Немченко І. «На відстані слова». Одеса. 2008
Перш ніж почати розмову про поезію, треба відповісти на запитання: "А навіщо людям сьогодні в Україні мати такі нематеріальні речі?" Навкруги – політика та економіка. Якщо мистецтво, то – розважальне.
Навряд чи хто розуміє сьогодні, хто є елітою в Україні. "Високе мистецтво" стало недосяжним не тільки в силу його недосяжності для "пересічних", а й з матеріальних причин.
До речі, що таке "високе мистецтво"? Для відповіді на це питання треба звернутися до класичних музики, живопису, літератури
Джерелом такої творчості стають геніальні, обдаровані від природи, чи Бога (кому як подобається) люди. Але цього джерела недостатньо для існування феномену "високого мистецтва". З другого боку, потрібен читач, слухач, глядач, здатний сприйняти такі твори.
До творчої еліти ми відносимо обдарованих митців та тих, хто не мислить свого існування без їхньої творчості, як без повітря.
Еліта – це особлива категорія індивідів, які, перш за все, є носіями таких почуттів, емоцій та цінностей, завдяки яким вони здатні сприймати світ дуже тонких гармоній, створений з символів, що відображують почуття, емоції, цінності інших людей.
А зараз ілюстрація до всього, що було сказано вище.
Нарешті ніч. Густий туман
стелився спати.
І день забрав усе лихе,
що міг забрати
Лишився спокій. Але звідки –
мов крик лелеки...
Мені наснилось – Вам болить,
а я – далеко.
Здатність почути чужий біль на відстані, почуття, яке не дозволяє бути спокійним, або байдужим до чужої біди – це вже великий людський дар. Але здатність відобразити це в чудовій, ніжній поетичній формі – це високий талант обдарованого митця.
Уявіть собі, що вся збірка поезій Ірини Немченко пронизана такою ж тональністю як цей маленький шедевр, який репрезентує елітарну творчість справжнього Поета.
Рядки її віршів звучать мелодійно, нагадуючи часто звучання камерного оркестру. Таке враження, що ви чуєте твір музичного генія у виконанні не менш геніальних музикантів.
Ну хіба ось такі рядки не нагадують мелодії Вівальді або Чайковського?
А почуття – зустрічні перехожі,
короткий погляд, усмішка і жест,
на роздоріжжі, що утрати множить
їх не замкнеш ні в серце, ні в сонет.
Ідуть, зникають, залишають пустку,
у скронях пульс – краплинами дощу.
Зимові кроки пролунають хрустко.
Запалить місяць пам’яті свічу.
Ви вчуваєте «зимові кроки», мелодію пульсу та дощу? Ви чуєте настрій?
Таке ж враження залишають і полотна художників-імпресіоністів.
Поезія Ірини Немченко – це неймовірна гармонія барв, звуків та слів.
Вона відповідає всім вимогам класичного високого стилю.
Тут не знаходить місця експеримент, штучна гра, яка іноді дратує читача, вихованого на естетичних грунтовних цінностях класики.
Що хотілося б сказати авторові ? По-перше, велика вдячність за подарунок, який нагадує тонкий, зроблений з прекрасним смаком витвір з кришталю.
По-друге, хотілося б побажати поетесі не зраджувати собі в тонкості та точності почуттів; зберігати таку ж саму поетичну форму, яку вона має зараз; не підпадати під модні впливи, залишаючись Іриною Немченко.
