Я збираюся до Америки... Мені треба відвідати моїх близьких родичів та друзів, які мешкають у Нью-Йорку та Лос-Анджелесі, котрі у різний час залишили Одесу. У подарунок я їм збираю нові книжки мого давнього приятеля Юрія Овтіна.
Усі вони, хто мешкає сьогодні у ситій, багатій країні, вважають, що від Одеси залишилася лише одна назва, тому що усю її винесли на підошвах своїх емігрантських черевиків. Вони вважають, що вивезли із собою те, що робило Одесу казковим містом, яке було любе до сліз мільйонам громадян величезної країни, що захоплювалися не лише його гарними вулицями, але й духом вільності, розкутістю та життєлюбством, іскрометним блиском гумору, якому Бабель придумав спеціальне слово – жовіальність.
Незважаючи на безліч інформації, яку вони одержують по численних кабельних телеканалах, а також із найбільших російськомовних періодичних видань "Новое русское слово" та "Курьер", мене закидають після приїзду тисячами запитань про оте прекрасне, сонячне місто їхньої юності, яке, незважаючи ні на що, запало в їхню пам'ять на усе життя, доводячи, однак, при цьому усім і, насамперед, самим собі, що зробили вони єдино правильний вибір.
Ось чому, я везу із собою до Америки свіжі одеські газети та журнали, а також книжки чудового одеського письменника Юрія Овтіна. "Одесские истории", "Об Одессе и одесситах", двотомний "Одесский альбом" – в усіх цих книжках Юрій Овтін правдиво та захоплююче пише про сьогоднішню невигадану Одесу, цим він цілком справедливо здобув славу її хроніста та літописця.
Цього разу я беру із собою солідний том вибраної прози "Променад по Одессе", який нещодавно вийшов з друку. Книжка ця, надрукована у видавництві "Астропринт" у багатобарвній целофанованій обкладинці на чудовому папері із ілюстраціями фотохудожника та директора видавництва Геннадія Гарбузова виглядає як справжній зразок видавничого мистецтва, тим самим підтверджуючи крилату фразу із нещодавнього минулого: "Книга – найкращий подарунок".
Про що ж нова книжка письменника, яка вийшла з-під пера у рік його 60-річчя? Захоплюючі та достовірні оповідання Юрія Овтіна переконують читача у тому, що не усе втрачено, і що зусиллями тих закоханих у своє сонячне місто патріотів, які залишилися вірними йому у важкий час, Одеса стрімко відроджується і з кожним роком стає кращою. Замість звичних дво– і триповерхових будинків споруджуються невідомі досі хмарочоси різноманітної дивовижної архітектури. По вузьких, мощених диким каменем вуличках, на яких ще недавно витали фантоми кінних екіпажів, перетворюються у широкі, світлі проспекти, розширюються пляжі, і навіть знаменитий одеський фунікулер відтворено у початковому вигляді.
Заслуга автора у тому, що він репрезентував читачам цілу галерею літературних портретів одеситів, які активно беруть участь у процесі відродження свого улюбленого міста. Хто лише не населяє цей книжковий том! Це бізнесмени та будівельники, моряки та вчені, студенти й спортсмени, політтехнологи і навіть "джентельмени удачі", представники влади і творча інтелігенція, що сусідить поруч із ними. В оповіданні "Искусство жить в Одессе" автор розповідає про бізнесмена-будівельника Олександра Грушевича, який емігрував до Австралії, але не зумів пустити корені у цій благополучній країні.
"Приехав как-то навестить родных, погостить в своем одесском доме, он, автралийский подданый, не смог уже заставить себя возвратиться.
– И море там не такое, и акации не так цветут, хотя и значатся австралийской национальной эмблемой. И ободранный одесский "бойцовский" кот на покосившемся балконе милее ленивого плюшевого эндемика.
І ось вже наш герой, який забув про далекий материк і влаштувався на рідній землі, засукавши рукави "принялся за работу, которой тут было немеряно и для проворных рук невпроворот".
