«БЛАГОДАТЬ, МАБУТЬ, ТАМ ПАНУЄ...»
Паломництво по святих місцях – мрія багатьох православних людей. Мені пощастило стати учасником хресного ходу до храму Христа Спасителя.
Прочани Одеського Свято-Іверського монастиря, одержавши благословіння у Свято-Пантелеймонівському монастирі, автобусом з молитвами вирушили у 10-денну подорож до білокам'яної Москви. Далека дорога, сон в автобусі, втома – це нікого не засмутило. О шостій годині ранку ми вже стояли у перших рядах урочистого ходу. Москва зустріла нас дуже гостинно, організовано, забезпечивши охорону протягом усього шляху від Коломенського собору – саме звідси почався хресний хід до храму Христа Спасителя, а це близько 20 кілометрів.
Сюди прибули люди з України, Росії, Білорусі, словом, із всіх колишніх республік Союзу і навіть із далекого зарубіжжя. Колону православних прочан склали люди різного віку – віра в Бога об'єднала і молодих, і літніх. Люди молилися за Україну, за Росію, за те, щоб наші країни були кращими, чистішими і повернулися лицем до Бога, до розсудливості. Хресний хід, у якому взяли участь понад 15 тисяч осіб, подолали цей шлях з молитвою «Господи Иисусе Христе Сыне Божий, помилуй нас грешных». Вулиці були заповнені народом. Цей шлях привів прочан до Московського храму Христа Спасителя, де відбувалось богослужіння патріарха Московського і Всія Русі Алексія ІІ. Після служби патріарх подякував за участь у хресному ході прочанам.
Наша група, з Одеського Свято-Іверського монастиря, після хресного ходу йшла далі святими місцями, де в різні часи ступала нога багатьох святих.
Побували ми і в Оптиній пустині – одному з найдавніших монастирів Росії. Дух світу Христового, знайдений через святе старецтво, відчувався скрізь і усіма. Особлива атмосфера, неповторна зосередженість і багатослівна тиша... Блаженством, духовністю і добром дихає кожен куточок обителі, охоплюючи відвідувачів незвичайною духовною силою. До речі, у своїх листах М.В. Гоголь писав: «Я заїжджав в Оптину пустинь і назавжди залишився про неї спогад. Я гадаю, на самій Афонській горі не краще. Благодать, мабуть, там панує».
Час у цих чудових незвичайною божественністю обставинах, спливав швидко, як добрий сон. За 10 днів ми відвідали храми і монастирі міст Задонська, Москви, Дівєєва, Мурома, Сергієва Посаду, Серпухова, Шамордіна. І скрізь після вечірньої служби проходили хресні ходи. У всіх монастирях або в їхніх околицях є цілющі джерела різних святих. Купальні, температура води у яких у будь-який час року не перевищує +4 – +6оС. Здавалося б, у таку крижану воду, від якої ломить кості, непідготовленій фізично людині навіть ступити не можна, тим більше три рази поспіль поринути з головою. Але Божа благодать спростовує це, на собі переконався. Юрби людей годинами стоять у черзі (а це я сам бачив), щоб зануритися з молитвою у святе джерело. Наша група пройшла цю купіль в 10 джерелах, не одержавши при цьому ні ознобу, ні нежиті, навіть простого «чхання», а навпаки, ми отримали блаженство, зцілення душевне і фізичне. Нехай на час, але це правда. Віку для тих, хто купався в джерелі, не існувало. Це були маленькі діти і дорослі, люди похилого віку і хворі інваліди на візках і носилках.
Подорожуючи святими місцями ми прикладалися до ікон, святих мощей преподобних Серафима Саровського, Сергія Радонежського, святої праведної блаженної Мотрони, святителя Тихона Задонського і до багатьох інших. Перебуваючи у храмі і у просторі святої обителі, людина сама стає чистішою, шляхетнішою, багатшою душею.
Через покаяння відходять на задній план темні думки, і людина очищається душею, цього так нам не вистачає в повсякденному житті. (Непогано було б і нашим українським політикам подумати про це).
Поїздка закінчилася. Але величезний духовний скарб, як шлейф тягнеться. Про все не розповісти. Це потрібно бачити і відчувати. Мені важко знайти слова про ті миті, коли ми ночували всією групою в монастирському храмі Сергієва Посаду, серед безлічі ікон і святинь. Це дивний, незвичайний стан душі і тіла. Здорово і легко. Благодать!
Сказати, що це була екскурсія по храмах і монастирях – це нічого не сказати (хоча екскурсії і провадилися). Це було прилучення до духовності, до благодаті Божої – до Неба.
Валентин АВЕЛІЧЕВ, член Національної спілки журналістів України
КОЛИ ЗВУЧАТЬ ЦЕРКОВНІ ДЗВОНИ
Свято Різдва Іоанна Предтечі для парафіян і настоятеля храму Касперовської ікони Божої матері протоієрея Олега в цьому році було особливо урочистим і значущим. Адже цього дня, крім святкової літургії, акафіста Іоанну Предтечі та освячення води, сталась ще одна знакова подія. До Саврані приїхав архімандрит Віктор, благочинний Балтського округу, намісник Свято-Ільїнського монастиря, настоятель Балтського собору Успіння Божої Матері.
Приїзд духовної особи високого сану був викликаний тим, що його запросили освятити місце для спорудження дзвіниці. А ще по милості Божій благочинний привіз часточку мощей Іоанна Предтечі, до яких мали змогу прикластись всі парафіяни церкви Касперовської ікони Божої Матері.
Високого духовного гостя вітали голова райдержадміністрації Микола Базей, голова райради Микола Бадюл, настоятель храму Касперовської ікони Божої Матері протоієрей Олег. На свято прибули також настоятелі сусідніх храмів, парафіяни.
По приїзді благочинний благословив всіх присутніх. Потім відправив молебень і освятив дзвони та місце, де будуватиметься для них дзвіниця.
Напередодні благочинний побував у селі Слюсаревому, де освятив місце під будівництво церкви, а в селі Дубиновому відслужив нічне бдіння.
В своїй проповіді на освяченні дзвонів і місця під дзвіницю архімандрит Віктор сказав, що там, де звучать церковні дзвони, відступає зло, вони відганяють все нечестиве, все погане, а кличуть до добра, миру, любові.
Дуже хочеться, щоб духовність запанувала над буденністю, над всіма нашими матеріальними клопотами. Щоб люди стали добрішими, милосерднішими, щоб були готовими на самопожертву заради ближнього, як вчать тому Свята церква та її служителі. Заради торжества добра і любові і їздить архімандрит Віктор по нашій Україні. А далі шлях його проляже аж до Сибіру, куди вже є запрошення.
Лариса ПІВТОРАК, власкор «Одеських вістей», Савранський район
