«ЗАТИШАНСЬКИЙ ЧОРНОБИЛЬ»: МІФИ, СТРАХИ І РЕАЛЬНІСТЬ
Ще під час нашої розмови в Затишанській селищній раді, селищний голова Інна Григорівна Татаріна попередила, що на територію складу ні журналістів, ані представників влади не допускають, екологів – теж. Хоча про мій приїзд знало керівництво Держуправління охорони навколишнього природного середовища в Одеській області, а завідувач Західного сектору охорони навколишнього природного середовища Олександр Бояркін і держінспектор Держінспекції в Одеській області Сергій Кожухар зустрічали мене біля селищної ради, одначе охоронець спочатку взагалі відмовився пропускати нас до сховища, а після кількох телефонних дзвінків кудись, сказав, що є дозвіл тільки на журналіста.
Ясна річ, я наполіг, щоб пройшли й екологи. При цьому мені всюди пояснювали, що журналісти зазвичай фотографують з-за території складу, з-за колючого дроту. З цього випливає, що я став якщо не єдиним, то одним із небагатьох журналістів, який справді мав змогу побувати на самому майданчику зберігання та оглянути всі ті «полімербетонні тари», в яких зберігається смертоносна суміш.
Я невипадково пишу про це, тому що, перш ніж поїхати до Затишшя, зібрав цілу кіпу публікацій у пресі, в яких, у солідних виданнях, та під брендами солідних інформагенцій, повідомляється, що, мовляв, гроші в Затишші пішли на «латання невеликих проріх у даху» та «приведення у порядок стін». Хоча у цього складу нема й ніколи не було ні стін, ні даху чи якогось навісу! Що в липні минулого року на складі сталися вибух і пожежа; що отрута зберігається у розкуроченій тарі. Словом, усе те, що можуть писати чи говорити перед камерою журналісти, які самі ніколи на цьому складі не бували, а користуються винятково чутками та власною фантазією.
У зв’язку з цим у мене виникає кілька запитань і пропозицій. По-перше, хто давав право не допускати на цей об’єкт, який не є режимним, журналістів і навіть інспектора Держінспекції та завсектору охорони навколишнього природного середовища? Бо хто і як тоді може контролювати стан цього отрутосховища та діставати правдиву інформацію? Я вважаю, що керівництву Держуправління передусім слід самому виробити чітку позицію щодо цього складу та визначитися в інформаційних параметрах його. Щоб, із посиланням на його чиновників, у газетах не з’являлися публікації під назвами «Яды из Затишье вывозиться не будут», «Чиновники не знают реальной обстановки в селе Затишья, где находится склад ядохимикатов», «Германия отказалась принимать на утилизацию химикаты из Затишья» і тому подібні, які, до речі, ніхто офіційно не спростовує і не опротестовує.
Крім того, я пропоную не чекати, поки жителі села – як повідомила мені селищний голова – зважаться на те, щоб перекривати шосе чи залізницю (а такі настрої є), на знак протесту проти існування складу, а влаштувати прес-конференцію прямо там, на складі, організувавши виїзд туди великої групи журналістів, а потім і зустрітися з самими жителями селища.
Але перед цим пропоную створити комісію з медиків та екологів та багаторазово взяти проби повітря і грунту в районі і нового, і старого складів. Так, і того старого складу, якого ніхто свого часу не охороняв, якого місцеві жителі буквально розкурочили, поздававши металеву тару на брухт, або пристосувавши металеві бочки для домашніх потреб; а отрутохімікати дехто примудрився ще й використати на присадибних ділянках. А ще зі складу повиносили двері, вікна, дах, словом, як то кажуть, з усього, що пропало, ніщо… не пропало! До речі, руїни старого складу й досі лежать за п’ятсот метрів від краю селища, при самій дорозі (а новий примудрилися спорудити за 570 метрів!), і займатися реабілітацією території ніхто не поспішає.
А тепер ось переді мною офіційна довідка головлікаря Затишанської амбулаторії Віктора Григоренка. Тут, під визначенням «Зареєстровано захворювань вперше в житті», зазначається, що в минулому році хворих на хвороби органів дихання зареєстровано (з тих, що зареєстровані вперше в житті) 2709 дітей, 392 підлітки і 1454 дорослі людини. Нагадую, це зареєстровано лише в одній селищній амбулаторії! Крім цього, минулого року було зареєстровано 8 онкохворих та 17 хворих з новоутвореннями шкіри. Я провів на складі небагато часу, але можу засвідчити, що впродовж двох днів у мене були ті ж відчуття, які я пізнавав, потрапляючи в причорнобильську зону, хіба що, може, не так яскраво виражені.
