Хто з наших читачів не знає, що бездоріжжя в сільських районах Одещини таке, що про нього вже соромно й писати, й слухати? Але помиляється той, хто вважає, що нібито чиновники, яким належить займатися будівництвом сільських доріг, насправді ним зовсім не займаються. Тому не треба згущувати фарби і без кінця цитувати незабутнього земляка нашого Остапа Бендера, який саме в цих краях виношував геніальну ідею раз і назавжди «вдарити автопробігом по бездоріжжю і «разгільдяйству».
Скажімо, жителі Красних Окон і поближніх сіл теж упродовж багатьох десятиліть вважали, що ні в районі та в області, ні взагалі в Україні, ніколи не знайдеться ні такої сили і влади, ні таких коштів, які б допомогли їм збудувати якихось там 2700 метрів більш-менш пристойної дороги, що веде від райцентру до Новосамарки. Ну, не вірилось тисячам людей, що колись-таки настане день, якого оті злощасні три кілометри суцільного бездоріжжя буде подолано, і, щоб добутися до райлікарні та інших установ і закладів райцентрівських, уже не доведеться робити «гак» на 50 (це в обидва боки) кілометрів.
Мабуть, красноокнянці так і залишилися б назавжди зневіреними, аж раптом десь наприкінці 80-х, серед цілком правдивих чуток про приліт інопланетян та розпад Радянського Союзу, до красноокнянців долинула і абсолютно невірогідна чутка про те, що, мовляв, ось воно: гряде будівництво магістралі районного масштабу! І не те, що гряде, а вже навіть розпочинається. Бо й справді, з’явилися якісь люди з геодезійними лінійками, почали складатися й узгоджуватися плани дороги та її кошторис. І нарешті, в такому тепер уже далекому 1990 році будівництво розпочалося.
Ні-ні, не поспішайте полегшено зітхнути, не впадайте в таку ж наївність, в яку свого часу впали красноокнянці. Бо що таке 18 років для «грандіозної» , понад двокілометрової, будови від Красних Окон до Новосамарки?! Розпадалися одні і створювалися інші держави: змінювалося керівництво і депутатський корпус усіх рівнів; цей нещасний відтинок дороги вже давно можна було б вимостити хоч скаргами, якими красноокнянці щороку завалюють усі мислимі інстанції, а хоч золотими злитками солодких обіцянок, якими під час чергових виборів кандидати в депутати ощасливлюють красноокнянців, обіцяючи, що не лише збудують цю злощасну дорогу, а й прокладуть нею тролейбусну лінію Красні Окни – Одеса, з невеличким «гаком» через Стамбул. Але…
Отож бо й воно, що за 18 років дорожники так і не спромоглися збудувати оті 2700 метрів, які здебільшого припадають на непрохідну після дощів та снігу долину. І саме цим стурбовані голова Красноокнянської райдержадміністрації Василь Петрович Арнаут та голова Красноокнянської райради Микола Васильович Лемищук, з якими ми оглядали цю «дорогу довжиною в вісімнадцять років», і які, власне, й звернулися до редакції по допомогу.
Що ж відбувається? З тих документів, які мені надали в районному відділенні «Автодору», випливає, що, розпочате ще в 1990 році будівництво дороги майже на п'ятнадцять років було заморожене. Причина банальна: не знайшлося коштів. Вони з’явилися лише в 2005 році, коли кошторисна вартість будівництва дороги оцінювалася в 18020 тис. грн, а договірна ціна становила 17500 тис. грн. От тільки за три роки далеко не ударних темпів будівництва – знову ж таки, через брак коштів – освоєно було лише трішки більше за 4753 тисячі гривень. А скільки потрібно коштів, щоб нарешті добудувати цю невеличку дорогу, – сказати важко, тому що ціни на все стрімко зростають, отож кошторис доведеться переглядати, з урахуванням інфляції.
Оскільки підрядником у будівництві виступає «Облавтодор», то зв’язуюся з керівником цієї організації Павлом Миколайовичем Даниленком. Він у курсі ситуації, але втішити нічим не може: на 2008 рік державою в особі «Укравтодору», на будівництво дороги Красні Окни – Новосамарка виділено всього лише близько 138 тисяч гривень, які вже освоєно. З огляду на фронт робіт, ця сума настільки мізерна, що про неї соромно й говорити. Але більше жодної гривні на цей рік не передбачено. Відомо, що замовником будівництва виступає Служба автомобільних доріг Одещини, тому веду докладну розмову з начальником відділу експлуатації Служби Михайлом Володимировичем Чистяком.
Він підтверджує, що проблема з цим відтинком дороги залишається, говорить про існуючий договір з «Облавтодором» та про вже відому нам суму цьогорічних вкладень. І теж змушений констатувати, що цьогоріч ані на метр більше мрія красноокнянців про сільський «автобан» не просунеться. Єдине, що залишається з реалій сьогодення, – це об’єднатися всім зацікавленим особам, усім службовцям, від яких залежить розв’язання даної проблеми, і домагатися від уряду, від «Укравтодору», виділення коштів; або ж альтернативно шукати якихось інвесторів.
При цьому хочу звернути увагу всіх отих зацікавлених, і не дуже, осіб на те, що поки що будівництво трьох кілометрів дороги впродовж вісімнадцяти років – це в прямому розумінні заривання грошей у землю. І має рацію голова Красноокнянської райдержадміністрації Василь Петрович Арнаут, який методи і наслідки цього будівництва коментує дуже просто:
– Коли з’являються кошти, шляховики за літо засипають якусь ділянку піском та гравієм, а за осінь і зиму дощі все це розмивають, і треба починати все спочатку.
…Мабуть, читачі чекають, що зараз я почну закликати керівництво облдержадміністрації та депутатський корпус області пройнятися важливістю цієї проблеми, допомогти красноокнянцям, домогтися від уряду… Нічого подібного! Пропоную взагалі не завершувати це 18-річне будівництво!
Ну й що з того, що селянам і далі доведеться під час кожної поїздки до райцентру, замість шести (в обидва боки), долати п’ятдесят кілометрів, витрачаючи час, нерви, пальне і кошти?! Зате вже за рік зможемо відзначити перший, 20-річний, ювілей будівництва цієї «дороги в нікуди». А з часом святкування переросте в традицію відзначення «Всеукраїнського дня бездоріжжя і «разгільдяйства» на Красноокнянщині». Відтак нечисленні гості та туристи (не всі зможуть добутися через бездоріжжя) милуватимуться величною стелою, на якій викарбуємо прізвища всіх чиновників, усіх часів і рангів, які зобов’язані були збудувати цей сільський путівець, але так і не спромоглися на це…
Чи, може, все-таки відмовимося від такої райдужної, туристично-бездорожної перспективи, й тихо, по-діловому, усією громадою, добудуємо нарешті цю багатостраждальну трикілометрову дорогу?
