17 травня 1865 р., після двох з половиною місяців важких переговорів у Парижі була підписана перша Міжнародна телеграфна угода, і була заснована Міжнародна телеграфна спілка (з 1932 р. – «International Telecommunications Union» (Міжнародна спілка електрозв’язку). На честь цієї події до 2006 року цей день святкувався як Міжнародний день електрозв’язку або Всесвітній день телекомунікації ООН. 27 березня 2006 рокуГенеральна Асамблея ООН ухвалила резолюцію, у якій проголосила 17 травня – Всесвітнім днем інформаційного суспільства.
Чому саме інформаційного? Це запитання можна вважати риторичним, тому що кожний з нас просто оглянувшись навколо себе, обов’язково виявить безліч проявів інформаційних технологій. Ось тому більшість соціологів називають наш час епохою інформаційною, на відміну від попередньої – індустріальної. Без розвинутої системи інформації та комунікацій у сучасному світі немислима ні економічна, ні політична, ні культурна діяльність. Для багатьох розвинених країн інформаційне суспільство – це національна ідея. В основу цієї ідеї вони заклали нову самоідентифікацію і визначили своє місце в глобальному суспільстві. Так Японія прийняла концепцію «глобального інформаційного суспільства» ще на початку 1970-х років.
Найбільший американський соціолог Мануель Кастелс вважає, що нині на планеті домінують процеси глобалізації, децентралізації й індивідуалізації. Відбувається скорочення бюрократичного апарату, як у державному секторі, так і у не державному. Середня ланка управлінців виштовхується новими інформаційними технологіями, що входять в наше життя за рахунок формалізації й стандартизації обробки інформації й прийняття рішень. Формується нове середовище взаємодії людей – «мережне суспільство». Це середовище характеризується сильними горизонтальними зв’язками її учасників і послабленням вертикальних організаційних важелів. Інформаційні потоки виходять на головну організуючу роль сучасного суспільства, і ступінь залучення локальних громад до світової тенденції пов’язується з їхньою можливістю подальшого розвитку або навпаки занепаду.
Французький засновник нової галузі знань – медіалогії, Роже Дебре стверджує, що ми живемо в епоху «відеосфери», де зображення є не річчю або сутністю, а перцепцією; реальність створюється за допомогою техніки. Так продуковане інформаційне суспільство не збігається з реальним суспільством. З погляду Дебре, реальність – це результат технічної діяльності людей, а не існуюча сама по собі субстанція, а ЗМІ та інтернет створюють новий глобальний простір – час: те, що є локальним зараз може миттєво стати загальносвітовим. Час стає начебто побічним: важливо не те, коли відбулася подія, а те, де і коли вона була показана і сприйнята. Інакше кажучи, сьогодні змінюється сама парадигма структурування суспільства, відбувся перехід від пірамідального світу організації влади до світу мережного, тобто від вертикального, централізованого світу до світу децентралізованого.
Цікавий парадокс зростання інформації, що ми сьогодні можемо спостерігати. Спочатку для виживання людині було потрібно здобувати інформацію, а для її зберігання, обробки і управлінця, довелося поєднуватися в ієрархічні структури. Причому зі зростанням обсягів інформації й освіченості людини ці структури ставали все складнішими і розгалуженішими, вимагаючи від людини все більших зусиль для управління. Більша частина суспільства перебувала в підпорядкованному стані, виконуючи ті чи інші завдання з обслуговування піраміди влади, і тільки невеликий відсоток на вершині піраміди мав доступ до результатів роботи цієї структури. Тепер ми стали свідками ситуації, коли галопуюче зростання обсягу інформації призвело до зміни середовища перебування і створення глобального мережного простору із самообслуговуючими елементами і інформаційними системами щодо обслуговування інформаційних потоків, що прагнуть стати єдиними і всеосяжними в глобальному мережному просторі. Вони взяли на себе багато функцій забезпечення соціального життя людини. Інформаційне суспільство фактично надає будь-якій людині інформацію і можливості індивідуальної самореалізації в обсязі, який раніше був доступний тільки вузькому колу осіб, яке перебувало на вершині піраміди влади. Мабуть, цю особливість нового інформаційного суспільства мав на увазі Генеральний секретар ООН Кофі Аннан коли говорив, що головне в інформаційному суспільстві – це СВОБОДА.
З першого погляду може здатися, що такий технологічний ривок і новий полівалентний стан свободи – це еволюційна нагорода людству. Але з таким споживчим підходом сперечався ще 100 років тому видатний вчений В.І. Вернадський. Він стверджував, що людство обране живою природою на Землі для створення її наступної форми існування – ноосфери («ноос» – грецькою означає «розум, дух»). Це новий емоційний стан біосфери, при якому розумна діяльність людини стає вирішальним чинником її розвитку. Тому людство зобов’язане усвідомити своє місце в природі й взяти на себе відповідальність за її перетворення. Вернадський у своїх роботах сформулював принципи розвитку інформаційного суспільства, основа якого свобода, єдність, людяність, дбайлива хазяйновитість, і тріумф наукової думки.
Перед людством ще стоїть багато завдань щодо побудови нового суспільства і з причини перехідного періоду вони не будуть простими, тому що найчастіше пов’язані з ламанням старих форм. Але багато вчених схиляються до того, що людська цивілізація повинна будувати своє майбутнє спільно і саме за законами, сформульованими Вернадським. Це запорука виживання і довгострокового розвитку.
