ЄВРОПЕЙСЬКЕ СВЯТО ПІД КВІТУЧИМИ КАШТАНАМИ
Понад двадцять років Євросоюз відзначає в травні День Європи. Як відомо, євроінтеграція є основною метою зовнішньої політики нашої країни. Відповідно до Указу Президента від 19.04.2003 р., День Європи в Україні ми святкуємо в третю суботу травня. Наш регіон, що бере активну участь у транскордонної співпраці із країнами ЄС, провадить свято на високому рівні. Особливо торік, коли Євросоюз відзначив п’ятдесяту річницю створення. Головне управління зовнішньоекономічної діяльності і європейської інтеграції облдержадміністрації підготувало спеціальний збірник статей «Європейський союз – 50 років розвитку», у якому автори докладно висвітили історію організації й євроінтеграційні зусилля України. Також відбулися міжнародна конференція і спеціалізований семінар з питань європейського вибору нашої країни. У школах області пройшли різні конкурси, розчинив двері «Європейський клуб» Одеського національного університету ім. Мечникова.
Історично так склалося, що одесити завжди вважали себе «трохи європейцями». І де ж святкувати День Європи в рік Європейського міжкультурного діалогу, як не в багатонаціональному чорноморському місті? Останнім часом Одеса стала членом Асоціації «Євроміста», володіє Прапором честі Ради Європи. Зміцніли зв’язки з Віднем, Оулу, Генуєю та іншими побратимами. Варто згадати, як маленький Регенсбург у важкі дев’яності подарував нашому місту автомобілі «швидкої допомоги» та інше обладнання. Інший побратим – Варна – прийме міжнародну конференцію, на якій буде оголошено про створення Чорноморського єврорегіону за участю Одеси. Цікаво розвиваються відносини і зі Стамбулом: Туреччина, левова частка території якої перебуває в Азії, активно прагне в європейську родину. В обласному центрі буде розбито мальовничий Турецький парк.
Південна Пальміра святкує День Європи учетверте. І той факт, що в ці дні наше місто відвідали посли різних країн ЄС і глава Представництва Єврокомісії в Україні Ієн Боуг, красномовно свідчить: європейський дух Одеси живий і бадьорий. Відкривали свято на Приморському бульварі голова Одеської обласної ради Микола Скорик, голова облдержадміністрації Микола Сердюк, секретар Одеської міськради Олександр Прокопенко.
– Одеса завжди була, є і буде європейським містом, – заявив М. Скорик. – У нашому регіоні живуть доброзичливі й толерантні люди. Символічно, що святкування проходить на одній з найкрасивіших площ – Катерининській. Вона, як і пам’ятник дюку де Ришельє – символи Європи, європейської цивілізації, до якої ми належимо.
Микола Сердюк підкреслив, що в нашому регіоні мирно співіснують представники безлічі народностей, і тут навіть Європа може брати з нас приклад. Голова облдержадміністрації Микола Сердюк не сумнівається: Україна стане членом Європейського союзу. А локомотивом цього процесу є Одеська область, що бере участь у шести проектах транскордонного європейського співробітництва.
Потім на присутніх чекав сюрприз – відеозвернення голови Європейської комісії Жозе Мануеля Баррозу. Пан Баррозу заявив, що Україна впевнено йде шляхом євроінтеграції, сприяє миру і стабільності в Європі.
Під час святкування Дня Європи в Одеській області відбулася міжнародна конференція «Розвиток економічної співпраці в ЄС в умовах членства України в СОТ». У виступах прозвучав аналіз економічного стану нашої країни, говорили і про можливі наслідки (як позитивні, так і негативні) вступу до Світової організації торгівлі. На Приморському бульварі розкинулося наметове «Європейське містечко», що презентувало кожну з країн Євросоюзу. Там же увечері відбувся рок-концерт.
Наш кор.
ОДЕСА: ПОГЛЯД ЗДАЛЕКУ
У малій залі Одеської міськради відбулася презентація книжки «Связи Одессы». Авторський колектив нового видання – вчені з Великої Британії, Росії, Австрії, України, Білорусі, Польщі, Румунії. Вийшла книжка в Австрії, її упорядник і редактор – професор Дипломатичної академії у Відні Мелані Саллі.
