Десять років тому пішов з життя композитор Юрій Володимирович Знатоков. При цьому імені оживуть спогади любителів музики і зазвучать у їхніх душах незабутні мелодії чудового композитора. Два роки тому вони знову звучали наяву у Великій залі філармонії, – у концерті, присвяченому 80-річчю від дня народження Юрія Володимировича. У ньому брали участь онуки композитора – диригент Ігор Знатоков і флейтист Євген Зарубаєв.
Творча спадщина Юрія Знатокова – це симфонічні твори, балети, музика до драматичних вистав, пісні, п'єси для дітей. Симфонічні твори виконувалися далеко за межами Одеси, у різних містах Радянського Союзу, серед диригентів були такі відомі, як М. Рахлін, В. Дударова, Р. Баршай. Балети («Тріумф любові», «Княгиня Волконська», «Весілля Свічки») у постановці провідних балетмейстерів з великим успіхом ішли в театрах Києва, Донецька, Ленінграда, інших міст. Кількість вистав, до яких Юрій Знатоков написав музику, – понад двісті! І у цьому випадку справа не обмежувалася Одесою, дуже любили запрошувати Юрія Володимировича провідні київські театри – імені Івана Франка, імені Лесі Українки. Понад десять років присвятив Ю.В. Знатоков педагогічній діяльності – працював директором дитячої музичної школи № 4 (причому був призначений на цю посаду одразу після закінчення Одеської консерваторії), згодом очолював ДМШ № 1. Кілька років Юрій Знатоков був головою Одеської організації Спілки композиторів України. Він залишив про себе довгу і добру пам'ять. Досі не може змиритися з втратою найближчої людини сім’я Юрія Володимировича – дружина Валентина Семенівна, син Володимир та донька Віолета, онуки Ігор та Євген, Юрій та Валерія... Їхні спогади про нього сповнені любові і світлого смутку.
Валентина Семенівна Знатокова:
– Це була неординарна людина, талановита, дуже цікава, любив людей, був чудовим сім'янином. Ввічливий, інтелігентний. Так, він був шляхетного походження – з дворянської родини, але справа навіть не в цьому, справа у внутрішній культурі. Про Юрія Володимировича, коли він був уже у літньому віці, не можна було сказати: старий. Ні, денді: постава, хода! Він ішов на Привоз у костюмі з метеликом...
Ось уже десять років, як його немає, а гострий біль від втрати не минає. Наше кохання починалося, коли мені було 13, йому – 16 років. Ми жили тоді у Батумі, навчалися у музичному училищі. Почалася війна... У 1942 році він добровольцем пішов на фронт.
Одружилися ми незабаром після війни в Одесі, коли були студентами консерваторії. Прожили разом 52 роки... Секрет нашого довгого щасливого життя – у коханні. Я була готова все віддати, все для нього зробити. Я вважаю, що коли не кохають, починаються сварки, причіпки. У нас цього не було, у нас було дуже гарне кохання, інакше ми стільки років не прожили б. Бути дружиною композитора дуже важко... І свою роботу я не могла залишити, тому що це була улюблена робота: п'ятдесят років я викладала у школі імені Столярського. І зараз до мене додому приходять учні, я не можу без роботи.
...Перший балет Юрія Володимировича називається "Тріумф любові". І я свою книжку про нього так назвала. Я не збиралася її писати, – адже я не письменниця. Але одного чудового дня зрозуміла, що повинна це зробити, щоб зберегти пам'ять про нього, про наше кохання. На презентації книжки виступали учні Юрія Володимировича, виконували його твори. А музика у нього була чудова, дуже задушевна, яскрава. Він увесь час був у творчості, скрізь шукав мелодії.
...Мені здається іноді, що я не одне життя прожила, а два або три, тому що життя наше було таке насичене, стільки подій було. Але головне – це наша любов...
Віолета Юріївна, дочка Юрія Знатокова:
– Дуже цікаве було колись життя, навіть не вірилося, що все це було... Юрій Володимирович був для мене більше, ніж просто батьком, у нас були по-справжньому дружні стосунки, нас багато що об’єднувало на ґрунті музики. Ще школяркою я грала з оркестром концерт батька. Коли ми йшли з ним разом вулицею, часто доводилося чути: "Ось Юра Знатоков!". Він вмів себе подати, у ньому відчувалося те, що називається породою. Ми пережили його смерть дуже важко. Цілий рік "швидка допомога" приїздила, такий був стрес. Десять років я просто хвора людина... Це величезна, непоправна втрата для мене, для всієї нашої родини.
Ігор Знатоков, старший онук Юрія Володимировича:
– Мої спогади найсвітліші. У домі була незвичайна атмосфера, творча: адже дідусь, бабуся, батьки були музикантами. Дідусь був для мене прикладом для наслідування. Наші заняття не минулися марно – він дуже багато дав мені, і я вдячний йому за все. Він був творчою людиною, але при цьому абсолютно адекватним – у спілкуванні, у побуті, у всіх своїх вчинках і діях. Творити міг у будь-який час. Бабуся повністю підтримувала його у всьому, дала йому можливість вільно творити. Він написав багато найрізноманітніших творів, і всі вони з успіхом виконувалися – в Одесі, Києві, Донецьку. Я не уявляю, як можна встигнути за одне життя стільки всього зробити. Дідусь дуже хотів, щоб я став диригентом і зараз моя мета – підняти пласт його музики. З цією метою веду переговори у Москві, з "Імперським російським балетом", про постановку балету "Княгиня Волконська".
