ТаквважаєнароднаартисткаУкраїни, професорОдеськоїдержавноїмузичноїакадеміїіменіА.В. НеждановоїГалинаАнатоліївнаПоліванова, яканещодавновідзначиласвоє80-річчя. При зустрічі із людиною такого таланту та працьовитості у нас виникло бажання поставити запитання про усе й одразу.
плинуло на вибір Вами професії?
– Вплинуло, безумовно, те, що в моїй сім’ї усі були пов'язані з музикою, хоча професійними музикантами, співаками ніхто не став. У матері був прекрасний голос – контральто, у своєму репертуарі вона мала понад 150 романсів. Батько грав на народних інструментах, у брата був прекрасний баритон, сестра стала музикознавцем, тобто педагогом з теоретичних дисциплін. Продовжив сімейну музичну традицію мій син – він став концертмейстером групи ударних інструментів в Національному філармонічному оркестрі Росії, у Володимира Співакова. Мій батько, за обов'язком служби, був направлений до Миколаєва. Там було два інститути – суднобудівний та педагогічний. Я вступила до першого. Але якось на огляді художньої самодіяльності педагоги з Одеси мені сказали: "Знаєте що, дівчинко, Вам треба навчатися у консерваторії, а кораблі нехай будують інші!" Я поїхала до Одеси проти волі батька. Коли він потім дивився мої вистави, то плакав.
– Згадайте, будь ласка, про свій дебют.
– Дебют у мене був несподіваним. У червні 1953 року я закінчила консерваторію, а в серпні була зарахована до трупи театру. 27 жовтня я виконала партію Чіо-Чіо-Сан в опері Дж. Пуччіні "Мадам Баттерфляй", оскільки три основні солістки захворіли. Варто сказати, що твори західних класиків виконувалися тоді українською мовою. Я ніколи не говорила про своє хвилювання, це стосується лише мене. Але коліна в ту мить тремтіли! Після свого дебюту я не співала жодної "маленької" партії, – а в моєму репертуарі близько сорока партій.
– Що спонукало Вас на викладацьку діяльність?
– Педагогічна робота дуже складна, але у той же час і творча. Ольга Миколаївна Благовидова неодноразово запрошувала мене до журі різних конкурсів, головувати на державних іспитах, і в театрі я допомагала із розспівами. І ось вже тоді вона намітила мене на посаду завідувачки кафедри сольного співу. У 1975 році Ольга Миколаївна пішла з життя, і вчена рада обрала мене на цю посаду. Багато хто дивувався, що саме я посіла цю посаду, оскільки не була її ученицею... Якийсь час доводилося поєднувати педагогічну діяльність із творчою.
– Ви багато разів були на гастролях. Які залишилися найяскравіші спогади про них?
– Спогадів багато... Наприклад, у Норвегії я виконувала два романси норвезькою мовою, які спеціально вивчила. Як це може не запам'ятатися? Або, наприклад, у Варшаві, під час Всесвітнього фестивалю молоді та студентів, мені довелося відповідати на запитання, хто такі стиляги, що таке колгосп, радгосп тощо. А потім мене попросили проспівати. Я виконала кілька творів і після виступу до мене підбіг італієць, встав на коліно й закидав квітами. Або Індія, де ми, група артистів та політиків, були майже три місяці. Якось ми спізнювалися на виступ через поламку машини. Тоді індуси підняли нас разом із машиною й донесли на руках. Таке забути неможливо!
– У березні цього року пройшов перший міський фестиваль-конкурс "Юні голоси Одеси". Чи виправдалися сподівання? Чи розкрилися нові таланти?
– Керівництво Палацу дитячої та юнацької творчості зробило добру справу, організувавши такий конкурс, де усі партії виконувалися без мікрофонів, як і має бути. Класичний спів у мікрофон – це обман і журі, і публіки, і самих дітей. Що стосується естрадного співу, – там зовсім інша справа. Конкурс показав, що є перспективні діти. До слів "відкрити талант" я ставлюся бережно і трепетно, тим більше, якщо йдеться про дитячі голоси, адже можлива їхня мутація. Діти старалися, був підібраний дуже цікавий репертуар, усе було святково. Я вважаю, цей конкурс у нашому місті необхідно зробити традиційним. Адже в Одесі багато людей, пов'язаних із музикою вже на якомусь генетичному, підсвідомому рівні. Наприклад, випускник Одеського державного економічного університету вирішив одержати другу освіту в консерваторії. Тепер він – соліст Одеської національної опери.
– ...Але не секрет, що класичне мистецтво в нас перебуває у важкій ситуації. Що заважає його повноцінному розвитку?
– Заважають уряд, керівники регіонів та міст. Заважають у повному розумінні слова, не піклуються про те, щоб виділити із бюджету суму, необхідну для підтримки та розвитку мистецтва, для реставрації та спорудження будинків. В нашій академії багато студентів – перспективних, талановитих, але ми "задихаємося" – будинок завантажено з 6 ранку і до пізнього вечора. Але ж це неправильно! Усі губернатори, крім Сергія Гриневецького, відмовлялися відвідати нашу академію. Усі тільки обіцяють, тільки говорять. Окремого обговорення потребує система тестування при вступі. Якщо буде тривати тестування без розмежувань для музичних, театральних, спортивних вузів, то ми можемо пропустити таланти. Це стало зрозуміло, коли обдаровані молоді люди із глибинки, дитячих будинків та інтернатів, які не мають високого рівня грамотності, але володіють відмінним голосом, не проходили за конкурсом через тести з мови, літератури та історії України. Уряд не розуміє, що розвиток країни та її економіки, залежить від рівня культури. І культура повинна бути в усьому.