Пані Саллі і працівник управління міжнародних відносин муніципалітету Відня пан Томас Реш, які репрезентували збірку, відзначили інтерес, який викликає Одеса як місто, пов’язане з європейською культурою, у вчених з багатьох країн. Різні аспекти історії Південної Пальміри, її мистецтво, культура, архітектура, соціальні проблеми стали предметом досліджень. Окремий сюжет – історія консульських зв’язків Одеси і Відня, розвиток україно-австрійських відносин на сьогодні та їхні перспективи. Червоною ниткою проходить тема любові до свободи і толерантності одеситів, надзвичайного шарму нашого міста, багато в чому обумовленого тим, що тут споконвіку жили люди різних національностей. «Одеса – не просто місто, це стиль життя», – сказала Мелані Саллі.
Книжка, тираж якої п’ятсот примірників, призначена, переважно, для студентів Дипломатичної академії у Відні, австрійських і українських дипломатів. Частина тиражу надійде до бібліотек Одеси.
Ірина ГОЛЯЄВА, «Одеські вісті»
КІЛЬКА ПРИКЛАДІВ ІЗ ЖИТТЯ АМСТЕРДАМА
...Вони до нас, ми до них... Чому б і ні... Незадовго до свята наша оглядачка побувала в країнах Шенгена - Угорщині, Австрії, Німеччині, Нідерландах, Бельгії, Франції. Пропонуємо вашій увазі нотатки про цю подорож.
Кажуть, Бог створив Землю, а голландці – Голландію. Це важко заперечити, побувавши навіть кілька днів у країні біля Північного моря. Життєвий простір вимагає постійного напруження сил тих людей, які тут живуть. Нагадаємо, 30% території країни лежить нижче рівня моря, але боротися із морською стихією голландці навчилися давно. Про дамби, греблі, шлюзи, насосні станції написано книжки, створено фільми, а гості й туристи переважно бачать результати цієї титанічної, і підкреслимо, повсякденної роботи. Доглянуті пасовища, барвисті поля тюльпанів, а над ними неодмінний символ країни – вітряки, джерело безкоштовної електроенергії, про яку так багато мріють і говорять українці. До честі мешканців Нідерландів, вони менше говорять, більше роблять.
У цьому я переконалася, побувавши у провінційній Голландії, рибальському селі Фолендам на березі Північного моря. Зрозуміло, що туризм сьогодні – прибуткова стаття в усьому світі, але ж не усі мешканці цього рибальського поселення зайняті турбізнесом. Багато з них не забувають звичайних справ: пасуть корів, овець, роблять сир, ловлять рибу. І усе в них виходить, тому що працьовитість для голландця, як компас для судна – він не бачить берега, але веде до нього... І якщо голландські сири славляться на увесь світ, то дивуватися цьому теж не варто. Хоча б тому, що на кожну корову у Нідерландах припадає три голландці, три велосипеди, але усього лише... один автомобіль. За такої опіки тільки в запеклих ледарів та невдах не вдасться смачний сир.
У місті млинів нам розповіли й показали, скільки літрів натурального молока йде на маленьку головку сиру, яка коштує близько 10 євро. Високі дебелі сировари, не соромлячись, демонстрували свою втому та суворість, властиву людям нелегкої фізичної праці. А мені чомусь (доречно чи навпаки?) згадалися інші висловлювання з наших листів або виступів, які говорять про велике бажання багатьох українців мешкати в Євросоюзі, оскільки там «високий рівень життя, свобода та демократія». Рідко почуєш: хочу до Європи, тому що там люди вміють і люблять працювати, щиро кажучи, працюють від зорі до зорі. І думка одного із класиків щодо знищення дармоїдів як основної тенденції історії знаходить тут прекрасне підтвердження. У скромних, але зі смаком побудованих будиночках мешкають нащадки тих, хто у шістнадцятому сторіччі створив одну із найбагатших та найрозвиненіших країн Європи. Великі вікна тут просвічуються наскрізь і рідко зашторені; голландцям нема чого приховувати від сусідів, та й від гостей теж. До того ж зручно – з будь-якої точки подвір’я бачити, як граються маленькі діти на зеленій траві.
