ПОРЯДОК ВИЗНАННЯ ТА ВИКОНАННЯ РІШЕНЬ СУДІВ УКРАЇНИ НА ТЕРИТОРІЇ ІНОЗЕМНИХ ДЕРЖАВ
Суди України та компетентні суди іноземних держав, інші установи юстиції надають один одному взаємну правову допомогу при розгляді цивільних та сімейних спорів у порядку, встановленому міжнародними принципами права, міжнародними договорами, учасницею яких є Україна, законодавством України.
При виконанні міжнародних договорів чи конвенцій, країни-учасниці зносяться між собою через свої центральні органи влади, в Україні таким органом є Міністерство юстиції України та його територіальні підрозділи.
Головне управління юстиції в Одеській області за дорученням Мін’юсту організовує, забезпечує та контролює виконання міжнародних договорів України з питань правової допомоги в цивільних, сімейних, кримінальних справах, а також конвенцій і угод щодо діяльності установ юстиції. Суди України взаємодіють з судами інших держав через територіальні підрозділи Міністерства юстиції України.
Не так давно Україна входила до складу СРСР і тому так склалося історично, що значна кількість громадян України має родинні стосунки з громадянами країн колишнього СРСР, у когось за кордоном лишилися колишній чоловік чи дружина, у когось батьки, спадкове майно. А завдяки Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, укладеної у м. Мінську 22 січня 1993 року, громадяни України, які опинилися в такій ситуації, мають змогу звернутися до суду для врегулювання спорів стосовно майна, розірвання шлюбу, стягнення аліментів чи врегулювання інших ситуацій, передбачених законодавством України, з особою, яка перебуває на території іншої держави.
Мінська Конвенція набула чинності для таких держав, як: Республіка Вірменія, Республіка Білорусь, Республіка Казахстан, Киргизька Республіка, Республіка Молдова, Російська Федерація, Республіка Таджикистан, Туркменістан, Республіка Узбекистан, Україна, Азербайджанська Республіка, Республіка Грузія.
Також Україною укладено двосторонні міжнародні договори про правову допомогу з такими країнами, як: Китайська Народна Республіка, Республіка Польща, Республіка Молдова, Естонська Республіка, Монголія, Республіка Грузія, Латвійська Республіка, Республіка Узбекистан, Республіка В’єтнам, Республіка Македонія, Турецька Республіка, Грецька Республіка. Повний перелік міжнародних договорів чи конвенцій можна знайти на сайті Верховної Ради України (www.rada.gov.ua) у розділі «Законодавство».
Для того, щоб рішення було визнано та виконано на території іноземної держави (місцезнаходженням боржника) позивачу необхідно звернутися до суду, який виніс рішення з клопотанням про визнання та виконання рішення суду, адресованим компетентному суду іноземної держави. Клопотання підписується заявником та засвідчується підписом судді та печаткою суду. Суд готує пакет документів, передбачених договором чи конвенцією, та направляє до Головного управління юстиції в Одеській області, яке в свою чергу перевіряє правильність оформлення документів та через Міністерство юстиції України направляє на виконання компетентному суду іноземної держави. Усі документи повинні бути оформлені відповідно до вимог міжнародного договору, скріплені підписом судді та засвідчені гербовою печаткою суду.
Визнанню і примусовому виконанню відповідно до міжнародних договорів, учасницею яких виступає Україна, підлягають рішення та вироки судів у частині цивільного позову.
Строк пред’явлення судового рішення до виконання складає три роки з дня набрання ним законної сили. Рішення про стягнення аліментів та інших періодичних платежів може бути пред’явлено до виконання протягом усього строку проведення стягнення, з погашенням заборгованості за останні три роки.
Важливим кроком назустріч тим нужденним людям, які залежать від отримання аліментів від осіб, які перебувають за кордоном, стало приєднання України 20.07.06 року до Конвенції про стягнення аліментів за кордоном від 20.06.1956 р.
Ця Конвенція дала можливість громадянам України звертатися з заявою про стягнення аліментів або з клопотанням про визнання та виконання рішення суду про стягнення аліментів на дитину або утримання іншого члена сім’ї до громадян західноєвропейських та інших країн, звернення до яких з подібних питань раніше було неможливе за відсутності договорів, які передбачають визнання та виконання рішення суду.
Ось деякі країни, звернення до яких стало можливе завдяки цій Конвенції: Австралія, Алжир, Барбадос, Бельгія, Ватикан, Великобританія, Гаїті, Еквадор, Ізраїль, Ірландія, Кіпр, Кабо-Верде, Марокко, Мексика, Нігер, Нідерланди, Німеччина, Франція, Туреччина, Пакистан, Уругвай, Сейшели, Чилі, Швейцарія.
Звертаємо увагу громадян України, які мають намір звернутися з клопотанням про визнання та виконання рішення суду на території іншої держави, що остаточне рішення про виконання таких прохань приймається компетентним судом іноземної держави окремо. Тобто суд іноземної держави, до якого надійшло таке клопотання, має прийняти власне рішення про задоволення клопотання і визнання рішення або про відмову у задоволенні клопотання і визнанні рішення українського суду, про що повідомляється стягувач.
