Потрібні були зусилля декількох щирих шанувальників творчості і арт-центрів, географічно досить віддалених, щоб,з невеликим тимчасовим розривом, відкрилися одразу дві виставки робіт відомого художника-нонконформіста Валентина Хруща (1943 – 2005).
Їхніми промоутерами стали Одеська галерея сучасного мистецтва «NT-Art» (Наталя і Анатолій Димчуки) і московська продюсерська компанія «стАрт» (Володимир і Євген Улюшкіни). Розширила масштаби проекту участь Музею сучасного мистецтва Одеси. Нагадаємо, що це другий подібний музей в Україні (після Хмельницького), який відкрився лише у квітні минулого року. Присутність на вернісажах багатьох мистецтвознавців, колекціонерів, друзів і колег В. Хруща, а також представників ЗМІ, продемонструвала високий інтерес у художньому середовищі Одеси до цього неординарного художника.
Репрезентовано роботи з приватних колекцій Євгена і Володимира Улюшкіних (Москва), Анатолія Димчука, Семена Верніка, Фелікса Кохрихта, Сергія Боголюбова (Одеса), Віктора Головльова – наполегливого популяризатора творчості Хруща в Києві. Пізніше учасниками виставки стали колекціонери Євген Голубовський, сім’я Лунєвих, Федір Михайлов та інші. У цілому, тільки в Музеї сучасного мистецтва Одеси було виставлено понад шістдесят робіт В. Хруща різного періоду творчості (з них близько десяти картин з фондів музею). Резонансний проект породжує й нові честолюбні плани, гідні такого явища як творчість Хруща (нагадаємо, що роботи одного з зачинателів одеського андеграунда перебувають у колекції ЮНЕСКО). Так, директор МСМО Семен Кантор заявив, що виставка в їхньому музеї – це лише прелюдія до серйознішої акції. Амбіційно сприймає все, що стосується популяризації творчості Валентина Хруща, і Анатолій Димчук, який запевнив, що одесити, за прикладом москвичів, випустять свій, окремий альбом, куди увійде не лише московський, але й одеський період творчості живописця. Гості з Москви були небагатослівними, лише відзначили, що відкрили для себе невідомого раніше «одеського» Хруща, не схожого на московського. Їхній альбом – перше серйозне видання про художника, при житті не розпещеного увагою критики і чиновників від культури. Нагадаємо, що останнім часом Валентин Хрущ жив переважно в підмосковних Хімках, де знайшли притулок чимало українських художників-шістдесятників. Крім статей мистецтвознавчого характеру, альбом містить спогади самого Хруща про «парканну» виставку в одеському Пале-Роялі «Сичик плюс Хрущик» – демонстративній акції часів застою. У розпорядження видавців було надано також архів Валентина Хруща, безліч фотодокументів.
Валентин Хрущ, як відомо, не був затиснутий рамками академічної підготовки (закінчив лише спеціалізовану школу), але зумів засвоїти в спільній художній атмосфері квінтесенцію мистецтва і тим самим сформуватися, як самобутній художник. Крім безпосереднього спілкування з людьми мистецтва, величезний вплив на нього справив французький живопис, що помітно на прикладі таких робіт як «Арлекін і П’єро» (за мотивами картини Сезанна), «Оголена зі стільчиком» та ін. Головним все-таки було долучення до протестної, лівоавангардної частини молодих художників, які породили андеграунд. Вирішальною в цьому напрямі стала творчість «шістдесятника» Юрія Єгорова (1926 – 2008), і навіть трохи раніше – Олександра Ацманчука (1923 – 1974), що сьогодні багатьма визнається як факт. Саме Ю. Єгоров покровительствував чотирнадцятирічному Валі, відкривши його феноменальні здібності. Тому організатори вважали за потрібне пов’язати в один ряд ще кілька подій: одночасно в Музеї сучасного мистецтва було відкрито «залу Юрія Єгорова». На церемонії відкриття була присутня вдова знаменитого художника Тамара Єгорова, яка повважала своїм обов’язком нагадати, що деякі проекти монументального характеру так і не були здійснені за життя майстра і залишилися на рівні ескіза. Сьогодні вони потребують матеріалізації. Загальну характеристику творчості Юрія Єгорова дала співробітниця музею Любов Зуєва. У декількох маленьких залах експонувалися роботи молодих художників Наталі Русіної і Романа Поповського. Їхнє мистецтво розвивається у руслі південноукраїнських живописних традицій. Таким чином, в одному ряду репрезентувалися картини представників трьох різних генерацій.
