Виповнилося 20 років Ізмаїльському благодійному фонду допомоги «Надія». Він поєднує понад тисячі багатодітних, малозабезпечених родин городян і жителів району, понад 2500 дітей, у цілому, говорячи чиновницькою мовою, 17 категорій родин, яким допомога була потрібна завжди, а найбільше сьогодні, у дуже непевний час, що ускладнюється кризовою ситуацією в країні.Очолює фонд всі ці роки (тепер – на громадських засадах) Світлана Петрівна Мойсеєнко, вона теж – багатодітна матір.
…Починалося все в далекому вже 1988-му. У той час, коли валилися, як здавалося раніше, непорушні підвалини Радянської держави, коли буквально все перейшло в розряд дефіциту, найвідчутніше потерпали саме багатодітні родини.
– От і вирішили ми об’єднатися, – розповідає Світлана Петрівна. – Створили спочатку громадську організацію багатодітних матерів, і назвали її «Надія». На її основі і народився пізніше, у зв’язку зі змінами в законодавстві, благодійний фонд. Ті, з ким разом починали, стали першими волонтерами. Адже для того, щоб надати допомогу, потрібно було знайти потенційних спонсорів, не вдаючись до сприяння держави. І, треба сказати, незабаром знайшли надійних друзів. Завдяки їм і сьогодні фонд функціонує. Причому характерно те, що найчастіше вони, надаючи допомогу, не дуже-то прагнуть, щоб їхні імена озвучувалися, вважаючи спонсорство християнським обов’язком, якому не потрібна зайва реклама.
Забігаючи вперед, скажемо, що під час ювілейного свята прозвучали зі сцени міського Будинку культури імена тих, хто всі ці роки був поруч, допомагав фонду. Це народний депутат України Юрій Крук, керівники ВАТ «Українське Дунайське пароплавство» і Ізмаїльського морського торговельного порту, заводу «Істр», ПП «Роднік», та інші організації і підприємств міста і району. Це і Ізмаїльська райдержадміністрація, і районна рада, міська рада. Тісна дружба всі ці роки пов’язує «Надію» з діючим у приміській Бросці благодійним фондом «Карітас», а також фондом «Варнава», вірменською національною громадою «Еребуні». Налагоджено тісні зв’язки із представниками благодійних громад за кордоном, котрі надсилають гуманітарну допомогу. Завдяки цьому фонд забезпечує нужденних і продуктами першої необхідності, дітвору – одягом, взуттям на зиму... Така ж тісна співпраця у фонду з Ізмаїльським дитячим притулком...
…Але далеко не все так безхмарно сьогодні в житті «Надії». Доля напередодні ювілею підкинула не дуже веселу новину. Під час однієї з торішніх сесій міської ради депутати більшістю голосів ухвалили рішення про розривання договірних відносин з фондом і фактичним відселенням «Надії» із займаної нині будівлі. На тому сесійному засіданні Світлана Мойсеєнко, яка є депутатом міськради, не була присутня через хворобу.
– Не розумію, як могли депутати ухвалити таке рішення, що фактично перекреслює всю нашу роботу, – поскаржилася Світлана Петрівна під час зустрічі з нею напередодні ювілею, перед останньою торік, грудневою, сесією. – Ще у 2001 році ми уклали договір на оренду будівлі, що перебуває в комунальній власності міста, терміном на 25 років. Попереднє керівництво Ізмаїла охоче пішло назустріч. На жаль, пізніше переконалися, що не можемо утримувати всі надані нам приміщення, а це добрих 400 квадратних метрів. Нам цілком достатньо 236. Логічним було б, думалося, щоб місто передало цю площу іншим орендарям і охочі, наскільки мені було відомо, були. Два роки тому звернулися до мера міста Георгія Дубенка із проханням вирішити це питання за сприяння фонду комунального майна. Мер обіцяв, що розбереться, давав відповідні розпорядження і вказівки – документи про це є. Не маю права давати оцінок фахівцям ФКМ. Але факт у наявності – фахівці фонду уперто не виконували цих розпоряджень. І обіцянки залишилися обіцянками. А потім була відставка мера. Але із приміщенням так нічого і не вирішувалося. До тієї самої сесії, що винесла рішення щодо позбавлення нас усієї будівлі. Не впевнена, що депутати голосували, вникнувши в суть справи. До того ж, відповідно до умов договору, всі нюанси спочатку повинні були «утрястися» безпосередньо між орендарем, тобто нами, і міським фондом комунального майна або в господарському суді. Але цього не сталося! А саме цього я домагалася протягом двох років! Готуючи питання, за наявними у мене відомостями, обмежилися інформацією, наданою фахівцем ФКМ... Не хотілося б будувати поганих припущень, але, звісно, не лише у мене виникла думка, що, доки розпалювалася уся ця колотнеча, комусь уже дуже сподобалася ця будівля... Тож, краще було б, якби ми промовчали, і частина приміщення стояла б пусткою і далі.
…Ця наша розмова відбулася у переддень підсумкової сесії Ізмаїльської міськради. На ній, хоча і не з першого разу, депутати проголосували за те, щоб додатково розібратися в цій ситуації.
Щоб бути об’єктивним, автор цих рядків звернувся за роз’ясненнями до в.о. голови міськради Ірини Федорівни Рудніченко.
– Так, жаль, що усе настільки затяглося і виникли непорозуміння, – сказала вона. – Звичайно ж, сьогодні, коли в країні розвивається криза, що не обійшла стороною і наше місто, затребуваність фонду незмірно зростає. Колізія виникла, наскільки я розумію, через те, що вчасно не були внесені зміни у договір відповідно до вимог законодавства України. Закон, на жаль, такий, що не потурає нікому: у зв’язку зі зменшенням площі необхідно було провести експертну оцінку, після чого укласти договір на нових умовах – на меншу площу. Гадаю, найближчим часом усе буде розставлено по своїх місцях.
І от ще думка – першого заступника міського голови Сергія Савелійовича Переверзи, озвучена ним зі сцени під час ювілейного свята:
– На сесії міськради Світлана Петрівна чергового разу довела, що вміє обстоювати інтереси «Надії», інтереси незаможних і багатодітних родин, знедолених дітей. Ви потрібні людям, і це – головне!
…Отже, привід для оптимізму у «Надії» залишився. І свято відбулося. Зала у міському БК була переповнена. Прийшли привітати ювілярів представники міської влади, різних релігійних конфесій, Ізмаїльського міського притулку, інших благодійних фондів. Свою вдячність висловив «Надії» і президент Всеукраїнського об’єднання багатодітних родин Василь Іванович Маринченко, він вручив фонду грамоту Міністерства України у справах сім’ї і молоді.
– Упевнений, «Надія» в Ізмаїлі не помре, – сказав уже після завершення свята гість із Києва. – Всеукраїнське об’єднання багатодітних родин докладе для цього усіх необхідних зусиль.
– …Але все ж таки, все ж таки – неприємний осад залишився? – запитав я керівника фонду.
– Нам не до образ. Треба допомагати людям, – сказала вона, подякувавши за допомогу і розуміння всім, хто долучився до вирішення питання.
А нам залишилося сказати, що і далі продовжимо відслідковувати ситуацію навколо фонду «Надія» і будемо вас, шановні читачі, інформувати про це.
