Ювілей – це завжди підсумки. І що більше спогадів, оцінок, то яскравіше вимальовується пройдений шлях, вагомішою стає ювілейна дата. Палацу культури «Дружба» у місті Южному – 20 років. На цьому часовому відрізку велика роль належить його директору – Петру Івановичу КУТИНЦЮ. Йому й адресуємо наші запитання.
– Двадцять років від дня заснування – солідний ювілей. Які творчі здобутки Палацу за цей час?
– Головне, що у нас успішно працюють сімнадцять колективів художньої самодіяльності, десять з яких мають звання «народних». Всі вони різні за жанрами, але об‘єднує їх одне – високий рівень творчої майстерності. Вагомим здобутком є те, що ми відродили в місті проведення народних свят (Івана Купала, День Святого Миколая, Широка Масляна, Великодні гаївки, Козацькі забави), плекаємо українські народні традиції. Вивчаємо багатий історичний матеріал, а тоді вже готуємо сценарії. Головне – люди прийняли ці свята, і вони живуть. Не менш важливий здобуток – високий рівень матеріально-технічного забезпечення. Звук, концертне світло, можливості відео дозволяють робити такі програми, які не соромно запропонувати глядачам. Одне слово, йдемо в ногу з часом. Про об’єктивну оцінку роботи і оснащення ПК «Дружба» свідчить визнання Палацу кращим в Україні на Всеукраїнському конкурсі у 2003 році.
– Іншими словами, «Дружбу» можна порівнювати з Національним Палацом «Україна» у Києві?
– Ми не поступаємось. Треба пам‘ятати, що та картинка, яку ми бачимо з екрану, не належить ПК «Україна». Антураж, відеоекрани, піротехнічні можливості створюються іншими організаціями під конкретний виступ кожного артиста. Ми маємо однакові технічні можливості. Як я вже сказав, чудовий концертний звук, сучасний комплект світла, відеопроекційні екрани, підйомники, софіти, падуги, сцена – все маємо і ми. Це дає можливість приймати будь-який творчий колектив саме завдяки тому, що концертний зал і сцена у відповідному технічному стані.
– У великих містах України існують типові архітектурні споруди, але вони поступаються нашому Палацу. Завдяки кому і чому ПК «Дружба» є в цьому сенсі зразково-показовим?
– Палац утримується на кошти Одеського припортового заводу. Зі сторони керівництва, профспілкового комітету підприємства, в першу чергу В.С. Горбатка, В.Я. Дрібнохода, є розуміння, що колективи, увесь складний механізм потребують грошей на функціонування та розвиток. Ми у значно кращому становищі, ніж ті Палаци культури, які не мають таких меценатів, де нема кому вболівати за потрібну людям справу.
– Як Ви оцінюєте загальний рівень розвитку аматорських колективів, масової культури? Чи існує якась державна програма її підтримки та розвитку?
– Як на мій погляд, це біда України. Насамперед тому, що після розвалу Союзу фінансування значно погіршилось. Адже основа загальної культури народу, мистецтва – це якраз аматорство, яке розвивалось у сільських будинках культури і клубах, державних установах, що добре фінансувались, у тому числі за рахунок профспілок. І вина в тому не тільки держави. На жаль, економіка переживає не найкращі часи. Спостерігається невтішна закономірність. Зарплати в нашій галузі здебільшого низькі, тому і навчання в профільних вузах не престижне. Вибачте, але часто-густо зазивають людей з вулиці, справжніх фахівців залишилось мало. Ось таке замкнуте коло. На жаль, виходу не видно. Якщо з’являться раптом гроші на розвиток культури, мистецтва, бібліотек – миттєвого результату не слід чекати… Адже для відродження престижу професії знадобиться не один рік. До того ж підготовка спеціалістів триває 5-6 років. Дев’яносто відсотків самодіяльної культури в Україні утримується за рахунок ентузіазму поодиноких особистостей та меценатів. Така ситуація породжує песимізм...
З одного боку, культуру нації визначають аматорство, фольклор, народна пісня… І є колективи, театри, бібліотеки національного масштабу. Вони – обличчя і престиж держави в світі.
– Розкажіть про географію виступів творчих колективів ПК «Дружба». Публіка яких країн сприймала южненських митців найбільш прихильно?
– Українська культура, мова, народне вбрання суттєво відрізняються від інших, чим і приваблюють, цікавлять закордонних глядачів. Наприклад, український гопак – дуже швидкий, ритмічний танок. Таких мало. Додайте високу виконавську майстерність... У Голандії нас якось запитали, чи не крутиться голова у танцюристів. На перший погляд, просте питання. Де б ми не були, всі номери, виступи сприймаються дуже органічно. Наші колективи виступали в Голландії, Німеччині, Польщі, Угорщині, Словенії, Словаччині, Італії, Греції, Румунії, Туреччині, Канаді. В останній країні побував козацький гурт «Чорномор». В Торонто розвинуте танцювальне і вокальне мистецтво. А от, скажімо, козацьких гуртів на зразок нашого немає. Тому для них це була несподіванка.
– Розкажіть, будь-ласка, про творчі плани.
– Я не відокремлюю Палац культури «Дружба» від міста. Літо – це пора відпочинку, фестивалів. У нас є багато ідей, задумів. Мабуть, необхідно мати якийсь поштовх. Адже для проведення фестивалів необхідні кошти. Це важлива справа насамперед для Южного в цілому. І за один раз це неможливо зробити. Наприклад, «Таврійські ігри» в Новій Каховці існують багато років. Маленькі культурні акції ми можемо організувати самі. А щось більш масштабне – за допомогою управління освіти, культури, спорту та молодіжної політики, влади міста. Творчих і технічних можливостей вистачає, маємо чималий досвід у проведенні масових заходів.
Ми хотіли б провадити в Южному великі танцювальні фестивалі. Колись існував джазовий фестиваль ім. Утьосова. На жаль, змінилась ситуація в ДП «МТП Южний», змінилось відношення до заходу зі сторони обласного управління культури. І джазовий фестиваль залишився лише згадкою. Ми не плануємо розширювати кількість колективів. Всі нові, оригінальні ідеї стараємось підтримувати. Наприклад, організували навчання бальним танцям дорослих. Без грошей виділили приміщення для репетицій юнацького рок-гурту, студії брейк-дансу. Загалом, вдосконалення, урізноманітнення у нашій роботі – це є норма життя.
– Спасибі за цікаві відповіді. Бажаю колективу ПК «Дружба» подальшого розквіту та натхнення.
