ВІДСТОРОНЕННЯ ВІД РОБОТИ
Стаття 46 Кодексу законів про працю України (КЗпП України) допускає відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом у разі:
-появи на роботі у нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп’яніння;
-відмови або ухилення від обов’язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;
-в інших випадках, передбачених законодавством.
При відстороненні трудові відносини не припиняються, не припиняється також і дія трудового договору, але працівник тимчасово до роботи не допускається.
Що ж стосується оплати часу відсторонення, то щодо цього законодавством прямо чи побічно встановлено такі варіанти:
-заробітна плата за період відсторонення не зберігається;
-заробітна плата за період відсторонення не зберігається, але відшкодовується на основі спеціального Закону;
-заробітна плата за період відсторонення зберігається повністю;
-заробітна плата зберігається у розмірі двох третин тарифної ставки (посадового окладу);
-за період відсторонення працівникові виплачується допомога по соціальному страхуванню.
Отже, у разі появи на роботі в нетверезому стані працівник повинен бути відсторонений від роботи. Обов’язок відсторонення такого працівника передбачено у ст. 17 Закону України «Про охорону праці», згідно з яким на власника покладається обов’язок управління охороною праці, зокрема, здійснення контролю за додержанням працівниками правил охорони праці. Такий висновок випливає також із ст. 4 Указу Президії Верховної Ради УРСР від 29.05.1985 року «Про заходи щодо посилення боротьби проти пияцтва, алкоголізму, викорінювання самогоноваріння», яким встановлена адміністративна відповідальність керівників, які не вжили заходів по відстороненню від роботи осіб, які перебувають у нетверезому стані (ст. 179 Кодексу України про адміністративні правопорушення). Крім того, в окремих нормативних актах прямо формулюються норми, що забороняють допуск до роботи осіб з ознаками алкогольного сп’яніння (ст. 45 Закону України «Про дорожній рух», п. 46 Правил безпечної експлуатації електроустановок, п. 5 Положення про державну автомобільну інспекцію МВС тощо).
Факт появи на роботі у нетверезому стані, який дає підстави для відсторонення працівника від роботи, може бути встановлений не тільки актом медичного обстеження, але й іншими доказами, у тому числі показанням свідків.
Час, протягом якого працівник не працював внаслідок відсторонення з розглянутої підстави (пияцтво), оплаті не підлягає відповідно до ст. ст. 94, 113 КЗпП України.
Стаття 46 КЗпП України передбачає також можливість відсторонення працівника від роботи у разі його відмови або ухилення від обов’язкових медичних оглядів. Основи законодавства про охорону здоров’я (ст. 21) встановлюють, що з метою охорони здоров’я населення організовуються профілактичні медичні огляди неповнолітніх, вагітних жінок, працівників підприємств з шкідливими та небезпечними умовами праці, осіб, професійна діяльність яких пов’язана з обслуговуванням населення або підвищеною небезпекою для оточуючих. Крім того, існує Постанова Кабінету Міністрів України від 23.05.2001 року № 559 «Про затвердження переліку професій, виробництв і організацій, працівники яких підлягають обов’язковим медичним оглядам та видачі особистих медичних книжок». Зазначений перелік передбачає обов’язкове проведення медичних оглядів працівників харчової, переробної, фармацевтичної промисловості, підприємств громадського харчування, торгівлі продовольчими товарами, водопостачання, освітніх, дитячих та лікувально-профілактичних установ, пралень, перукарень та деяких інших категорій працівників. Крім того, відповідно до ст. 191 КЗпП України, особи молодше 18 років, приймаються на роботу тільки після попереднього медичного огляду і надалі, до досягнення 21 року, щорічно підлягають обов’язковому медичному огляду.
І у цьому разі відсторонення працівника від роботи йде без збереження заробітної плати, а відмова від проходження медичного огляду є порушенням з боку працівника трудової дисципліни з можливістю застосування відносно нього відповідного стягнення.
Також підлягають відстороненню від роботи без збереження заробітної плати працівники, які ухиляються від навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної безпеки. Якщо працівник усуне перешкоду для допуску до роботи (пройде курс навчання, інструктажу, складе відповідний іспит), йому відразу ж повинна бути надана можливість продовження роботи. Разом з тим, якщо працівник навчався, потім проходив перевірку знань, але не склав іспит, то у даному випадку він відсторонюється від роботи з оплатою в розмірі двох третин тарифної ставки (посадового окладу). Підстава для саме такого рішення – ч. 1 ст. 113 КЗпП України, оскільки відсторонення не пов’язано з винними діями працівника.
Підставою для відсторонення від роботи у певних випадках може бути відсутність документа, який надає право на керування транспортним засобом або іншим механізмом (водії, члени екіпажів повітряних та морських суден, спеціалісти, пов’язані з рухом поїздів і маневровою роботою тощо). Крім того, відсторонення може відбуватися за невідповідністю умовам праці та вимогам нормативно-технічної документації спецодягу, спецвзуття або засобів індивідуального захисту, в яких працівники перебувають на робочих місцях. Питання про оплату часу відсторонення у цьому разі розглядається залежно від наявності вини працівника.
