Презентація живопису Ольги Котлярової-Прокопенко, що відкрилася нещодавно в Одеському музеї західного та східного мистецтва, продовжує серію виставок в “італійських залах”, музею, які сприймаються як випробування сучасних художників на класичність. Не так давно тут з успіхом демонструвалися роботи Вадима Кучера-Куцана.
Ольга Котлярова-Прокопенко відома багатьом поціновувачам прекрасного – вона представляє талановиту родину, в якій мистецтвом професійно займаються вже, принаймні, два покоління художників. Як живописець культивує реалістичний напрям південної школи, який розвивали В.Синицький, М. Шелюто, а також Г. Павлюк, І. Логвінов та багато інших одеських живописців старшої генерації, хоча очевидно, що на її творчості позначився вплив і інших шкіл із їх тяжінням до певної декоративної умовності та узагальнення.
Репрезентовані твори Ольги Котлярової-Прокопенко свідчать про творчу плідність живописця внаслідок багатьох пленерних поїздок в останні роки: Одещина, Крим, Карпати, зарубіжжя... Власне, пленерність, певна етюдність та безпосередність виконання і є пізнавальною рисою у більшості її пейзажних робіт, хоч ними не обмежується творчий доробок художника. На виставці репрезентовані також композиції, що вимагають творчого опрацювання етюдного матеріалу і відображають роздуми та настрої автора. Прикладом може бути хоч би картина, позначена автопортретністю – “У майстерні”.
Роботи Ольги Котлярової-Прокопенко приваблюють, передусім, підвищеним відчуттям кольору. Як живописець, вона пише, за деякими винятками, без попереднього підготовчого малюнку, відразу пензлем, що дозволяє зберегти перше враження від побаченого. Багатьом глядачам на минулих виставках запам’яталися чудові, експресивні і пластично багаті її вечірні пейзажі з надзвичайно хвилюючим станом заходу золотого сонця. Це опанування, – ні, швидше злиття з природою через гостре її емоційне переживання. Сьогодні ці твори вже, ймовірно, прикрашають чиїсь приватні збірки. Справді, показовими для цього художника є підвищена емоційність, експресія, темпераментне виконання, бажання охопити єдиним поглядом на одному диханні усе побачене відразу. Художник насолоджується відчуттям набутої свободи, чи не тому так часто Ольга Котлярова-Прокопенко вводить у свої твори птахів – журавлів, що вертаються додому, чайок, що галасливою зграєю летять над залитим сонцем морським простором. Композиційними прийомами автор домагається враження, ніби глядач перебуває десь поруч, ніби складова цього пташиного виру.
На цій персональній виставці особливо впадають в око кримські пейзажі, а також краєвиди Причорноморського степу: вони лаконічні і вільні за композицією, сповнені сонячного світла і повітря. Незважаючи на панорамність окремих робіт Ольги, у своєму живописному осягненні дійсності вона переважно лірик, полюбляє давати метафоричні і музично-асоціативні назви своїм творам – “Оксамитовий вересень”, “Морська рапсодія”, тощо. Чи не тому і назва цієї виставки чутливо-лірична, що ніби вказує на нашу скороминущість у цьому світі – “Дотик”: душевний дотик до природи, сповнений радісного і хвилюючого відкриття.
