Жителі Сичавки виступили з ініціативою включити їхнє село в межі міста Южного. У зв’язку з цим декілька запитань заступнику міського голови Миколі ЄЛІЗОВУ.
– Миколо Андріановичу, чи можливе таке взагалі?
– В даному випадку потрібне волевиявлення людей Сичавки і, звичайно, копітка робота з боку Южненської міської ради, її депутатського корпусу.
А все розпочалось із спільного бажання включити в межі міста земельну ділянку колишнього сокового заводу, аж до порту Южного. Оскільки ця площа (близько 2000 гектарів) належить сільчанам, потрібні рішення сесій, – як нашої, так і Сичавської, Комінтернівської, а далі – області і Верховної Ради України. З клопотанням ми вже до неї звернулись. Тепер потрібний новий генеральний план. Над цим сьогодні і працюємо. А коли так – то варто в цьому розрізі подумати й про входження самої Сичавки в межі м. Южного. Основна частина опитуваних не проти, в тому числі орендарі та підприємці, але на здійснення плану потрібна кругленька сума: більше мільйона гривень.
– А навіщо вам зайві проблеми?
– Сьогодні Сичавка де-юре належить Комінтернівському району, а де-факто вона вже давно приєднана до нас. Значна кількість жителів сусіднього села працює в Южному, чимало дітей навчається у наших школах, відвідують різноманітні гуртки. Сичавці проникли в усі сфери життя міста, і цей процес уже не зупинити. Тож зрозуміло, що ми не йдемо з проханням задля нашої користі. Це вже потрібно сичавцям. На сесії міськради це питання осмислили. Звернулись до депутатів сільської ради. На засіданні комісій не всі підтримали нашу пропозицію. Більшість була проти.
– Можливо, бояться, що місто не буде належним чином звертати увагу на розвиток села?
– Нічого подібного. Ми підрахували, що бюджет села значно зросте. Сьогодні із нашого бюджету до Києва забирають 27 мільйонів гривень. А оскільки бюджет будь-якого населеного пункту розраховується, виходячи з кількості його жителів, то, ясна річ, наш бюджет зросте на число членів громади. Щодо влади: в селі залишиться виконавча влада, а депутати працюватимуть в міській раді і, звісно, будуть відстоювати інтереси села.
Більшість хоч і проголосувала проти нашого плану, але вирішила відправити делегацію в місто Іллічівськ. (Там три села приєдналися до міської території і мають від того значні вигоди). Візьміть таку сферу, як надання невідкладної допомоги. Нам сьогодні заборонили її надавати сичавцям, посилаючись на незаконні витрати з бюджету. Скажіть тепер, скільки хворому потрібно очікувати допомоги з Комінтернівського, до якого кілька десятків кілометрів, – години дві? А з нашого міста «швидка допомога» приїде за кілька хвилин. Ми добре розуміємо, що допомогти вмираючій людині – святий обов’язок, а, виявляється, бюджетні гроші опираються не на святість, а на закон. Відчуваємо себе винними, а допомогти не маємо права. Отож посудіть, кому вигідніше – нам мати в своєму складі Сичавку чи сичавцям бути у нашому складі?
– То так може дійти до того, що й школярів не будете приймати із Сичавки?
– Ну це вже занадто. Кожна дитина має право навчатись, де хочуть її батьки чи вона сама. Але, погодьтесь, бюджет кожної школи теж розраховується на певну кількість учнів та вчителів. І ми беремо на себе відповідальність і за навчання тих учнів, які приходять до нас з інших сіл. (Це не лише Сичавка, а й Візирка, Нові Біляри, Чорноморське і навіть Фонтанка). Тому й говоримо, обсудіть, добрі люди, це важливе питання в своєму селі, врешті, вийдіть на референдум.
– А чи не буде комінтернів-ська влада проти цього благородного наміру?
– Ми вже мали розмову із головою районної держадміністрації на цю тему. Там такої думки: на все воля людей. Тож сичавці самі мають визначитись, де їм буде краще. Ми знаємо, що таке село. Це сотні проблем. Серед них забезпечення питною водою, ремонт доріг, вивезення твердих побутових відходів, каналізація. А такі життєво необхідні питання, які часто виникають у сільчан, як звернення до прокуратури, міліції, податкової інспекції, фонду соціального страхування, Пенсійного фонду, паспортної служби, відділу земельних ресурсів... Всі ці служби перебувають за десятки кілометрів. У всіх названих випадках до Южного потрапити куди простіше, з набагато меншою витратою дорогого часу. Наше місто тільки наближає всі ці служби до сільчан. Я розумію, що є чимало зацікавлених осіб, які знайдуть причини, щоб у жодному разі не приєднуватись до нашої пропозиції. До речі, ніякої нам вона не дає вигоди, окрім проблем. Та для простих громадян наша пропозиція – це лише велика користь.
Як людина відповідальна за комунальну службу, розумію, яку тяжку ношу ми беремо на свої плечі... І дивуюсь позиції тих, хто йде проти...
– Миколо Андріановичу, Ви сказали, що сичавці уже сьогодні користуються міським бюджетом, коли навчаються в школах, а також міською інфраструктурою. Чи не зменшите кількість бажаючих працювати і вчитись в наших школах?
– З точки зору формування бюджету ми повинні спиратись на закон. Та ніяких кордонів, ніяких перепон встановлювати не збираємось. Нам бути разом визначено самою долею, тож не варто обманювати самих себе. Ми добре усвідомлюємо, що не все відразу буде гаразд, не всі питання охопимо. Але такі програми (на п’ять чи десять років), як програми прокладання каналізації, доріг, газифікації, захоронення твердих побутових відходів вирішуватимуться в першу чергу. Ми Сичавку за культурним розвитком наблизимо до рівня нашого міста. Хочу ще сказати тим, хто вважає, нібито таким чином ми прагнемо одержати нові землі. Шановні, у місті ще стільки неосвоєних площ, що вистачить активної роботи не на один рік.