Державні службовці можуть бути відсторонені від роботи, крім випадків, перелічених у ст. 46 КЗпП України, ще і в інших випадках (ст. 22 Закону України «Про державну службу»). Підставою для відсторонення є невиконання службових обов’язків, що призвело до людських жертв або заподіяло матеріальної чи моральної шкоди громадянинові, підприємству, установі, організації чи об’єднанню громадян. Право приймати рішення про відсторонення державного службовця від виконання обов’язків за посадою надано керівнику державного органу, в якому працює цей службовець (обов’язкове відсторонення щодо державних службовців не встановлене).
Термін відсторонення державних службовців від роботи не повинен перевищувати часу, протягом якого проводиться службове розслідування. При цьому час службового розслідування обмежено двома місяцями.
Стаття 22 вказаного закону прямо передбачає, що на час відсторонення за працівниками – державними службовцями зберігається заробітна плата.
Особливий випадок відсторонення працівників пов’язаний з вимогами судових або прокурорсько-слідчих органів. Керівник зобов’язаний виконати постанову слідчого про відсторонення від роботи посадової особи, обвинуваченої у скоєнні злочину. Про відсторонення від роботи слідчий виносить постанову і направляє її для виконання власникові або уповноваженому ним органу за місцем роботи обвинуваченого. За невиконання постанови слідчого встановлена адміністративна відповідальність (ст. 185-б Кодексу України про адміністративні правопорушення). Постанову про відсторонення слідчий вправі винести тільки з санкції прокурора або його заступника (ст. 147 Кримінального процесуального кодексу України). При відстороненні за постановою слідчого збереження заробітної плати не передбачено, але припинення кримінальної справи за відсутністю складу злочину, події злочину, недоведеність участі обвинуваченого (відстороненого) у вчиненні злочину, винесення виправдувального вироку дає працівникові право вимагати виплати середнього заробітку за період відсторонення за рахунок місцевого бюджету (ст. 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду»).
СОЦИАЛЬНЫЕ ОТПУСКА
Украина является социальным государством (ст. 1 Конституции Украины). Принцип социальности при этом предполагает заботу государства и общества о гражданах, которые нуждаются в помощи в связи с возрастом, состоянием здоровья, социальным положением, недостаточным обеспечением средствами существования и т.д.
В контексте настоящей статьи пойдет речь о предоставлении социальных отпусков – как важных социальных прав и гарантий с оплатой за счет государственных бюджетных средств.
Итак, к социальным отпускам относятся:
1. Отпуск в связи в беременностью и родами, который в народе принято называть просто «декретным отпуском» (ст. 17 Закона Украины «Об отпусках»). Суммарная его длительность – 126 календарных дней: 70 дней – до родов и 56 дней – после родов. Как правило, этот отпуск предоставляется сразу на весь указанный период. Если роды оказались осложненными или на свет появились двое или больше детей, то послеродовый отпуск увеличивается еще на 14 календарных дней – до 70 дней. У женщин, отнесенных к I – IV категории лиц, пострадавших вследствие Чернобыльской катастрофы, отпуск в связи с беременностью и родами продолжается 180 календарных дней (90 – до родов и 90 – после).
2. Отпуск по уходу за ребенком до достижения им трехлетнего возраста (ст. 18 Закона Украины «Об отпусках»). Предоставляется по желанию женщины после окончания отпуска в связи с беременностью и родами. Этот отпуск может быть использован полностью или частично также отцом ребенка, бабушкой, дедом, другими родственниками, фактически ухаживающими за ребенком, или лицом, усыновившим либо взявшим под опеку ребенка. По желанию женщины или лица, которое фактически ухаживает за ребенком, они могут работать на условиях неполного рабочего времени или дома (с оплатой труда пропорционально отработанному времени). При этом за ними сохраняется право на получение пособия в период отпуска по уходу за ребенком. Если ребенок нуждается в дополнительном домашнем уходе, то женщине, по ее заявлению, должны предоставить отпуск без сохранения заработной платы на срок, определенный в медицинском заключении, но не более чем до достижения им возраста 6 лет.
3. Дополнительный отпуск работникам, имеющим детей (ст. 19 Закона Украины «Об отпусках»). Отпуск продолжительностью 7 календарных дней без учета праздничных и нерабочих дней предоставляется женщине, которая работает и имеет двух и более детей в возрасте до 15 лет или ребенка-инвалида, или женщине, которая усыновила ребенка, или отцу, который воспитывает ребенка без матери, а также лицу, которое взяло ребенка под опеку. При наличии нескольких оснований для предоставления этого отпуска его общая продолжительность не может превышать 14 календарных дней.
Оформление всех указанных выше отпусков производится на основании соответствующего заявления путем издания приказа (распоряжения).
