Одеському Свято-Іверському чоловічому монастирю виповнилося 10 років. У дні ювілею наш кореспондент зустрівся з намісником Свято-Іверській обителі – архімандритом Діодором. Десять років тому, повідомив він, у співслужінні намісників одеських монастирів, ректора, викладачів Одеської духовної семінарії і численного міського духівництва, престол і обитель цього монастирського храму освятив Високопреосвященнійший Агафангел, митрополит Одеський і Ізмаїльський.
– Батюшко, а що було раніше на цьому місці, де сьогодні велично возноситься монастир? Йому не так багато років, але дорогу до обителі знають багато парафіян і прочани України...
– Про сусідство зі Шкільним аеродромом часто запитують і наші парафіяни. Справді, свого часу, тут перебував аероклуб, потім була створена льотна школа, а пізніше з'явився і аеродром. Але саме на цьому місці колись розташовувався Михайлівський скит. Церкву вирішили не переносити, а залишити храм для духовних потреб. Потрібно віддати належне легендарному одеситу Уточкіну, який утримував цей невеликий храм на свої кошти, виручені від показових польотів на Одеському іподромі. Небагатьом відомо, що раніше храм так і називався – церква Уточкіна. Неподалік було військове містечко, але молодь, як ми знаємо, виховували атеїстами. Богом для неї була Комуністична партія, яка навчала жити не за Євангелієм, а за працями марксизму-ленінізму. Отже, багато скверни залишилося тут, на цій землі, просякнутої гріхом. Але як сказав апостол Павло, «где умножался грех, там изобилует благодать». Місце тут справді благодатне, люди, які приходять сюди, знаходять зцілення душі і тіла, одержують Божу благодать.
– А із чим пов'язано бурхливе будівництво, що розгорнулося на території храму?
– Серед наших парафіян практично із самого початку відновлення чернечого життя є чудова людина Анатолій Анатолійович Дубицький. Він дуже шанує преподобного Серафима і вирішив на його честь побудувати храм просто на території монастиря. Але будь-яке будівництво потребує великих капіталовкладень. Та і з бізнесом, особливо в наш час, чималі труднощі. Але Господь устами апостола Павла говорить: «Сила моя совершается в немочи...» Так воно і вийшло. Бізнес Анатолія Анатолійовича витримав випробування часом і стрімко пішов угору. Триває і спорудження храму, що, до речі, жодного стосунку до його підприємництва не має. Просто з Божою допомогою він вийшов із кризової ситуації, а його доброта і милосердя підтримують інших. Тим паче, що половину робіт у храмі вже завершено, у дні ювілею тут проходив служебний молебень перед іконою Пресвятої Богородиці «Всецариця». Літургію же очолив Високопреосвященнійший Агафангел, митрополит Одеський і Ізмаїльський. Відбулася і зустріч чудотворної ікони Божої матері «Толгська» (із м. Ніжина Чернігівської обл.), з іконою «Сіциліца».
– На території монастиря росте незвичайної краси могутній дуб, свідок днів давно минулих...
– Так, історія його незвичайна. У далекому 1913 році Одесу відвідав государ-імператор Микола II і, перебуваючи тут, у церкві, на згадку про своє відвідування посадив цей дуб, якому вже майже 100 років. Але це дерево не просто окраса монастиря. Якщо подивитися на нього з певної точки зору і порівняти його з картинкою дуба Маврійського (з м. Хеврона в Палестині), то виходить один в один. Цей дуб росте і сьогодні, радуючи нас, укриваючи птахів небесних і людей своєю кроною.
Подякувавши наміснику обителі за цікаву бесіду, запитав архімандрита Діодора (Васильчука) про духовну роботу серед парафіян. Молодому наміснику немає ще і тридцяти років, а він все встигає, зокрема провадить заняття в недільній школі, приймає прочан. Додамо до цього безліч організаційних господарських справ: тут регулярно діють іконописна, золотошвейна і просто швацька майстерні, свічковий, вугільні цехи, квасоварня, багата церковна лавка.
– Найголовніше, – відповів батюшка Діодор, – це служити Богу, навколо богослужіння і обертається наше життя.
Та і сама обитель із Божою допомогою розвивається, її часто відвідують великі святині. Іверська ж ікона посіла своє місце в обителі і благословляє ченців і парафіян на добрі справи. Писалася ікона Іверської Богоматері на святій Афонській горі. З 1998 р. вона розташована в невеликій дерев'яній каплиці монастиря, відображаючи небесну красу і надихаючи всіх нас на щоденні труди.
