БЕЗВІДМОВНА НЕЛЯ
Ця жінка за фахом не журналіст, але до цього свята має прямий стосунок. Досить сказати, що Неля Чумак 35 років безперервно працює в редакції районної газети, яка виходить у світ в Саврані. Починала Неля Олександрівна друкаркою. Прийшла вона в колектив юною, тендітною дівчиною. Дуже швидка й старанна в роботі.
Сьогодні, напевне, більшість газетярів вже й не пам’ятають, що таке приймати новини чи укази через транзиторний приймач. А це було. А обідню перерву, коли всі йшли по домівках чи в їдальню, аби підживитись, Неля ставила на свій робочий стіл поруч з друкарською машинкою «радіво», налаштовувала на ту хвилю, де дуже протяжно промовлялось: «Го-во-рить Ки-їв – РА-ТАУ». А Неля, як вправний піаніст, натискувала потрібні клавіші на друкарській машинці.
Нерідко можна було почути: «Нелечко, це, будь ласка, надрукуй терміново, терміново, це в завтрашній номер!» Біля машинки розташовувався рукопис, і автор йшов додому, а Неля Олександрівна залишалась після роботи, щоб вчасно виконати доручене.
Недарма про неї кажуть, що в руках «все горить».
З часом Неля Олександрівна освоїла професію коректора. Бо того вимагали виробничі інтереси. А коли редакція перейшла на комп’ютерний набір та верстку, вона зразу ж за відповідальним секретарем самотужки освоїла комп’ютер. Нерідко приходила, так би мовити, потренуватись, навіть пізно ввечорі та у вихідні.
Сьогодні Неля Олександрівна Чумак має, крім доньки й сина, ще зятя і невістку та двоє онучок, яких вона дуже любить. А вони відповідають їй взаємністю. Старшенька – Лєрочка – вже школярка. Живе в Одесі, а от на канікули обов’язково приїздить у Саврань до бабусі Нелі та дідуся Саші.
Для всіх сільчан і колег Неля Олександрівна та її чоловік Олександр Григорович – безвідмовні. Вони завжди прийдуть на допомогу будь-кому, хто її потребує.
Пам’ятаю мати однієї нашої колеги була дуже у тяжкому стані, вона доживала останні дні. Дочка ж повинна була сидіти біля неї, а в лісі стояв необробленим її город-«годувальник». Тож Неля Олександрівна організувала колег. Поїхали на цю ділянку і вишарували картоплю. Причому господині в той час ніхто не говорив, бо розуміли, що їй не до городу.
І таких випадків у списку добрих справ подружжя Чумаків дуже багато. Такою ж безвідмовною була і залишається Неля Олександрівна й на роботі. Вона може одночасно й набирати матеріали, й читати як коректор. А якщо йде у відпустку відповідальний секретар, то вона й газету верстає. Не кажучи вже про те, що постійно може приймати різні оголошення.
В цьому році районна газета «Сільські новини» відсвяткувала своє 75-річчя. У кожному номері за 35 років є внесок Нелі Олександрівні Чумак.
Лариса ПІВТОРАК, власкор «Одеських вістей», Савранський район
ІЗМАЇЛ ОЧИМА ЖУРНАЛІСТІВ УКРАЇНИ
АКЦІЯ ДРУЖБИ І СПІВПРАЦІ
Відповідно до домовленостей, досягнутих главою правління Українського журналістського фонду Людмилою Ольховською з керівництвом Ізмаїла, у столиці Придунав'я побувало 30 керівників провідних українських ЗМІ в рамках проведеної фондом акції «Україна очима редакторів». Мета приїзду гостей – прагматична: відкрити місто для мешканців України. Це, як вважають тут, дозволить залучити потенційних інвесторів, а Ізмаїл, як відомо, відчуває особливу потребу в інвестиційних проектах, спрямованих на відродження промисловості, зокрема переробної. Цілком імовірний і туристичний сплеск інтересу – як в Ізмаїлі, так і у дельті Дунаю є що показати і на що подивитися.
Журналістам було цікаво все. Вони відвідали завод ТОВ «Тирас» ТМ «Мозаїка» і провідне господарство Ізмаїльського району – агрокомпанію «Свобода». Ознайомилися з діяльністю міського Фонду підтримки підприємництва. Безліч вражень залишили Ізмаїльський морський торговельний порт і Українське Дунайське пароплавство, екскурсія містом і чотиригодинна прогулянка по Дунаю, відвідування діорами, Свято-Покровського кафедрального собору. Побували журналісти і у Вилковому, подивувавшись рибному різноманіттю на міському ринку, церковним передзвонам і вулицям-каналам.
Судячи з відгуків, вражень у колег залишилося дуже багато, тож залишається вірити і сподіватися, що мета акції буде досягнута.
До речі, Український журналістський фонд провадить акцію «Україна очима редакторів» вп'яте. За цей час керівники провідних регіональних засобів масової інформації побували у Київській, Донецькій, Вінницькій, Волинській, Херсонській, Сумській, Львівській, Чернігівській, Тернопільській, Івано-Франківській, Чернівецькій, Запорізькій областях.
Євген МАСЛОВ, власкор «Одеських вістей»
САМ СОБІ РЕДАКТОР?..
Виконувач обов’язків редактора газети “Миколаївський вісник” Володимир Андросюк (до речі, таку посаду він обіймає тривалий час) – єдиний творчий працівник редакції. Так склалися обставини, що він і кореспондент, і фотокор, і відповідальний секретар, і, як, це не парадоксально, сам собі редактор. Озброєний благеньким фотоапаратом і відданий своєму покликанню, Володимир Андросюк висвітлює на сторінках газети проблеми та реалії життя цього мальовничого краю, святкові та урочисті події, розповідає про його талановитих і працьовитих людей.
