Саме про землю і небо нова книжка одеського письменника і філолога Олексія Холодова, що вийшла у видавництві «Астропринт». Складається вона із восьми новел, які вдало доповнюють одна одну. У сюжетах творів минуле переплітається із сьогоденням, постійно відбувається «зміна декорацій»... Але відразу розумієш, що не вони – головне в цій книжці, а люди, образи яких дуже тонко і виразно описані. І ще, здається, у кожному персонажі є частка самого автора. Втім, саме так писав, дозвольте нагадати, Валентин Катаєв.
Кожна новела цієї дивовижної книжки відсилає читачів до якоїсь мудрої гри, де на кін ставиться не лише авторська, але і читацька фантазія, тому що прозу Холодова треба уявляти, а не просто захоплюватися її образами, інтонацією, мовою. Дія нібито виникає на великому екрані, що існує лише в нашій уяві. Ця проза дуже кінематографічна: «Он летит по лестнице вниз под гром вступившего вновь оркестра, ослепленный последней вспышкой экрана…»
У книзі виразно присутній наш час, але він вічно, немов море, коливається занадто неспокійно і трагічно. Звідси і сонм трагікомедій, де «траєкторії трасуючих куль», «життя – війна», «загибель людей, які захлинаються вогнем». І все ж таки, підкреслює автор, людина народжена для щастя. Майже всі герої новел Олексія Холодова мріють про щастя, але дуже нетривале воно для них у цьому нашому житті, де навіть гілки тополь, як пише Холодов, нагадують безпритульниць, але все ж таки на зміну розпачу приходить надія зі своїм вічно зеленим – весняним – цвітінням. Часом автор різкий, немов боїться, що його звинуватять у надмірний сентиментальності.
Я б особливо виділив три новели: «Небо с тобой», «Киномания», «План одного романа».
Колись Ахто Леві, автор проникливого оповідання «Записки серого волка», навчав мене, що прозу слід писати, як і вірші, лише за натхненням. Мені здається, що новели молодого, обдарованого одеського письменника Олексія Холодова написані саме так.
