– Нашцьогорічнийбюджетскладаємайже4 мільйонигривень, – підкресливнапочаткузустрічіТатарбунарськийміськийголоваМихайлоГусаренко. – Порівнянозрокомминулимвінзрісна200 тисяч. За находженнями – і квартальними, і піврічними – ми його, як бачите, дещо навіть перевиконуємо за рахунок усіх видів податків, що справно сплачуються: прибуткового, на землю, фіксованого сільськогосподарського, державного мита, ринкового збору, за оформлення документів.
Слід зазначити, що у цьому містечку посеред Буджацького степу немає великих виробництв, як, скажімо, в Іллічівську чи сусідніх Кілії, Ізмаїлі, Білгороді-Дністровському, і тому загальна фінансово-економічна криза суттєво не позначилася на його бюджетоутворюючих складових. Хоча, допевна, і тут відчули холоднуватий подих цього негативного соціального явища. Наприклад, на місцевому ринку (до речі, одному з найбільших у Бессарабії) зменшилася кількість підприємців-торговельників. Та й люди не так багато купують, як раніше. Відповідно дещо знизився ринковий збір. Але, як підкреслив міський голова, на наповненні бюджету це суттєво не позначилося. Що стосується витрат, то, на думку і мера, і тридцяти депутатів міськради, у рік 85-річчя Татарбунарського повстання і 65-річчя визволення від фашистських загарбників (першу дату відзначатимуть у вересні, другу – наприкінці серпня), у місті слід чимало зробити. Зокрема, капітально реконструювати міст через річку Фонтанку на центральній вулиці Горького (а це мільйон гривень), продовжити ремонт мережі вуличного освітлення (із 850 світильників, встановлених ще у 80-ті роки минулого століття і згодом «успішно» занедбаних байдужістю попередників Михайла Гусаренка, на сьогодні поновлено роботу половини). Майже чверть мільйона гривень виділено на ремонт асфальтового покриття вулиць і тротуарів у центральній частині Татарбунар, відтворення знаків дорожнього руху, поновлення роботи фонтана перед Палацом культури тощо.
– Михайле Леонтійовичу, наскільки мені відомо, важливою проблемою населеного пункту завжди було його водопостачання, незважаючи на те, що слово «татарбунари» у перекладі з тюркської означає «татарська криниця» або «татарське джерело» і, як свідчить «Статистическое описание Бессарабии, собственно так называемой, или Буджака», датоване першою третиною вісімнадцятого століття, «в сем месте вытекает источников множество»…
– Як говорили у давнину, все тече, все змінюється. Джерел, що годилися для того, аби втамувати спрагу татарам-ординцям під час набігів на Буджак і Придунав’я, явно замало для одинадцятитисячного міста. До того ж, вода в них дуже мінералізована і, як кажуть самі татарбунарці, «солона». Розташовані вони концентровано, і магістрального водогону з них не потягнеш. Тобто, як Ви вірно зауважили, проблема є, і її розв’язання депутати міськради нинішнього скликання вважають завданням № 1. Адже у нас зараз відсотків п’ятдесят населення користується привозною водою. Тобто, мають люди на подвір’ях цистерни, котрі й заповнюють. Це, зокрема, стосується жителів великої частини міста, що зветься Молдаванкою. Тут, на відміну від інших мікрорайонів, до останнього часу взагалі не існувало водомережі. Над вирішенням «водного» питання як Молдаванки, так і міста взагалі, ми активно почали працювати торік. Зокрема, було реорганізовано відповідну службу. Раніше подачею води займалися дві організації: колективне підприємство житлово-комунального господарства і комунальне підприємство «Водопостачальник». На їх базі створили у грудні 2008 року одне підприємство. І вже маємо певні результаті. Наприклад, якщо раніше центральна частина міста отримувала воду за графіком (вранці – з сьомої до дев’ятої, в обід – з дванадцятої до чотирнадцятої і увечері з вісімнадцятої до двадцять першої години), то тепер люди можуть користуватися нею безперервно з 6 до 24 години. Та й уночі вода йде, лише з меншим напором.
Василь Чекір, який очолив новостворене підприємство – знавець цієї справи. Він підійшов до розв’язання проблеми вже згадуваної Молдаванки як справжній професіонал, передовсім перерозподіливши завантаження артезіанських свердловин, котрих на території міста налічується два десятки (шістнадцять з них належать до комунальної власності, чотири – відомчі). Крім того, було відновлено роботу занедбаної свердловини на розі вулиць Київської і Димитрова. Лише після цього потягли магістральний водогін і розпочали розведення мережі по подвір’ях. Роботи здійснюються на паритетних умовах. Згідно зі складеними кошторисами, частину грошей виділено з місцевого бюджету, частину власних заощаджень вкладають жителі. Останні, зокрема, закуповують усе необхідне і фахівці підприємства підводять воду їм на подвір’я та безпосередньо в оселі. У такий спосіб її на постійній основі за останні три роки отримало понад тисячу сімей татарбунарців. І це не рахуючи дунайську воду, котра, гадаю, рано чи пізно таки дійде до міста.
– От-от, я саме хотів запитати: яка роль у розв’язанні проблеми відводиться водопроводу Кілія – Татарбунари, що не перший рік прокладається за кошти Держбюджету і згідно з відповідною державною Програмою?
– Ця магістраль передусім за все покликана забезпечити якісною питною водою низку сільських населених пунктів нашого району. Перша її черга зачепила невелику частину міста і відвернула на Борисівку. Спочатку навіть планувалося спорудити на новому житловому масиві Південний насосну станцію. Але згодом її було вирішено перенести до Борисівки, оскільки поруч з нею розташовані ще два великих села: Глибоке і Нерушай. Друга черга охопить значно більшу територію Татарбунар, а далі, через річку Когильник, проляже до Трапівсько-Лиманського куща, де розташовано до семи сіл. На сьогодні у нас є «розвідна» документація для цієї дунайської води усім містом. Але, оскільки добудова водопроводу Кілія – Татарбунари у найближчій перспективі – питання досить проблематичне (через значне недофінансування з Державного бюджету), то розв’язуємо проблему тим, що маємо у власному розпорядженні. І, слава Богу, це нам вдається. А перемкнути мережу на дунайську воду – не складе особливих труднощів. Десь замінити якусь трубу, заглушку, чи вентиль легше, ніж розбудовувати мережу, коли дунайську воду подадуть: станеться це через рік, другий, третій чи ще колись. Людям же вода потрібна сьогодні, зараз. Отож, гадаю, що до кінця поточного року все місто, вперше за свою багаторічну історію, буде з водою.
