– У газеті імені мого не називайте! – нервує ветеран Білгород-Дністровського морпорту, один з ліквідаторів наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. – Багато хто з нас почувається не героєм, а потерпілим. Свого часу Радянська держава повною мірою скористалася нашим здоров'ям, молодістю і навіть життями. А хіба можна називати гідною сьогоднішню компенсацію замість втрачених від отриманої радіації життєвих сил, спокою, а в деяких випадках і сімейного щастя?..

Влітку 1986 року плавкран «ПК-6-62» з екіпажем відчалив з Білгород-Дністровського морського порту для роботи у чорнобильській зоні. Тоді 18 відряджених працівників не підозрювали, що потрапили до епіцентру найстрашнішої катастрофи за всю історію ядерної енергетики. Інформація для звичайних робітників залишалася закритою. Трудилися вахтовим методом по два тижні з 12-годинним робочим днем: перевантажували з барж пісок для спорудження саркофага. Мова про використання лічильників Гейгера або застосування індивідуальних засобів захисту навіть не йшлося. Четверо з 18 через кілька років померли. Інші мають серйозні проблеми зі здоров'ям.

По Україні статус потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи мають близько двох з половиною мільйонів чоловік. До Білгород-Дністровської громадської міськрайорганізації «Союз Чорнобиль» входить 594. Серед них – ліквідатори, потерпілі, переселенці, вдови. Кожен має одну із чотирьох категорій, отже, відповідні права і пільги. Усього в Білгороді-Дністровському мешкає 166 ліквідаторів, а у селах району їх 72.

Нинішній голова місцевого «Союз Чорнобиль» Юрій Васильович Кузьменко, ліквідатор 1-ї категорії на ЧАЕС, посідає цю посаду недавно. Однак зі статистикою і станом справ в очолюваній організації ознайомлений краще від інших чиновників. Для своїх підопічних намагається домогтися усього, що в його силах. Нещодавно завдяки ретельності Юрія Васильовича в музеї на міському Меморіалі слави з'явилася докладна експозиція, присвячена подвигу земляків на ЧАЕС. Тут же, на Меморіалі, розташовано і його робочий кабінет, де є журнали з повною інформацією про стан справ. Наприклад, про забезпечення чорнобильців санаторним лікуванням. Оскільки для відновлення здоров'я чорнобильці першої категорії мають право щорічного одержання безкоштовних санаторно-курортних путівок або (за їхнім бажанням) грошової компенсації в розмірі середньої вартості путівки в Україні.

Пільги, від яких відмовляються

На перший погляд, усе дотримується відповідно до букви закону. Путівки виділяють і одержують. Хтось бере натомість компенсацію. Чиновники рапортують:

– Санаторно-курортні путівки є, було б бажання їхати!

На жаль, їдуть на безкоштовне оздоровлення далеко не всі чорнобильці. Причини такої ситуації наприкінці минулого року були повідомлені губернатору Миколі Сердюку під час проведеного ним прийому громадян у Білгород-Дністровському районі. Тоді від імені групи чорнобильців-ліквідаторів до губернатора звернувся Микола Петрович Грищенко. Він попросив сприяння для виділення учасникам ліквідації на ЧАЕС путівок необхідного профілю і повідав історію з несподіваного боку.

Санаторно-курортні путівки, надавані через Білгород-Дністровське міське і районне управління праці і соцзахисту, припускають лікування і оздоровлення далеко від місця проживання. Наприклад, у Криму, Дніпропетровській, Закарпатській або Львівській областях. Із чималими нервовими і фізичними витратами доводиться добиратися чорнобильцям до призначеного санаторію. Хоча поруч, скажімо, в Одесі або в лікувально-оздоровчих закладах сусіднього курорту Сергіївка, є здравниці значно кращі. На прийомі губернатора з'ясувалося, що деякі чорнобильці, яким «пощастило» скористатися безкоштовною пільговою путівкою, у місці прибуття не виявили навіть мінімального переліку оздоровчих медичних процедур.

Так, у Львівській області (авт.), замість санаторію виявився чи то приватний пансіонат, чи то база відпочинку із сумнівним для хворих людей меню харчування. То невже високі державні чиновники, які провадять відповідні тендери для розподілу путівок за державний рахунок, не бачать, що творять?!

Один з ліквідаторів, який живе у Білгороді-Дністровському, розповідає:

– У мене цілий букет досить серйозних діагнозів. Я цілий рік ношу темні окуляри. Навіть при невеликому фізичному або нервовому напруженн