Доля і творчість Віктора Григоровича Теплякова (1804 – 1842) не випадково опинилася у центрі уваги учасників чергового засідання клубу бібліофілів у Будинку учених. Доповідь дослідниці біографії цієї людини Таїсії Сергіївни Щербини викликала значне зацікавлення аудиторії. Життя В.Г. Теплякова склалося драматично з молодих літ. Сповнений романтичних настроїв, наділений поетичним талантом, він, після повстання декабристів у 1825 році, був заарештований у Петербурзі за приховування приналежності до масонської ложі, його посадили до Петропавлівської фортеці. У подальшому, у зв'язку з повним розладом здоров'я, що стався там, був висланий до більш прийнятної за кліматичними умовами Новоросії під нагляд поліції. У подальшому, так ніде і не зумівши пустити коріння і промандрувавши увесь відміряний Богом вік, Віктор Тепляков лише в Одесі затримався на порівняно тривалий термін (з березня 1829-го по квітень 1835 року), здійснивши в цей період поїздки до Болгарії, Криму, Туреччини, Греції.
Нашому місту В.Г. Тепляков зобов'язаний більшістю літературних досягнень, які забезпечили йому всеросійську славу. Один з перших, написаних ним у Південній Пальмірі віршів – "Странники", одразу ж був опублікований в альманасі, що видавався у Санкт-Петербурзі, "Северные цветы" за 1830 год помічений і високо поцінований О.С. Пушкіним. Другий – сатира "Современное благополучие", потрапило на сторінки наступного випуску цього альманаху. Багато поетичних творів, які увійшли потім до двотомника "Стихотворения Виктора Теплякова" (М., 1832; Соб., 1836), друкувалися в одеській пресі.
Про одне із своїх пристановищ в Одесі, яке розташовувалося на місці нинішнього наріжного будинку № 11 по Преображенській та № 23 по Єлизаветинській вулицях, В.Г. Тепляков залишив вражаючу поему "Чудный дом". З коментарями до неї у статті Миколи Лернера "Из одесских преданий", вміщеній в газеті "Ведомости Одесского градоначальства" (№ 285 від 31 грудня 1990 року), здається, було б цікаво ознайомитися краєзнавцям.
Ще за життя поета слова його "Румилийской песни" й "Татарской песни" виявилися настільки популярними, що були покладені на музику, відповідно, Г. Ніклевичем та С.Л. Бороздіною.
У докладній рецензії на другий том віршів поета О.С. Пушкін відзначив, що авторові властиві "необыкновенное искусство в описаниях, яркость в выражениях и сила в мыслях". І тут же зробив відомий висновок: "Везде гармония, везде мысли, изредка истина чувств. Если бы г. Тепляков ничего другого не написал, кроме эллегии "Одиночество" и станса "Любовь и ненависть", то и тут занял бы почетное место между нашими поэтами ("Современник", 1836). У посланій потім у дарунок книжці був дорогий для нього напис: "Поэту Теплякову от поэта Пушкина. 1836 25 сентября С.П.Б.".
Але не тільки у поезії В.Г. Тепляков здобув собі добре ім'я. У 1829 році він був відряджений М.С. Воронцовим як чиновник з особливих доручень до тільки-но відвойованих під час російсько-турецької війни Варни і сусідних областей для археологічних розвідок. Звідти він переправив до Одеського музею старожитностей "открытые и приобретенные" пам'ятки; зокрема: великий Анхіальський саркофаг, 36 шматків стародавнього мармуру з написами і барельєфами, 89 золотих, срібних і бронзових медалей, дві вази, дві невеликі статуї. Цікаво було б довідатися, чи все з перерахованого збереглося у сучасних фондах Одеського археологічного музею? Завдяки включенню перекладу звіту В.Г. Теплякова у 1830 році до франкомовної частини "Одесского вестника" (яка мала назву "Journal d'Odessa"), ці археологічні знахідки привернули увагу маститого німецького сходознавця та мандрівника Генрика-Юлія фон Клапрота, а також здобули популярність у наукових і громадських колах західноєвропейських країн.
Резонанс, викликаний у думках сучасників балканською поїздкою В.Г. Теплякова, надихнув його на спроби у жанрі епістолярної прози, які вилилися у видання до осені 1833 року у Москві книжки "Письма из Болгарии (Писаны во время Кампании 1829 года) Виктором Тепляковым". Фрагмент її, що належить до передмови, був попередньо опублікований у розділі "Словесность" одеського журналу "Литературные листки" (№ 4, 1833). Стараннями М.С. Воронцова, який переслав примірник "Писем из Болгарии" до Петербурга військовому міністрові для подарунку імператорові від імені автора, Микола І милостиво пожалував В.Г. Теплякову за його працю золотий годинник з ланцюжком. Імператриця ж, яка одержала аналогічні подарунки автора для себе і цесаревича через В.А. Жуковського, віддячила кореспондента, відправивши йому діамантовий перстень.
Як людина, яку можна було зустріти у привілейованому будинку графині Едлінг – рідної сестри О.С. Стурдзи, – В.Г. Тепляков згадується у раритетній брошурі "Одесская старина", набраній у друкарні П. Францова в Одесі у 1859 році (с. 22). Наявність у письменника в Одесі особистої бібліотеки, що включала "собрание книг по археологии, античной истории", літературу турецькою мовою, зафіксовано авторитетним бібліографом В.С. Фельдманом у нарисі "На заре одесской книжности", який увійшов до краєзнавчої збірки "Есть город у моря" (Одеса: Маяк, 1990).
Понад 150 років минуло від дня смерті видатного белетриста, але досі пишуть про нього документальні повісті (С. Тхоржевський "Портреты пером"); вивчають факти його біографії (В. Романюк, Д. Єршов "Быть, а не казаться") И. Шкляж, Р. Зубков, А. Кривошеїн "Забытое имя"); досліджують його твори (А. Бруханський "Письма из Болгарии" В.Г. Теплякова") і перевидають їх ("Болгария в русской поэзии: антология"). Час і Одесі відплатити належним чином таланту, який вніс до її літературної слави таку вагому частку, і підготувати збірник творів Віктора Теплякова, пов'язаних з нашим містом. А також установити пам'ятну дошку на одному з будинків, де він жив під час вигнання.