На сторінках овтінських оповідань "Под звездами Ориона", "На коня" й "Закон "Хаджи-Мурата", присвяченим "всем его старым друзьям с пролетарской Молдаванки", крім технологічних протягів, яскравими барвами замальованих виробничих відносин між різними дуже колоритними персонажами, такими, наприклад, як колишній головний лікар Єврейської лікарні Дмитро Думбров та комерційний директор великого заводу Ігор Зубок, віє пересипсько-молдаванський бриз тонкого одеського гумору.
Хочеться особливо відзначити, що саме тонкий гумор, самобутність якого має на увазі іронічне висміювання недоліків, а також особливий сленг із властивою йому інтонацією та стилістикою – є основною спільною рисою оповідань і повістей Юрія Овтіна. Рокіт морської хвилі та шум прибою здаються в новелі "Венецианское рондо", де автор неупереджено розповідає про важку працю моряків закордонплавання та непрості долі їхніх дружин.
Неповторний одеських дух витає у дуже поетичній "Оде одесским винаркам" і оповідань про знамениту одеську лазню із котлом, зробленим із протикорабельної міни – "Парильщики из Провиантской". У оповіданні "Бомонд с Екатерининской" письменник, який є до того ж почесним членом Національної спілки художників України, відобразив дуже відомих не лише в нашій країні, але й далеко за її межами живописців та скульпторів: народного художника України Адольфа Лозу, Ореста Слешинського, Миколу Степанова, Геннадія Верещагіна та багатьох інших музикантів, художників, письменників та поетів, які створювали своєю працею Одесі славу міста. Чимало уваги приділено у збірці й славетним одеським спортсменам.
"– Уверенно взошел на вершину профессионального боксерского Олимпа, став абсолютным чемпионом мира в супертяжелом весе прославленный украинский панчер Владимир Кличко, прозванный на Западе за силу своего удара "Мистер стальная кувалда", – пише Юрій Овтін у оповіданні "Танцующие панчеры".
Але ж в основі цієї вершини перебуває й одеська школа боксу, з якої вийшли відомі в усьому світі спортсмени, такі як дворазовий чемпіон СРСР, майстер спорту міжнародного класу Леонід Бугаєвський, улюбленець одеситів Семен Трестін, важкоатлет Олександр Каретний, Олександр Байрачний та багато інших.
Строкаті і різноманітні персонажі збірки, створені письменником. В образі Змія Горинича у оповіданні "Счетчик" одесити легко можуть впізнати відомого авторитета, який правив балом в Одесі у 90-ті роки минулого століття. Про медиків та круті повороти у їхніх долях розповідається в повісті "Алена и "Харлей".
Не залишає без уваги письменник і політичне життя нашої країни. Їдким сарказмом пронизано його оповідання "Использованный вещдок, или Невероятная история о том, как выброшенный презерватив повлиял на исход президентских выборов".
Овтін не був би Овтіним, якби не репрезентував у своїй книжці літературні портрети представників влади. У розповіді "Восхождение" він розповідає про Валентина Симоненка, колишнього голову міськради Одеси ще за радянських часів, людину неабияку, майстра спорту з альпінізму – "сніжного барса", який підкорив найвищу вершину світу – Еверест. Овтін розповідає про його стрімку кар'єру.
"– Со времен Дюка де Ришелье, – пише автор, – сделавшегося после одесского градоначальствования премьером французского короля Людовика ХVIII, Одесса не имела случая похвалиться столь высотной карьерой своего представителя".
Особливий інтерес для одеситів безумовно мають два оповідідання про дві каденції чинного мера Одеси Едуарда Гурвіца. Якщо у першому оповіданні "Поворот круга" Овтін вибудовує майже напівдетективну історію політичної боротьби Гурвіца, причини його злету та падіння, то у оповіданні "Харизма Едуарда Гурвица" його герой відображений на піку свого кар'єрного зростання. Автор не приховує своєї симпатії до Едуарда Гурвіца, бачачи в ньому сильну особистість, зусиллями якої Одеса може стати сучасним європейським містом. І перші серйозні кроки у цьому напрямі вже робляться.
Оглядини, суддями на яких будуть розпещені комфортом та затишком європейці, не за горами – у 2012 році Одеса прийме численну армію уболівальників на чемпіонаті Європи з футболу. І в тому, що місто наше буде до цього готовим – не викликає жодних сумнівів.
У цьому переконує читачів нова книжка Юрія Овтіна "Променад по Одессе".