Практичність та терпимість – найхарактерніші якості мешканців цього королівства. У чудовому парку тюльпанів, окрім туристів, можна побачити численні групи здоров’я. Це місцеві жителі зайняті оздоровленням, обравши ту або іншу сучасну систему. Тут же продають цибулини квітів, усілякі сувеніри, але, безумовно, недешеві для тих, хто мешкає на іншу зарплату. Наприклад, скромна упаковочка цибулинок тюльпанів тягне на 9 євро, а простий сувенірчик із емблемою вітряка коштує 2 євро. Але й зарплати тут, зрозуміло, інші. Середня в Голландії – близько трьох тисяч євро.
Хоча в одному із найбільших супермаркетів Амстердама неважко переконатися, що з багатьох позицій ми вже наздоганяємо розвинені країни Шенгена. Йдеться про вартість 1 кг яловичини, свинини, сиру, масла. Не дай Боже, за допомогою скаженої інфляції, не лише наздоженемо, але й переженемо... Хліб, щоправда, дорожчий тут удвічі.
Варто розповісти й про видовища. Звернувши декілька вуличок праворуч, виходиш на одну із центральних площ столиці, де веселиться, переважно, молодь. Живий театр – вистава не нова, її корені у давній історії сцени, що бере початок у ряджених процесіях козлоногих сатирів. Молоді голландці відродили цей жанр: тут за декілька метрів від музею Мадам Тюссо можна бачити і королів, і принців, і сажотрусів, і чортів, і навіть двох представниць... з косою, тільки цього разу вона не на голові, а в руках... Внизу, прямо на землі, потерта валізка або величезний кухоль для тих, хто готовий платити за ці веселощі.
А ось і знаменита на увесь світ вулиця «червоних ліхтарів», лише вдень вони не горять, а дівчата у вікнах стоять. Мовчки, і, як мені здалося, напівпрезирливо, вони запрошують клієнтів, демонструючи свої розкішні фігури. Але, окрім вітрини, є й чорний хід, про що розповідає всезнаючий гід. За вітрину потрібно платити податок, і розплачуються із міським бюджетом переважно росіянки, польки, українки, які приїхали до Голландії на заробітки. А незадоволений вигляд «жриць кохання» пояснюється тим, що невтомні туристи постійно клацають фото, дзижчать відеокамерами, знімаючи «живий товар» задарма. Наші одноплемінниці жодного доходу від цих зйомок не мають, а тому щиро роздратовані.
Неподалік непримітний сіро-блакитний будинок із такою ж бляклою вивіскою. Це – коледж, так-так, навчальний заклад, тільки з вирощування та приготування... коноплі на продаж. Тут, як відомо, дозволено легкі наркотики, і в маленьких магазинчиках, барах молодь купує сигарети із солодкуватим димком. Купують, переважно, знову ж туристи, міркуючи при цьому про справжню толерантність, терпимість, зокрема й до пороку.
Особисто мене вразила інша картина – показник справжньої поваги та поблажливості до людського лиха та недоліків, зокрема й до фізичних. У відомому на увесь світ музеї Ван Гога (м. Амстердам) я побачила перед картиною «Їдці картоплі», одухотворене лице літнього інваліда у візочці. Він захоплювався, нікому не заважаючи, адже музей добре пристосований для відвідування інвалідами. Усі його поверхи з’єднуються ліфтами, спеціальними пандусами, а крісла та коляски надаються безкоштовно. Біля деяких робіт Ван Гога люди стоять дуже довго, відходять, потім повертаються знову, немов хочуть зігрітися, увібрати в себе сонячне тепло південних соняшників, пшениці, що колоситься. Адже за вікнами знову мрячить дощ – понад 250 днів на рік у Нідерландах вогко й дощить...
Віра ЯСІНСЬКА, «Одеські вісті»
