«Тож запрошуємо, друзі, в надвечірню годину
На замріяний вогник, що зігріє серця,
Об’єднає, згуртує в єдину родину,
І на многії літа їй не буде кінця».
Це рядки з пісні, яку написали місцеві автори Альбіна Михайлівна Розсолова та Іван Григорович Чернега спеціально для колективу клубу. Вона має стати «візиткою» вокального ансамблю. Бо в цих словах – ніби відображення долі кожної з учасниць.
…Якось прийшла до офісу районної організації СПУ. З кабінету линула пісня. «Що це за співи в робочий час?» – подумала. Виявилось: члени Савранського клубу «Затишок» провадили репетицію. Так сталося, що приміщення, в якому з дня заснування клубу збирались на репетиції, продали бізнесовій структурі. І тоді перший секретар райкому СПУ Лідія Юхимівна Поліщук запропонувала: «Збирайтеся у моєму кабінеті». Потім ще й баян з дому привезла, аби акомпаніатор не носив туди-сюди свій. Жінки з радістю погодилися. Лідія Юхимівна зробила це не з політичних міркувань чи з метою агітації. Аж ніяк!
Вона – колишній педагог, розуміє, як важливо приділити людям увагу, хоч якось допомогти у їх нелегкому житті-бутті. Не залишилась осторонь і тоді, коли програмою «Надвечір’я» намічались зйомки «Затишку». Аби прийняти і забезпечити роботу телевізійників, потрібні були кошти, яких, звичайно у клубі не мали і на фінансування з боку району теж не сподівались. От і поклопоталась керівник районної організації СПУ, звернулася до обкому партії. Кошти виділили. На жаль, з об’єктивних причин зйомки довелось відкласти на невизначений термін. Проте члени клубу сподіваються, що «Надвечір’я» таки приїде до Саврані.
А починалося все так. У 1999 році голова районної жіночої ради Лариса Антонівна Кисілевська (до речі, очолює вона цю організацію вже близько 20 років) вирішила: треба створити клуб для людей похилого віку, аби вони мали можливість проводити дозвілля разом. Не секрет, що з виходом на пенсію про колишнього працівника забувають керівники, і нерідко пенсіонери залишаються наодинці зі своїми проблемами , а головне – самотніми, особливо коли поруч немає дітей. В одному з пунктів статуту районної жіночої ради записано: «Організація дозвілля людей похилого віку». От і взялася Лариса Антонівна створювати жіночий клуб. Постало питання, де взяти приміщення. Допомогла начальник районного відділення зв’язку Надія Іванівна Швець – дозволила безкоштовно орендувати одну з кімнат старої будівлі пошти, яка на той час стояла пусткою.
Можна здогадуватися, в якому стані вона була. Але жінок-ентузіасток це не злякало. Вони самі її побілили, пофарбували. Л.А. Кисілевська домовилася із тодішнім лісничим Слюсарівського лісництва Анатолієм Івановичем Слободанюком – виготовили великий стіл і лавки. В об’єднанні громадського харчування взяла декілька столів і стільців, жінки принесли з дому дещо з посуду, картину, рушники, шашки, шахи, доміно. Коротко кажучи, зробили кімнату затишною. Тож і клуб, зрозуміло, став називатись «Затишок». Спочатку збиралися просто поспілкуватись, пограти в настільні ігри, відзначити якесь свято чи день народження когось із учасників. Виявилося, що більшість люблять співати, і жодна зустріч не обходилася без пісень. Відтак виникла ідея створити вокальний ансамбль. Одна з учасниць, Галина Олександрівна Александрова, спочатку попросила свого сина Володимира Брицького, викладача дитячої музичної школи, прекрасного баяніста і фахівця, акомпанувати співакам. З ентузіазмом почались репетиції.
До речі, хоча клуб вважався жіночим, стали приходити й чоловіки. Вони і співали, і брали участь у всіх заходах, які провадились клубом. Перший виступ «Затишку» на сцені районного Будинку культури сприйняли добре. Згодом колектив став брати участь у концертах з нагоди державних і професійних свят. Нерідко аматори співали в сільських клубах району, дарували добрий настрій пацієнтам концебівського Будинку для самотніх стареньких громадян, виступали перед ветеранами війни. Одними з перших членами клубу стали колишні зв’язківці Надія Іванівна Томашпільська, Ніна Емануїлівна Ліщенко, Емілія Дмитрівна Біліченко. А Алла Іванівна Петрушина, ветеран війни Павло Якович Гребенюк (на жаль, уже покійний), Іван Антонович Красій та його дружина Олена Іванівна, Федір Іванович Тіщенко прийшли услід за ними. Згодом клуб поповнився новими активістами: Світланою Данилівною Данчук, Юлією Онисимівною Терлецькою, Марією Степанівною Гонтар, Нелею Олександрівною Васютою, Раїсою Іванівною Кривою та іншими. Оскільки акомпаніатор Володимир Брицький через велику зайнятість на основній роботі, не зміг надалі забезпечувати музичний супровід, йому на зміну прийшов Іван Григорович Чернега, теж викладач музичної школи. Незмінним музичним керівником ансамблю є Раїса Остапівна Хоменко. Вона має не лише спеціальну освіту, а й чудовий голос. На жаль, склад учасників змінюється, оскільки люди тут солідного віку, доводиться залишати клуб за станом здоров’я, сімейними обставинами. Як не прикро, декілька членів «Затишку» пішли на вічний спокій.
У 2001 році програма «Надвечір’я» запросила «Затишок» на фестиваль ветеранських колективів. Звичайно всі були схвильовані і раді, що репрезентуватимуть Одещину на такому солідному рівні. Справедливості заради слід сказати, що виступили савранці непогано. Особливо запам’яталась глядачам «Пісня про Саврань», написана місцевим автором Ліною Барсаковою, у виконанні Раїси Хоменко. Щоправда, сценічні костюми виконавців (до речі, пошиті за власні кошти) бажали кращого, але «Затишок» запам’ятався, очевидно, авторам програми і ведучій Тамарі Щербатюк. І ось через сім років «Надвечір’я» згадало про савранських аматорів. Домовились про зйомки, які, як сказано на початку статті, не відбулись. Проте колектив не втрачає надії, що ще раз зможе гідно репрезентувати нашу Савранщину у передачі, шанованій багатьма телеглядачами. Відновили репетиції, «шліфують» репертуар, мають хороші костюми (завдяки спонсорській допомозі голови Фонду сприяння індивідуальному будівництву на селі Миколи Миколайовича Глембовського). І взагалі: незважаючи ні на які об’єктивні і суб’єктивні причини, сповнені бажання і надалі співати, дарувати людям радість, насолоду. Головне для «Затишку» – не виступи на «великій» сцені, а спілкування.