Я вважаю, що науковцям, які проектували цей склад, екологічному чиновництву та органам влади треба нарешті відмовитися від міфу про цілковиту надійність та безпечність полімербетонної тари цього складу, а серйозно займатися цим, як вже нарекли його в народі «Затишанським чорнобилем», пам’ятаючи, що в реєстраційній книзі амбулаторного головлікаря значиться, що за минулий рік у Затишші померло 103 жителі (при тому, що народилося лише 55), і що, скажімо, з червня по жовтень 19 дітей скаржилися на часту непритомність, 98 дітям поставлено діагноз «алергічний дерматит», 118 дітей зверталися з бронхітами і т.п.
Ще раз з’ясуймо, що новий склад – це абсолютно відкритий майданчик, «розташований за 570 метрів від житлової забудови смт Затишшя на ділянці площею 1,2 гектари». І на цьому майданчику, площею понад 251 кв. м, зберігаються «резервуари для накопичування і випаровування атмосферних опадів з контейнерного майданчика», а ще там є огорожа з колючого дроту і т.п.
Й ось тут виникає одразу кілька запитань. Кому спало на думку споруджувати цей склад у такій близькості від великого селища, підсилюючи навантаження на навколишнє середовище, яке вже створює наявність будівлі старого складу? Кому спало на думку будувати так, що склад перебуває на околиці Затишшя, що належить до Фрунзівського району, і всі проблеми виникають у селищного голови із Фрунзівського району, коли в реальності це вже земля Малигонівської територіальної громади Ширяївського району? Тобто створюється враження, що комусь навмисне було вигідно, щоб місцеві органи влади роками з’ясовували, кому тут і за що відповідати, кому і які рішення приймати.
Скажімо, в Затишанській селищній раді стурбовані тим, що бригаді охоронців складу, якими були жителі Затишшя, за минулий рік не виплатили ні копійки, і впевнені, що цей гріх лежить на Ширяївській райдержадміністрації, тобто адміністрації сусіднього району. Але як «фрунзівська» селищна рада може вплинути на неї, щоб борг повернули? Вже тривалий час у пресі мусуються чутки, що значну суму коштів, виділених на будівництво складу, було переказано на рахунок однієї з київських фірм, яка після цього негайно кудись зникла. З грошима.
Або ще один факт. Ми стоїмо під пекучим сонцем, на майданчику складу, і два співробітники екологічних служб пояснюють мені, що минулорічна розгерметизація одного з контейнерів сталася тому, що внутрішня температура в контейнері підсилилася липневою спекою. Звідси – й викид в атмосферу. Але якщо це так, то з часу аварії минув майже рік. Чому ж і тепер над складом не існує ані найменшого затінку, чому не споруджено хоча б якогось навісу? Крім усього іншого, тоді дощі не обмивали б контейнери, і ця отруйна вода не потрапляла б у грунт чи не випаровувалася б у повітря.
Ось у мене офіційний документ: «Акт перевірки стану складу довготривалого зберігання непридатних до використання засобів захисту рослин біля смт Затишшя», складений комісією, в якій були директор інституту «Укрпівдендіпроводгосп» Н. Решетніков; начальник Держуправління охорони навколишнього природного середовища в області В. Примак; представники місцевої влади, санепідстанції та інших закладів. І в цьому акті, датованому 6 серпня минулого року, значиться: «Бетонне покриття руйнується, відвідні канави руйнуються і щербляться. Ємкості для забору зливових вод не мають покриття. Самі ємкості не герметичні. Артезіанські свердловини, що розташовуються неподалік складу, не затамповано. Територія складу поросла бур’янами. Склад являє собою об’єкт незавершеного будівництва. Комісії щодо приймання об’єкта не було (?!). Відсутній проект відводу земельної ділянки під розташування об’єкта».
А крім того, перелічено ще низку зауважень. Га, як вам таке ставлення до найнебезпечнішого об’єкта нашого краю?!
