Є таке прислів’я: «Вдома й стіни допомагають». Але що робити у ситуації, коли не витримують навіть стіни рідного будинку? Одним з варіантів відповіді на це запитання може бути історія мешканки Болграда Євгенії Шишкової.
22 листопада минулого року в будинку Євгенії Михайлівни обвалилася стіна. Колишня вчителька (зараз пенсіонерка та інвалід третьої групи) згадує страшний гуркіт і сильний запах глини по усьому приміщенню. Як з’ясувалося потім, неподалік від будинку прорвало водопровідну трубу. Вода не пішла на поверхню, а потроху підмивала стіну, доки та не обвалилася. Віддамо працівникам комунального підприємства «Болградводоканал» належне: на місці пригоди вони були через 20 хвилин. Перекрили трубу, викачали з підвалу 70 тонн води й розчистили його від сміття. Замінили й злощасну ділянку водопроводу. Можна, звичайно, обурюватися: «А куди раніше дивилися?», але тут потрібно враховувати місцеву специфіку.
– Наш Болград у чомусь нагадує Одесу, – пояснив директор КП «Болградводоканал» Володимир Гиржу. – Як Одеса стоїть на катакомбах, так і Болград на підземних ходах – так званих «мінах». Їх рили ще наші предки-болгари, на випадок нападу турків. Далеко не усі ці ходи відомі. Згаданий будинок (по вулиці Ямбольській, 35) теж стоїть на «мінах». Тому, коли прорвало трубу, вода повільно просочувалася під будинок. Якби тут хоча б був твердий ґрунт, то вода пішла б нагору, а ми її швидше виявили. А так ґрунт насипний... Шматок труби ми замінили, тут таких НП точно більше не буде. Взагалі за три роки моєї роботи це перший подібний випадок. На жаль, комунікації в Болграді дуже старі, є навіть ділянки 40-х років. Можете собі уявити, у якому стані там труби. Зараз ми намагаємося їх поетапно замінювати, провадимо новий розвідний водопровід із пластика. Але усього по місту понад 60 кілометрів розвідних мереж, то ж це робота не одного дня.
Втім, потерпілій господині будинку від усіх цих об’єктивних причин було не легше. Тим більше, що наближалася зима. Однак без допомоги пенсіонерка не залишилася.
– Коли усе це трапилося, я жахнулася, – згадує Євгенія Михайлівна. – Тут і криза світова, і син через кризу залишився без роботи, а ще я напередодні зламала руку й ногу... Але мені прийшли на допомогу. Спочатку, звичайно, наш водоканал. потім місцева влада – міська рада, райрада, райдержадміністрація. Я усім вдячна. Матеріали (цемент, цегла та інше) мені дали. Пообіцяли, що на оплату робочої сили будуть виділяти матеріальну допомогу. Зокрема, допомога, виділена обласною радою, була найістотнішою, і мені вдалося завдяки цим грошам розплатитися за підняту стіну. А тепер має бути ще три етапи: довести до закінчення ремонт у підвалі, замінити покалічені вікна-батереї, і зробити «шубу» знадвору...
Із коштів обласної програми «Милосердя в дії» Шишкова одержала 6 тисяч гривень. Жінка радіє, що хоча б стіну вдалося відбудувати до січневих морозів. Але частину будинку усе ще потрібно доводити до пуття». Навіть вікна немає – дірку в стіні затягнуто целофаном. Поки що Євгенія Михайлівна тулиться в одній із кімнаток, але вірить, що її не залишать напризволяще. Чим могли – допомогли родичі, сусіди та колишні учні. Та й органи влади обіцяють продовжити розпочату справу.
