Отже, жнива в Ізмаїльському районі завершені. У порівнянні з минулим роком результати невтішні – знову, уже втретє в першому десятилітті нового століття, посіви постраждали від посухи. За станом на середину липня, середньорайонна врожайність ярих і озимих культур склала 20,5 центнера з гектара. Як говорять самі аграрії, «на тверду трієчку». По озимих пшениці і ячменю найвищого показника домоглася «Перша плодоовочева компанія», цих культур тут зібрали по 41 центнеру на круг. Серед лідерів також сільгоспкооперативи «Еліта», «Наталка», «Вікторія», фермерське господарство «Дінекс-Агро».У цілому ж зібрано в межах 100 тисяч тонн зернових, не рахуючи ріпаку. Це на 50 тисяч тонн менше торішнього.

`– Судячи з культур, – говорить начальник управління агропромислового розвитку Ізмаїльської райдержадміністрації Василь Колодєєв, – набагато краще показали себе озимі. Озимого ячменю, наприклад, зібрано по 26,7 центнера, тоді як ярого лише до 20. При цьому врахуємо, що ярий ячмінь у структурі посівів зайняв 12,3 тисячі гектарів, плюс додамо сюди 6,7 тисячі гектарів гороху. Це – дві третини від площ зернової групи.

Я чудово розумію аграріїв, які й у нинішньому році, як то кажуть, наступили на ті ж граблі: у нашій зоні ризикованого землеробства вже неодноразово саме ярі через нестачу вологи не давали врожаю в обсягах, що планувалися. Але селяни ризикують. І найчастіше – з однієї причини – бо не мають достатніх коштів для обробітку і вирощування озимих посівів. З ярими ж простіше – посіяв, провів мінімум технологічних операцій, і тільки молися Богу про дарування дощу. А дощів-то саме й у нинішньому році у травні – червні не було.

Так, такий результат, судячи з усього, не може тішити нікого. Але за нинішньої-таки нерівної ситуації в країні з цінами хліборобів, мабуть, і такий результат влаштовує, оскільки виробництво такого зерна для них обходиться дешевше. Додамо до цього – у нинішньому році, на відміну від минулого, понад 90 відсотків зерна – продовольче. Але, на жаль, хліборобів це не дуже тішить. І причина все та ж – немає ціни на зерно. Так, пропозиції надходять, але трейдерів сьогодні цікавить... фуражне зерно. І за пшеницю, наприклад, пропонують лише по 75 копійок.

– То це знову тупик? Виходить, держава знову заганяє селян у кут, штучно приводячи до банкрутства за будь-яких умов? – Запитую Колодєєва.

– Можу сказати те, що знаю. Відповідно до наявної інформації, уряд країни заборгував зернотрейдерам солідні суми щодо повернення ПДВ, і вони відверто бойкотують закупівлю зерна. І все-таки ми сподіваємося, що питання буде вирішуватися на рівні керівництва країни, буде досягнута прозорість ринку зерна, піде кредитування агропромислового комплексу, що зараз відсутнє.

Втім, послухаємо, що самі хлібороби кажуть.

Олександр Петков, керівник ФГ «Дінекс-Агро»:

– Мене така політика нашої рідної держави шокує. Через два місяці треба буде сіяти. Отже, знову потрібно купувати і ПММ, і насіння. І з людьми розраховуватися треба. І, по можливості, нову техніку купувати. А за які дулі, вибачте, якщо ми змушені зерно тримати у себе – хто ж погодиться реалізовувати його за такими низькими цінами, які нам пропонують зернотрейдери? Хіба не парадокс – торік у нас не хотіли брати зерно, заявляючи, що воно фуражне, а потрібно продовольче, у нинішньому році, коли основна частина зерна – продовольча, вимагають фуражне. Хто там, нагорі, в уряді, відповість за те, що коїться, за цілковиту безконтрольність? Виходить, яким би не був урожай, він аграрієві невигідний, зате перекупники заробляють свої, і чималі, відсотки.

Василь Бородатий, фермер:

– Уряд Юлії Тимошенко не розрахувався із зернотрейдерами щодо ПДВ? То нехай вони там нагорі розбираються, але чому від цих розбирань повинні знову страждати ми? …

Сергій Скорик, сільський голова Муравлівки:

– Цінове свавілля в нашій державі може остаточно розорити хліборобів, а разом з тим призвести до цілковитого зубожіння наших сіл. Я порекомендував би нашим чиновникам з'їздити до сусідньої Білорусі і подивитися, як налагоджена справа там. Мені довелося свого часу побувати в цій країні. І залишалося тільки дивуватися тому, наскільки краще сьогодні живуть білоруські селяни. А все тому, що там прибрали посередників, тих самих, які в Україні, не проливаючи поту, заробляють собі статки, у той час як самі виробники при будь-якому розкладі залишаються ні з чим і нічого собі дозволити не можуть. Ціну там на зерно регулює держава, селянин має те, що йому належить, і ті кошти, які у нас фактично віднімаються, ідуть там на розвиток села, на розвиток сільського господарства.

Іван Маринов, фермер, с. Лощинівка:

– Мені, як і моїм побратимам-хліборобам, багато незрозумілого в цій ситуації. Хоча що вже тут розуміти. Ми, люди від землі, ті, хто по суті становлять основу держави, цією самою державою знову обмануті. Вибачте, але терпіння людей уже дійшло до краю. І я чудово розумію аграріїв Болградського району, які вирішили протестувати проти такої політики. Але що дасть мітинг тут, вдома? Адже великі питання повинні вирішувати великі люди там, у Києві. А вони їх не вирішують... Так, селяни землю не покинуть, у будь-якій ситуації вийдуть у поле, будуть сіяти, орати. Але скільки ж можна експлуатувати нас таким чином? Хто зупинить свавілля, що коїться в країні? Кому потрібна нестабільність нашої держави? Дуже хотілося б, щоб на ці запитання дали відповідь і в уряді країни, і в Міністерстві аграрної політики України.