Темпи проведення осінніх польових робіт в області наштовхують на роздуми. В умовах постійного «обвалу» цін на сільгосппродукцію і, насамперед, на зерно озимої пшениці, аграріям доводиться із великими економічними труднощами вести осінні польові роботи.
Почнемо із посівів озимого ріпаку, його вже встигли охрестити «сільським рятівником». Саме завдяки йому, точніше, від отриманих чималих коштів за реалізацію насіння, вдалося більш-менш підготуватися до сівби озимих: закупити необхідну кількість мінеральних добрив, придбати високоякісне насіння, запастися пально-мастильними матеріалами.
Ось чому так важко переконати селянина у згубних наслідках надмірного захоплення цією культурою. Про це, принаймні, щоразу говорять вчені селекційно-генетичного інституту на всіх нарадах та науково-практичних конференціях. Та й практика це підтверджує. Але...
– Їм добре в кабінетах розмірковувати, а як нам викручуватися в умовах безгрошів’я, – заявляє відомий керівник агропідприємства.
Так сьогодні міркує, на жаль, не лише він. А тому захоплення ріпаком, як передбачалося, не згасає, а знову набирає великого розмаху. Аграрії найчастіше не зважають на думку фахівців, оптимальні терміни, певні місцеві кліматичні умови.
Згідно із цими самими умовами, ріпак найкраще сіяти наприкінці серпня. Але погода тоді була спекотною, і в орному шарі практично не було вологи. І все ж таки ріпак сіяли. Цією культурою зайняли 70 тисяч гектарів. Виходячи з цього, і почали робитися прогнози, що результату, який перевищує даний підсумок майже удвічі, вже не буде.
І всі помилилися. Після рясних дощів, як тільки-но земля трохи просохла, хлібороби залучили усі сили та можливості на подальшу сівбу того ж ріпаку і у вересні, і в жовтні. Не зважаючи ні на терміни, ні на здоровий глузд.
В Арцизькому районі, наприклад, засіяли озимим ріпаком десять тисяч гектарів, переважно, за межами оптимальних термінів. У них стосовно цього свої резони. Ріпак, мовляв, культура невибаглива, усе витримає й обов’язково дасть урожай.
Такої ж думки і в багатьох інших районах, і з цим важко боротися. Тому що альтернативи для зміцнення економіки сільського господарства на сьогоднішній день практично не існує. А як відомо, саме вона керує і свідомістю хліборобів, і їхніми конкретними діями. І сівба ріпаку триває. У деяких районах прогнозовані розрахунки перекрито удвічі – втричі. Особливо у Татарбунарському, Саратському, Тарутинському та інших районах.
Але ще більше тривожить інше: ставлення до сівби озимих зернових культур і, насамперед, озимої пшениці. Саме вона забезпечує продовольчу безпеку усієї країни.
Як відомо, кліматичні умови нашого регіону, які змінилися в сторону потепління, змусили переглянути і оптимальні терміни сівби озимих. Було встановлено навіть конкретні числа – 25 вересня для північних районів, а через тиждень – для інших. А роботи бажано завершити за одну декаду. Це оптимальні терміни, які забезпечують за інших позитивних чинників суттєве збільшення врожаю.
А тепер звернемося до реальної практики, що склалася. Виявилося, в одному хлібороби залишилися солідарні: раніше наміченого терміну ніхто в області масової сівби не починав. І кілька днів потому теж. У результаті, до кінця першої декади жовтня озимими було посіяно усього лише половину необхідних площ. І така картина не лише у південних, але й в багатьох північних районах, які за кліматичними умовами розпочинають посівну кампанію і першими її повинні давно завершити.
Ситуацію, що склалася, багато хто пояснюють погодними умовами, частими дощами. Але чому тоді в сусідніх областях, – Миколаївській та Херсонській, де пройшли зливи, – темпи проведення цих робіт значно вищі, про що говорилося на республіканській селекторній нараді.
Отже, справа не лише в погоді. Є ще інша причина, про яку говорять неохоче. Але вона існує, і з нею треба рахуватися, щоб щось ще змінити під час посівної.
А вона, ця причина, полягає у тому, що деякі аграрії із великим небажанням сіють, бо не бачать в цьому ніякої економічної необхідності. Як уряд гукнув, так село й відгукується.
У Фрунзівському районі, як нам розповідали, керівники агропідприємств розмірковують так: не будемо сіяти, і в наступному році зерна стане менше. Тоді доведеться підняти ціни, і ми зможемо щось заробити на нереалізованому зерні, яке залишилося.
А що ж сталося на ринку зерна, і чому небувалий валовий збір не тішить селян. Пам’ятається, на одній із селекторних нарад Юлія Тимошенко оголосила про те, що Державний фонд буде провадити закупівлю зерна за ціною 1250 гривень. Це викликало велике розчарування у присутніх.
Але це були всього лише «квіточки». А потім, як і передбачали багато хто з аграріїв, про названу цифру геть забули. І усю роботу було спрямовано на послужливе потурання трейдерам. Саме для них вигадали систему розподілу зерна на п’ять класів, якої ніде у світі не існує, а ще придумали шостий, який у побуті та офіційно почали називати «фуражним зерном». Саме до останнього і віднесли основну частину зібраного урожаю. І ціну запропонували убивчо низьку – усього 650 гривень за тонну. Це означає, що селяни за таких умов не зможуть повернути навіть зазнаних витрат. Проводилася не одна нарада з цього приводу на найвищому рівні, навіть затверджувалася нова ціна у 850 гривень. А на практиці усе тривало і триває по-старому. І знову наради, засідання. Але жодне – на користь аграріїв. Більше того, вирішили фінансово підтримати борошномельні підприємства, хлібопекарні, навіть тваринницькі комплекси, які будуть масово закуповувати це саме «фуражне зерно».
Вийшла цілковита плутанина і з відвантаженням зерна за кордон. То заборонили його продаж, у результаті чого країна втратила 2,5 млрд доларів США, то знову готують чергову перешкоду для тих, хто має якісне зерно і бажає його реалізувати не за кабальними, місцевими, а за міжнародними цінами.
Виявляється, з нового року право на вивезення зерна буде надавати лише одна біржа в країні, яку призначить Міністерство фінансів України. Це викликало масовий протест. На адресу уряду надійшли листи від багатьох аграрних об’єднань країни. Але поки що реакції особливої не чути. Не до неї зараз, коли незабаром чергові парламентські вибори.
Що ж у цій ситуації бідному селянину робити? Іти свідомо на нові збитки, аби тільки поле «не гуляло»? Або все ж таки переконати себе і своїх пайовиків, що усе це плоди непорозумінь? Час покаже.
...Сьогодні вже завершується друга декада жовтня. Усі мислимі і немислимі (не говоримо вже про оптимальні!) терміни пройшли. Але сівбі озимих поки що не видно кінця. А тим часом, як показали прогнозні розрахунки, область повинна зайняти озимими на зерно 667,7 тис. гектарів, з них пшеницею – майже 500 тисяч. І робиться це не лише для задоволення життєвих потреб кожного хлібороба, але і заради усієї країни. Але хто сьогодні це цінує?..