“Миколаївський вісник” – спадкоємець радянської газети “Червоний прапор”, що виходила тиражем 5,5 тисячі примірників. Зараз читачів, звичайно, поменшало. Проте двічі на тиждень заповнена свіжою інформацією місцева періодика потрапляє у поштові скриньки її шанувальників у найвіддаленіші села району. Друкується газета у Ширяївській друкарні, а розвозиться у сільські поштові відділення транспортом Любашівського ЦПЗ № 2.
Фінансується “Миколаївський вісник” більш-менш пристойно. Цього року на видання газети виділено з районного бюджету 120 тисяч гривень.
Звичайно, дуже важко одній людині робити газету. Але факт залишається фактом. Газета, попри все, виходить...
А в.о. редактора Володимиру Андросюку залишається лише мріяти про талановитих співпрацівників, пристойний фотоапарат, диктофон та автомобіль, щоб зробити рідну газету більш читабельною і популярною.
Вітаємо Вас, Володимире, з професійним святом – Днем журналіста. Здоров’я Вам, щастя, творчих здобутків і процвітання газеті!
Юрій ФЕДОРЧУК
Слово про колегу ГАЗЕТА – ЙОГО ЖИТТЯ
Івана Олексійовича Трегубенка знаю ще з того часу, коли нас, газетярів, збирали на міжрайонні творчі наради. І тоді, і сьогодні він був та залишається людиною спостережливою, гострого розуму, великої працездатності. Його матеріали, на яку б тему не писав, яку б проблему не порушував, не залишають читача байдужим.
16 липня І.О. Трегубенко відзначає 60-літній ювілей. Понад половину свого життя він пропрацював у районній газеті «Промінь», один із найдавніших її авторів. Захоплення журналістикою проявилося ще зі шкільної лави.
Після закінчення школи про навчання на факультеті журналістики в університеті або про роботу в газеті випускник міг тільки помріяти. Адже для того, щоб вступити на навчання на цей факультет у той час потрібно було мати два роки трудового стажу.
Батько Івана – Олексій Микитович все своє життя завідував сільським клубом, а син ще з дитинства брав активну участь у художній самодіяльності. З успіхом читав сатиричні та гумористичні твори, брав участь в районних, і як переможець – в обласних оглядах-конкурсах художньої самодіяльності Ананьївського та Миколаївського районів. Тому коли І. Трегубенко отримав атестат зрілості, його одразу взяли на другий курс режисерського відділення Одеського культосвітнього училища.
Керівник режисерського курсу, на якому навчався І. Трегубенко, заслужений діяч мистецтв України М.В. Зайцев пророчив своєму випускнику гарне творче майбутнє, і рекомендував продовжити навчання на акторському факультеті театрального інституту. Та Іван поїхав працювати за направленням художнім керівником Овідіопольського районного Будинку культури і одразу ж налагоджив тісний зв’язок із місцевою районною газетою «Наддністрянська правда». Потім була робота директором Іванівського та Ширяївського районних Будинків культури. І скрізь наш ювіляр співпрацював з пресою.
В розмові з Іваном Олексійовичем я запитала:
– Як розпочався Ваш шлях у «Промені» як редакційного працівника? Що він для Вас означає? Чи, бува, не жалкуєте за сценою?
– Якщо відверто – трохи жалкував за сценою. Але перо, як кажуть, переважило шальку терезів. І тепер і до самісінького кінця газета «Промінь» – це моє життя. Не уявляю себе без редакції, без колег по роботі, без повсякденних неспокійних творчих буднів. А потрапив до «Променя» як активний сількор, і з 1972 року моє життя докорінно змінилося. Взяли мене у штат на посаду старшого літпрацівника відділу сільського господарства. Досвід газетяра набував від старших колег – насамперед від тодішнього редактора, досвідченого журналіста з довоєнним стажем Івана Лук’яновича Бондарука, завідувача відділу сільського господарства І.І. Блажка, який раніше працював в обласній газеті «Чорноморська комуна». Трохи згодом редакцію очолив М.Ф. Лень, який також багато важить у моєму творчому житті. До сьогодні я їм щиро вдячний за науку, за те, що вони зробили з мене газетяра.
За роки роботи в редакції Іван Олексійович пройшов усі сходинки професійного зростання – спочатку працював старшим літпрацівником, потім завідувачем відділів листів та масової роботи, сільського господарства, відповідальним секретарем, а нині він обіймає посаду заступника редактора.
Крім написання матеріалів різних газетних жанрів, І.О. Трегубенко має потяг до літературної творчості, з-під його пера з’явилося близько 200 оповідань, новел, гуморесок; у «Промені» була надрукована невелика детективна повість «Падіння». Читачі про його творчість відгукуються схвально.
Праця в районній газеті не залишилась непоміченою. У 1973 році Івана Трегубенка прийняли до Спілки журналістів СРСР. Через десять років Іван Олексійович став лауреатом премії «Золоте перо» серед районних, обласних газет, радіо і телебачення. Ще двічі нагороджувався Почесними грамотами Одеської облдержадміністрації за вагомий внесок у розвиток вітчизняної журналістики. Нині І.О. Трегубенко – член Національної спілки журналістів України.
Якщо говорити про життєве кредо Івана Олексійовича – то він намагається будь-яку розпочату справу доводити до кінця. Не сприймає слів «не можу», «не зумію», «не впевнений»; якщо поставив перед собою завдання, обов’язково виконає. Не терпить у людських взаєминах байдужості.
Іван Трегубенко – юний душею, допитливий, швидкий на жарт і не скупий на добре слово.
Щастя Вам в усьому, і хай завжди буде щедрою Ваша журналістська нива.
Лариса ПІВТОРАК, власкор «Одеських вістей»