Відділ організаційно-аналітичного забезпечення діяльності управлінь юстиції, документуванняі контролю Головного управління юстиції в Одеській області
ПЕНСІЙНЕ ЗАКОНОДАВСТВО: РОЗ’ЯСНЕННЯ СПЕЦІАЛІСТА
Який порядок обчислення й сплати роботодавцем страхових внесків? Порядок застосування фінансових санкцій за донарахування органами Пенсійного фонду чи страхувальником внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування?
Страхувальник відповідно до пункту 6 частини 2 статті 17 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” зобов’язаний нараховувати, обчислювати й сплачувати у визначені терміни в повному обсязі страхові внески.
Обчислюють страхові внески на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких здійснюють нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), виходячи з розміру страхового внеску, що діє на день нарахування виплат (доходу).
Страхувальники-роботодавці щомісяця складають у двох примірниках розрахунок суми страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, у якому зазначають самостійно обчислені суми страхових внесків за формою згідно з додатком 23 Інструкції про порядок обчислення й сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування в Пенсійний фонд України, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України від 19.12.2003 р. № 21-1 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16.01.2004 р. Під № 64/8663 (далі – Інструкція).
Страхувальник-роботодавець є відповідальним за своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплату внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування.
За донарахування територіальним органом Пенсійного фонду або страхувальником сум своєчасно не обчислених та не сплачених страхових внесків згідно з пунктом 4 частини 9 статті 106 Закону накладають штраф у розмірі 5 відсотків від зазначених сум за кожний повний або неповний місяць, за який донараховано ці суми.
Для розрахунку зазначеного штрафу відповідно до підпункту 9.3.4 пункту 9 Інструкції кількість місяців розраховують, починаючи з місяця, на який припадає термін подання звітності за період, за який донараховано (обчислення) суми внесків, та закінчуючи місяцем, на який припадає отримання таким страхувальником акта перевірки від органу Пенсійного фонду або в якому він подав звітність, де зазначено такі донараховані суми.
Який порядок сплати збору на обов’язкове державне пенсійне страхування з операцій із відчуження легкових автомобілів у разі одержання легкового автомобіля в статутний фонд господарського товариства?
Збір на обов’язкове державне пенсійне страхування відповідно до пункту 7 статті 1 Закону України “Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування” сплачують юридичні та фізичні особи в разі відчуження легкових автомобілів, крім легкових автомобілів, якими забезпечують інвалідів, і тих автомобілів, які переходять у власність за законом.
Платниками збору з операцій із відчуження легкових автомобілів відповідно до пункту 12 Порядку сплати збору на обов’язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, який затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.1998 № 1740 (із наступними змінами та доповненнями) є підприємства, установи та організації всіх форм власності, а також фізичні особи, які набувають право власності на легкові автомобілі шляхом купівлі легкових автомобілів, міни, дарування (безоплатної передачі), успадкування та на інших підставах, передбачених у законодавстві.
Отже, у разі передачі легкового автомобіля у власність господарського товариства як внеску в статутний фонд (безоплатна передача), збір сплачують на загальних підставах.
І.В. ТАТЬЯНЧЕНКО, начальник юридичного управління Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області
ВІДКЛИКАННЯ ПРАЦІВНИКА З ВІДПУСТКИ
Відповідно до ст. 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку (як правило, це субота та неділя), наданням оплачуваної щорічної відпустки, а також забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, за винятком випадків, передбачених статтею 24 Закону України "Про відпустки”. Крім того, відпустки надаються працівникам для поновлення працездатності, укріплення здоров’я, виховання дітей, задоволення своїх життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особистості.
Державні гарантії та правовідносини, пов’язані з відпустками, регулюються Конституцією України, Кодексом законів про працю України, Законом України "Про відпустки”, іншими нормативно-правовими актами.
Важливість повноцінного відпочинку підкреслюється також і тим, що закон максимально ускладнив можливість відкликання працівника з відпустки. Відкликання з щорічної відпустки допускається тільки у випадку, коли це необхідно для таких цілей:
1) відвернення стихійного лиха, виробничої аварії та негайного усунення їх наслідків;
2) відвернення нещасних випадків, простою, загибелі або псування майна підприємства, установи, організації (ст. 12 Закону України "Про відпустки”).
Крім того, відкликання з відпустки допускається тільки за таких умов:
1) згода працівника;
2) основна безперервна частина відпустки (до відкликання або після нього) повинна становити не менше 14 календарних днів;
3) невикористана частина щорічної відпустки повинна бути надана працівникові одразу після закінчення дії причини, з якої працівника відкликали з відпустки, або, за згодою сторін, перенесена на інший період з додержанням вимог ст. 12 Закону України "Про відпустки”.
Особливий порядок відкликання з відпустки встановлено для державних службовців. Згідно зі статтею 20 Закону України "Про державну службу” вони можуть бути відкликані з щорічної чи додаткової відпустки за рішенням керівника відповідного органу державної влади. Таким чином, по-перше, таке відкликання може проводитись без згоди державного службовця, а, по-друге, підстави прийняття керівником такого рішення значно ширші, ніж встановлені ст. 12 Закону України "Про відпустки”, і це не обов’язково форс-мажорні обставини. При цьому частина невикористаної відпустки, що залишилася, надається державному службовцю в будь-який інший час відповідного року, або приєднується до відпустки у наступному році.
Відділ кадрової роботи та державної служби Головного управління юстиції в Одеській області
