Кожного разу, буваючи в Одеському спеціалізованому лікувально-профілактичному санаторії Міністерства праці та соціальної політики «Салют», ставлю його керівникові заслуженому лікарю України Миколі Васильовичу ІВАНОВУ традиційне запитання: «Які у Вас гарні новини?» Він, підкреслено спокійний, привітно посміхаючись, відповідає: «Хвалитися не будемо, але зрушення на краще є». І я уважно слухаю його розповідь про те, як використано три мільйони гривень, виділені минулого року Міністерством праці та соціальної політики на капітальний ремонт санаторію. А потім на власні очі побачив відремонтований дах (раніше він протікав) над спальним корпусом, нові водонагрівальні та парові котли. Оновився харчоблок, де встановлено електропечі, жарочні шафи, у яких випікають тепер булочні вироби. У їдальні замінено столи й стільці, оновлено посуд. Приємно було бачити те, як змінилися холи, у яких пацієнти, що лікуються в "Салюті", можуть поспілкуватися, подивитися телепередачі, почитати періодику або книжки.
А оздоровлюються у цьому санаторії насамперед ветерани Великої Вітчизняної війни із усіх регіонів України. До їхніх послуг одно– та двомісні палати зі зручностями. Медвідділення з'єднано теплими переходами з їдальнею, із клубом, бальнеофізіотерапевтичним відділенням та діагностичними кабінетами. Працюють аптечний кіоск, поштове відділення, перукарня, клуб, бібліотека, телефони-автомати. Ну й, звичайно ж, візитною карткою "Салюту" є його лікувально-профілактична база із водолікувальним та фізіотерапевтичними відділеннями, грязелікарнею і багатьма лікувальними кабінетами. Із особливим задоволенням Микола Васильович розповідає про своїх колег, які, як кажуть, вдень і вночі піклуються про пацієнтів, роблячи усе від них залежне, щоб поліпшити здоров'я ветеранів.
– Сьогодні у санаторному комплексі, розрахованому на 420 місць, розташованому в знаменитій курортній зоні "Аркадія", працюють на благо потребуючих у лікуванні 26 лікарів, з яких 16 мають вищу категорію, а 10 – першу. Із 82 чоловік середнього медперсоналу 45 одержали вищу категорію.
Без перебільшення гордістю колективу, а це 407 фахівців різного профілю, можу назвати завідувача відділення, лікаря першої категорії Юрія Володимировича Чреватенка, начальника медичної частини Валентину Миколаївну Чернишову, дієтичного лікаря Валентину Інокентіївну Сатановську, мого заступника з технічної частини Валентина Стефановича Столяра, начальника відділу кадрів Галину Володимирівну Ромайкіну, – говорить Іванов підкреслено шанобливим тоном. – Взагалі, у нас не можна працювати так-сяк. Такі в колективі не приживаються. Запитайте про це шанованих, авторитетних санітарок Олену Скороду та Галину Фарафонову або досвідчених, відданих справі медсестру Інну Чеснокову, старших медсестер Людмилу Ніконову, Надію Єфімову, і вони підтвердять справедливість моїх слів.
– Миколо Васильовичу, чи можна зробити висновок про те, що Мінпраці та соцполітики стало проявляти більше турботи про санаторії, судячи з гарних змін, які мені довелося побачити?
– Безумовно. Особливо відзначу той факт, що два місяці тому було виділено 500 тисяч гривень на поліпшення харчування пацієнтів. І тепер на добу припадає по двадцять п'ять гривень на кожного пацієнта замість нещодавніх сімнадцяти.
– Звичайно, за нинішніх цін на продукти і ця цифра не може задовольнити бажаних потреб. І, взагалі, як вам вдається виживати за нинішнього фінансування та зростання цін. Адже буває, що доводиться вирішувати поточні питання на ентузіазмі.
Іванов, посміхнувшись, відповів:
– По-перше, як точно підмітив американський філософ Емерсон Ральф, нічого видатного ніколи не було досягнуто без ентузіазму. А по-друге, ми знайшли керівників сільгосппідприємств, які чудово знають, що кращий серед людей той, хто більше приносить користі іншим. Вони відпускають продукцію для хворих ветеранів війни, чорнобильців, афганців без усіляких накруток. Назву серед багатьох Володимира Івановича Руденка із Комінтернівського району та Петра Павловича Дмитрука із Біляївського району. Ось вже багато років вони підтримують економічно "Салют".
– А коли Ви очолили санаторій?
– Дванадцять років тому. Це були роки боротьби за виживання та збереження по-своєму унікального санаторію. Важливо те, що у суспільстві часто змінювалися обставини, але принцип небайдужості до страждань потребуючих у допомозі не порушувався. І в цьому заслуга Міністерства праці та соцполітики. Щороку у санаторії оздоровлювалося понад 6 тисяч чоловік.
Не помилюся у висновку про те, що керівництво Міністерства, а воно неодноразово змінювалося за ці 12 років, проявляло кадрову мудрість, довіряючи керівництво "Салютом" саме Миколі Васильовичу Іванову, який має за плечима і армійське загартування, й досвід керівництва санаторно-курортним комплексом області, і певні досягнення у науково-практичній діяльності. Він пишається тим, що "Салют" став переможцем у номінації "Кращий роботодавець року міста Одеси". Що стосується особистих заслуг, то про них Іванов не говорив. А його невтомну працю на ниві охорони здоров'я відзначено орденом "За заслуги" ІІІ ступеня, медалями, почесним знаком "Відмінник охорони здоров'я".
Сьогодні заслуженому лікареві України, полковникові медичної служби у відставці, мудрому керівникові та прекрасній людині (так відгукуються про нього колеги) виповнюється сімдесят років. Ювілярові надійшло багато привітань. Йому особливо дорогі слова вдячності, сказані тими, хто лікувався і лікується в санаторії та заради кого він, лікар і за покликанням, і за станом душі, разом із очолюваним ним колективом трудяться у поті чола свого.
Чергове знайомство із добрими змінами у "Салюті" я завершив переглядом Книги відгуків. Це своєрідна атестація якості роботи «салютівців». Ті, кому вони допомагали поліпшити здоров'я, не скупляться на слова вдячності. Є у відгуках і поради, й пропозиції, хоча і рідко, але зустрічаються нотки й незадоволеності чимось. На будь-який такий "сигнал" негайно реагує сам керівник санаторію. Тому що, на його глибоке переконання, перевірене багаторічною практикою, той, хто байдужий до тривог та страждань інших, той не заслуговує на право хоч якось впливати на них, а тим більше керувати ними. Тому й поважають Іванова люди за те, що байдужість до них йому абсолютно протипоказана.