Вже коли цей матеріал готувався до друку, я отримав офіційну довідку з Держуправління охорони навколишнього природного середовища, в якій мовиться, що, на виконання будівельно-монтажних робіт, придбання контейнерів та їх затарювання вже витрачено 1 млн 248 тис. грн. Ще 105 тис. грн має бути виділено в нинішньому році – на розробку проекту ліквідації складу відходів. А ще в довідці мовиться, цитую:
«Дуже складно вирішувалося питання визначення власника складу (?!), але, завдяки проведеним Держуправлінням заходам, на сьогодні склад має відповідального власника, вирішено питання фінансування утримання складу за рахунок обласного бюджету; отрутохімікати перезатарено зі старого складу отрутохімікатів, на якому вони зберігались у вкрай незадовільному стані; виділено кошти з обласного природоохоронного фонду на розробку проекту ліквідації складу, і на сьогоднішній день Держуправлінням застосовуються заходи для вирішення питання про вивезення непридатних отрутохімікатів зі складу на знешкодження».
Це добре, що в Затишанського складу нарешті з’явився господар, яким визнано КП «Облтрансбуд». Але хочеться, щоб із історії з цим складом і влада, й екологічні та медичні служби, проектантські та інші організації зробили належні висновки. Бо як можна було споруджувати такий небезпечний склад у такій близькості від селища? Як можна було розпочинати його спорудження, не маючи проекту відведення земельної ділянки? Як можна було сформувати склад із 265 полімербетонних контейнерів на 215,5 тонни хімічних відходів, не створивши комісії, яка б прийняла цей об’єкт хоча б у тому вигляді, в якому він та той час був? Чому всі ці контейнери зберігаються під відкритим небом, а не в закритому приміщенні, де можна було б краще контролювати стан випарів, налагодити фільтрацію повітря, підтримувати методом кондиціювання температуру, нижчу ніж під спекотним південним сонцем?
Як можна було вважати майданчик спорудженим і зданим в експлуатацію, якщо там усе навкруги, як зазначається в акті, «руйнується і щербиться; ємкості для вологи незагерметизовані, а навколишні артезіанки незатамповані»? І як можна було спочатку здавати склад, а потім місяцями з’ясовувати, кому ж він належить, хто має фінансувати його утримання, і взагалі, хто йому господар?! Та ще й примудритися спорудити його на самісінькій межі не лише двох сільрад, але й двох районів.
Я невипадково акцентую увагу на тому, що «Затишанський чорнобиль» вимагає зараз пильної уваги до себе районної та обласної влади. Річ у тім, що епопея з отрутохімікатами в області ще тільки розгоряється. Ось дані, які надав мені завідувач Західного сектору охорони навколишнього природного середовища Олександр Бояркін, який зобов’язаний контролювати ситуацію в Іванівському, Роздільнянському, Великомихайлівському, Фрунзівському, Ширяївському, Березівському та Миколаївському районах. Виявляється, що лише в Іванівському районі все ще налічується 5 складів з отрутохімікатами, на яких чатує на нашу землю 3800 кг отрути; в Миколаївському районі таких складів 8, і складується на них 1900 кг хімікатів; у Великомихайлівському районі один склад, але в ньому все ще перебуває 14 тонн дуже небезпечного і давно забороненого в усьому світі ДДТ; у Березівському районі один склад, в якому понад дві тонни такого ж лиха.
Затишанський селищний голова Інна Татаріна подала мені список високих державних установ, до яких надіслані колективні листи жителів селища лише за останні місяці. Там повний набір адрес: від прокурора області – до Генпрокурора, і від селищного голови – до Голови Верховної Ради, Прем’єра та Президента… Єдиний, до кого затишанці ще не зверталися – то це Папа Римський, та й то лише тому, що не до «папської» конфесії належать.
То, може, все ж таки знайдеться в області хтось такий, хто нарешті збере затишанську громаду і правдиво, науково обгрунтовано пояснить їй, що то насправді становить собою Затишанський хімічний склад, яку загрозу він таїть у собі; збирається, чи не збирається, хтось вивозити з нього отрутохімікати? Якщо збирається, то коли; а якщо не збирається, то яке майбутнє цього небезпечного сховища? Оскільки вже ні для кого не є таємницею, що від майбутнього цього складу отрутохімікатів багато де в чому залежить здоров’я і майбуття жителів славного українського селища з такою романтично-мрійливою назвою: Затишшя. Бо з розмов із жителями селища в мене склалося враження, що дехто з наших обласних керівників забуває: затишшя здебільшого настає перед бурею.