Якщо багато із нонконформістів віддавали перевагу нефігуративному живопису, то для Хруща абстракціонізм, як спосіб мислення й вираження, був лише умовно прийнятний. Навіть у картині із красномовною назвою «Абстракція» підспудно вгадується знайомий міфологічний сюжет. Естетика художника виразно мінімалістична. «Що менше, то краще», – цей клич авангардистів, кинутий сто років тому, визначив на усе ХХ століття принципи різних видів мистецтва. Але творчість Валентина Хруща камерна, не масштабна в сенсі охоплення ідей. Цей чарівник міг буденний мотив підняти до рівня поезії. Він любив своє «обшарпане» місто, знаходив, за висловом А. Димчука, естетичне в «антиестетичному». Писав Хрущ навіть на випадкових обривках пакувального картону, без ґрунтовки, тому що обробка поверхні зруйнувала б художні якості матеріалу. Жанрово творчість Валентина Хруща замикається на натюрморті, пейзажі, портреті й «ню», що дають волю для експерименту.
Для постмодерністів мистецтво, реальність та його власні внутрішні неясні відчуття рівною мірою є джерелом творчості. На прикладі репрезентованих робіт можна говорити, що, одержуючи зовнішні імпульси, художник створює не лише добру річ, але виражає якусь формулу підсвідомого. Звідси значна частина міфології й еротики (серія «Викрадення Європи», «Леда й лебідь», «Афродіта»), де форма ніби піддана енергетичним впливам. Наприклад, вона символізує стрімкість і мужність, з одного боку, і розслаблену інертність жіночого тіла – з другого («Викрадення Європи»). Щоб підсилити виразність, автор залишає роботу на етапі ескіза. Хрущ любив недомовленість – прийом, що дозволяв виражатися метафорично.
Якщо повернутися до відкриття виставки в галереї «NT-Art», то внаслідок різних обставин її вирізняла, мабуть, більша камерність і задушевність, ніж вернісаж у Сабанському провулку. Збори людей, які близько знали Хруща, дозволили воскресити в пам’яті епізоди з життя, окреслити характерний вигляд художника. Багато сучасників відзначали його незалежний характер, ексцентричність і імпульсивність, почуття гумору, що доходило до сарказму, а також, іноді, схильність до демонстративності. Досить згадати фрагменти автобіографії В. Хруща із самвидавничого каталогу «Художники Одеси. Випуск перший. 1980»: «Народився 24 січня 1943 року в Одесі, на Пересипу. Живопису ніде не навчався. Працюю самостійно. В офіційних виставках не беру участі. За професією пічник. Живу на заощадження бабусі».
Серед присутніх під час відкриття – представники одеського андеграунда В. Наумець (автор есе про Хруща) і В. Стрельников (обидва приїхали з-за кордону), С. Савченко, а також учні і послідовники художника – С. Рябченко, А. Лісовський, Ю. Пліс. Більшість, яка близько знала Хруща, сходилися на думці, що навчав він інших не настановами, а власним ставленням до мистецтва і життя. Впливав, насамперед, силою чарівності своєї особистості. Нужденним молодим художникам допомагав, наскільки міг; був досить м’яким за вдачею, але, за свідченням Сергія Рябченка, ставав твердим, навіть агресивним, якщо справа стосувалася його мистецтва, яке для Валентина Хруща було значнішим, ніж робота – це був спосіб буття, вираження його богемної вдачі.
