У цьому навчальному закладі, розташованому за 60 кілометрів від Одеси, в селі Петрівці Комінтернівського району, турбот викладачам і студентам вистачає не лише на освітянській ниві. Адже є у державного аграрного технікуму, до речі, одного з найдавніших і найвідданіших в Україні, і своя натуральна нива. Причому не якийсь там куций клаптик землі, а кілька сотень гектарів сільгоспугідь. Плюс до них на додачу – машинно-тракторний парк сучасної техніки, тваринницькі приміщення з поголів’ям, цехом виготовлення кормів, механічні майстерні тощо.
Вчасно зорати поля, засіяти їх, дотримуючись сівозмін, доглянути рослини, зібрати врожай, вигідно реалізувати збіжжя, заготувати продукцію для їдальні технікуму, попорати поголів’я в корівниках, свинарниках, кролятниках, заготувати вдосталь кормів для тварин, організувати зелений конвеєр, щодня доїти корів, періодично приймати приплоди під час опоросів та отелень, вести селекційно-племінну справу, вивозити органіку на поля – усе це також невід’ємна складова вщент насиченого життя студентського і викладацького колективів технікуму, очолюваного умілим організатором виробничого та навчального процесів Анатолієм Бакумою.
Між іншим, повний порядок тут панує не лише на всіх виробничих ділянках, у комп’ютеризованих аудиторіях та лабораторіях, але й загалом у трьох навчальних корпусах, трьох гуртожитках (наявність у останніх 750 місць дає можливість забезпечити стовідсоткове проживання студентів стаціонару).
Прилеглі до навчальних, адміністративних та виробничих приміщень, спортивних майданчиків території не просто впорядковані. Численні квітники, клумби, алейки, що їх оточують, оформлені з неабияким смаком, естетичною витонченістю, простим і водночас вишуканим поєднанням кольорової гамми. Одне слово, як на мене, усе це створювалося і доглядається з великою любов’ю.
– Ви правильно примітили: з любов’ю, – ділиться своїми думками Анатолій Володимирович. – Адже людина, яка вирішила поєднати усе своє трудове життя із землею, має ставитися до неї з любов’ю, з душею. Як до рідної матері. Ми готуємо молодших фахівців (а це – основна «ударна сила АПК) за шістьма напрямами: «Ветеринарна медицина» (кваліфікація – фельдшер ветмедицини); «Виробництво і переробка продукції рослинництва» (кваліфікація – агроном); «Експлуатація та ремонт машин і обладнання агропромислового виробництва» (кваліфікація – технік-механік); «Землевпорядкування» (кваліфікація – технік-землевпорядник); «Виробництво і переробка продукції тваринництва» (кваліфікація – технік-технолог) та «Бухгалтерський облік» (кваліфікація – бухгалтер).
Викладачі, які мають ґрунтовні знання, володіють сучасними педагогічними методами, роблять все залежне від них, аби випускник, приступаючи до своєї виробничої діяльності, був озброєний законодавчою базою з питань агропромислового виробництва, володів засобами впровадження новітніх технологій в галузях рослинництва, тваринництва, переробки сільськогосподарської продукції. Причому робота над отриманням ґрунтовних знань і навичок не обмежується аудиторними корпусами, полями і фермами. Вони триває в так звані позаурочні години у формі різноманітних пізнавальних вікторин, диспутів, предметних олімпіад, змагань ерудитів, дії клубів за інтересами.
Одним з останніх подібних заходів, наприклад, був гуманітарний за своєю суттю вечір «Природа просить допомоги», організований і проведений студентами 11-ї, 21-ї і 31-ї груп відділення землевпорядників під керівництвом викладача математики Наталі Олександрівни Ващенко. Це була дійсно «виховна година» (насправді дві з лишком години промайнули для всіх присутніх – і дітей, і їхніх батьків як одна мить). Динамічно, схвильовано, пропускаючи весь відео- та літературний матеріал через власні душі і душі присутніх, розкривали тему Є. Корнєва, І. Осадчук, Д. Войнова, А. Неліна, Н. Реута та інші студенти.
Примара Чорнобильського лиха, що продовжує блукати Європою, засолені і заболочені землі, породжені людською безгосподарністю, купи сміття, залишені недбалими «туристами» в лісах, на берегах великих і малих водойм, узбіччях автошляхів. Але матінка-природа, мов казкова птаха Фенікс, відроджується зі згарищ і сміттєзвалищ, після техногенних катаклізмів. Відновлюється і очищується: сама по собі і з допомогою своїх друзів, котрих сьогодні у світі у неї значно більше ніж ворогів. Таким був філософський лейтмотив цього вечора, що його полишали й учасники, і глядачі з однаково просвітленими душами і добрішими серцями.
– Наша Петрівка і її довкілля взагалі зіткані з людської любові до землі, – говорить викладач історії України Олена Леонідівна Содомська. – Бачте ось цей середньовічний замок, що органічно вписується в антураж нашого студентського містечка. Подивіться, як майстерно поєднані в ньому готика, мусульманські і, зокрема, мавританські мотиви. Усе це разом – оригінальний, дуже естетичний архітектурний ансамбль, де легкість межує з монументальністю. А зверніть увагу на родовий герб! Лицарська рука в латах, що тримає лаврову вітку, а нижче – найголовніше – девіз: «Да будет правда!» Слова, погодьтесь, найактуальніші і для нашого дня.
Так от, цей родовий замок з любов’ю звели кілька поколінь Курисів, починаючи від георгіївського кавалера, соратника Олександра Васильовича Суворова, начальника його канцелярії, генерал-майора Івана Онуфрійовича Куриса. Архітектурне диво з’явилося посеред голих Тилігульських степів. Потім Куриси з такою ж любов’ю насаджували ліси, що до сих пір радують людей, сади, запроваджували високу культуру землеробства, займалися тваринництвом. Виникло поселення Петрівка (до революції Курисово – Покровське). Так що енергетика любові до цього краю передається тут з покоління у покоління, – закінчила свою розповідь Олена Леонідівна Содомська…
