Криза багато в чому визначила сьогодні життя України. Не обминула її важка хода й театри. Чим живе сьогодні театр? Що чекає діячів мистецтва й тих, хто не уявляє свого життя без театральних прем'єр і зустрічей з улюбленими артистами? Директорка Одеського академічного театру музичної комедії імені Михайла Водяного Олена Григорівна Редько як завжди впевнено веде складний великий театральний колектив крізь бурі і рифи сучасного життя.
– Олено Григорівно, як вплинула криза в країні на життя театру?
– Перше, що хочу зазначити: фінансова і політична кризи не означають кризи культури. На прикладі нашого театру можу сказати, що кількість глядачів на виставах в останні місяці не скоротилася, а навіть зросла. Інша справа, що недостатнє державне фінансування скоригувало наші постановочні плани. Ми змушені були відмовитися в цьому сезоні від постановки рок-опери Е.Л. Уеббера «Ісус Христос – суперзірка». Але, проте, творче життя театру протікає досить активно.
– Що ж чекає в цьому сезоні любителів оперети?
– Зараз ми провадимо роботу над поновленням мюзиклу «Хелло, Доллі!». До вистави увійде багато нових артистів. Тут буде зайнятий практично весь молодіжний склад трупи. Головна героїня – Ольга Оганезова, якій у цьому місяці було присвоєно звання народної артистки України, і заслужена артистка України Тамара Тищенко. Сподіваємося, що вистава стане гарним весняним подарунком шанувальникам нашого театру. Крім того, цього року трупу театру поповнили молоді артисти, яких ми зараз уводимо до вистав поточного репертуару. Це Олексій Ісаєв, який вже виконав роль Альфреда в «Летучей мыши» і тепер готується проспівати і зіграти Тасіло в «Мариці», Камілла Росильона у «Веселой вдове», Корнелія в «Хелло, Доллі!». Це Юлія Панченко, яка успішно проспівала Розалінду у «Летучей мыши», Марицу в «Мариці» і тепер готує роль Анни Гловарі у «Веселой вдове». Але ж кожен виконавець головної ролі, входячи у виставу, перетворює її своєю індивідуальністю. Тому кожне таке «введення» – це для театру маленька прем'єра, тим більше, коли мова йде про акторів, яких ще не знає наша публіка.
– Ну а що ж далі? Адже без великих фінансових вкладень постановки музичних вистав неможливі.
– Звичайно, від музичного театру глядачі завжди чекають свята для серця і для очей. Тому потрібна масштабна вражаюча сценографія, у багатьох випадках з технічними спецефектами, а також, видовищні, різноманітні костюми для солістів, хору, балету. Це все вимагає чималих коштів. Тому, якщо говорити про низку постановок американських мюзиклів і рок-опер, то здійснити їх у ситуації кризи не вдасться. Але в портфелі театру є твори, які, сподіваємося, будуть нам до снаги у будь-якій економічній ситуації. Як Ви знаєте, наш театр народився у злиденному й голодному 1947 році у Львові. Коштів на постановки у молодих ентузіастів практично не було. Усе робилося буквально з нічого, з особистих речей і предметів домашнього побуту акторів. Проте, творча фантазія й умілі руки творили дива. Театр швидко став популярним і успішним. У 90-ті роки минулого століття, уже в моє перебування, театри теж переживали період абсолютного безгрошів’я. І тут знову допомагала творча фантазія художника. Світла пам'ять Михайлові Борисовичу Івницькому, який придумував чудові декорації буквально з фабричних відходів. Знайдемо вихід і зараз. Хоча дуже хочеться вірити, що шити костюми зі штор і мішковини не доведеться.
– Олено Григорівно, цими днями відзначався Міжнародний день театру, було багато святкових побажань. Яке з них, на Ваш погляд, найголовніше?
– Звичайно ж, побажання завжди мати люблячих глядачів. Ми трудимося й творимо для своєї публіки. У нас багато відданих, постійних глядачів. Їхні емоції й оплески надихають і підтримують. Хочеться, щоб більше з'явилося таких глядачів, які почуваються в нашому театрі як вдома. Щоб молоді глядачі навчалися розумітися на мистецтві класичної оперети. Адже досвідчена й вимоглива публіка змушує артистів тримати і піднімати творчу планку. Театр і глядач навчаються одне в одного. У цьому художньому обміні-спілкуванні і є головна мета мистецтва. Тому бажаю, щоб усі ми творчо ставилися до роботи й до життя. А за зарядом оптимізму й добрих почуттів приходили до театру музичної комедії.
