкажуть їм, що на власні очі бачили те, що ще донедавна вважали казкою з «1001 ночі», «жюльверніадою», фантазією досить небагатьох мрійників – диваків...»
Одесити пишалися. Їхній аероклуб першим в Росії придбав літальний апарат, важчий за повітря. Перший політ російського льотчика здійснено також в Одесі. А тому загальні збори членів Одеського аероклубу ухвалили: «На почесній мармуровій дошці зі срібними прикрасами... написати таке: «Одеса. 8 березня 1910 року. Пілот-авіатор Михайло Никифорович Єфимов, перший росіянин, здійснив офіційний політ на аероплані в Росії».
